Постанова

від 13.01.2014 по справі 910/21449/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа№ 910/21449/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: Репецька О.Є. - представник, дов. № 3009 від 13.09.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Оба-Транс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2013

у справі № 910/21449/13 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оба-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСФ Логістик Україна"

про стягнення 113 360,00 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/21449/13 відкладено на 13.01.2014.

Згідно із ст.ст. 69, 77 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/21449/134 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013№ 910/21449/13 у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Оба-Транс" відмовлено на підставі п.1 ст.62 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що відповідно до розділу 7 договору № КРV-10.054 від 17.12.2010, якщо сторони не можуть дійти згоди, то справа передається в суд за місцезнаходженням позивача і розглядається відповідно до матеріального і процесуального права країни позивача, отже, оскільки позивач є юридичною особою Республіки Польщі, то дана позовна заява відповідно до підписаного між сторонами договору, має розглядатися компетентним судом Республіки Польща.

В апеляційній скарзі скаржник просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 № 910/21449/13 скасувати з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права і справу передати на розгляд Господарського суду міста Києва.

Скаржник вказує на те, що згідно із п.7.1 договору № КРV-10.054 від 17.12.2010 (далі - договір № -10.054), викладеному на англійській мові, якщо сторони не можуть прийти до двосторонньої згоди, то справа передається в суд по місцезнаходження відповідача і розглядається відповідно до матеріального та процесуального права сторони відповідача, а згідно із п.9.4 договору № -10.054 обидва примірники цього договору: на російській та на англійській мовах, мають однакову юридичну силу, у зв'язку з чим російський та англійський текст договору містять взаємовиключні положення; на те, що пункт 7.1 договору № -10.054 не містить найменування суду Республіки Польща, у якому підлягають розгляду спори сторін з приводу виконання договору.

Таким чином, на думку скаржника, оскільки відповідної домовленості щодо підсудності справ з приводу виконання договору № -10.054 відповідному місцевому господарському суду України сторонами не досягнуто, то при вирішенні питання щодо компетентного суду в даній справі підлягають застосуванню правила п.2 ст.33 Договору між Україною і Республікою Польща, згідно з якими, з урахуванням предмету спору, таким є компетентний суд Договірної сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач, а саме: компетентний суд України.

Посилаючись на положення ст.124 ГПК України, п.п.1, 2 ст.76, ст.ст.77 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст.33 Договору між Україною і Республіка Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою Верховної Ради України від 04.02.94 № 394-ХІІ, п.1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" із змінами та факт місцезнаходження відповідача у справі на території України, скаржник стверджує про правомірність визначення підвідомчості справи господарським судам України і її підсудність Господарському суду міста Києва.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що вказаний позивачем п.9.4 договору встановлює рівну юридичну силу обох примірників договору, а не рівну юридичну силу текстів; що при виконанні умов договору англійська мова не використовувалася; що з огляду на те, що співпраця за договором між сторонами велася шляхом оформлення виконання договору документами російською мовою, достеменно можна встановити, що пріоритетною мовою в рамках договору є російська; що з визначенням російської мови як пріоритетної мови договору, правила підсудності та вирішення спорів є узгодженими між сторонами, тому у випадку наявності претензій позивач має звертатися до суду за своїм місцезнаходженням.

У письмових поясненнях до відзиву від 23.12.2013 та у письмовому нормативному обґрунтуванні від 27.12.2013 відповідач посилається, зокрема, на положення ст.181 ГК України, ст.ст. 7, 647 ЦК України, ст.ст.18, 19 Закону України "Про засади державної мовної політики" від 03.07.2012 № 5029-У1 із змінами; п.2 наказу № 201 від 06.09.2001 Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) із змінами, Листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211, ст.4.7 Принципів УНІДРУА, те, що спочатку була розроблена російськомовна версія договору.

У письмових поясненнях від 09.01.2014 скаржник, зокрема, вказує на те, що умова у договорі № -10.054 про регулювання договору Принципами УНІДРУА у редакції 1994 року відсутня, що свідчить про неможливість застосування даних Принципів до спірних правовідносин сторін, і відповідає судовій практиці (постанова Вищого господарського суду України від 16.04.2013 у справі № 5023/4701/12); те, що дані Принципи не є частиною законодавства і не можуть бути застосовані в обхід міжнародним нормам.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі № 910/21449/13 позивачем надано нотаріально засвідчений переклад пункту 7.1 договору № -10.054.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 10 400,00 євро боргу та судових витрат, у зв'язку з порушенням умов договору № -10.054 щодо зобов'язання оплати наданих послуг, згідно із замовленнями відповідача, на підставі ст.1 Конвенції від 19.05.1956 про договір міжнародного автомобільного перевезення, ст.ст.909, 929 ЦК України, ст.180 ГК України; ціна позову 10 400,00 євро, що станом на 04.11.2013 становить 113 360,00 грн. згідно із встановленим курсом НБУ.

Відповідно до п.1.1 договору № -10.054, доданого до позовної заяви, предметом даного договору є порядок взаємовідносин, які виникають між відповідачем, за договором замовником, та позивачем, за договором виконавцем, при плануванні, здійсненні та оплаті транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, а також додаткових послуг по страхуванню, складуванню вантажів та ін.послуг, що зазначається в транспортних замовленнях до даного договору, які є його невід'ємними частинами (п.2.2 договору).

Як свідчить витяг із Реєстру підприємств Державний судовий реєстр станом на 18.07.2013 номер RRS: 0000267325, доданий до позовної заяви, місцем розташування Товариства з обмеженою відповідальністю "Оба-Транс" є держава Польща, воєв.Вєлькопольське, та згідно із матеріалами позову місцезнаходженням відповідача є Україна, м.Київ.

Відповідно до преамбули договору № -10.054 цей договір укладено в м.Києві, Україна.

В п.2.1 договору № -010.054 сторони погодили умови про те, що взаємовідносини замовника та виконавця ґрунтуються на положеннях Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) і Протоколу до Конвенції КДПГ від 05.07.78, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП).

Відповідно до ч.1 ст.31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, м.Женева, 19.05.1956, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, по всіх спорах, які виникають з приводу перевезень, здійснюваних із застосуванням даної Конвенції, позивач може звернутися, крім компетентних судів країн учасниць Конвенції, спільно указаних сторонами, до суду країни, на території якої знаходиться: а) звичайне місцепроживання відповідача, його головна контора або відділення або агентство, при посередництві яких був укладений договір перевезення або b) місце прийняття вантажу до перевезення або вказане для здавання його, і може звернутися лише до цього суду.

В п.9.4 договору № -10.054 сторони погодили умову про те, що даний договір на 9 сторінках складено у двох примірниках на російській та англійській мовах; обидва примірники мають однакову юридичну силу.

Відповідно до п.7.1 договору № -10.054, складеного на російській мові, при виникненні спорів сторони будуть намагатися їх врегулювати шляхом переговорів; якщо сторони не зможуть прийти до взаємної згоди, то справа передається до суду по місцезнаходженню позивача і розглядається відповідно до матеріального і процесуального права країни позивача.

Згідно із перекладом з англійської мови на українську мову, в п.7.1 договору № -10.054, складеного на англійській мові, сторони погодили умови про те, що при виникненні спорів сторони намагаються врегулювати їх шляхом безпосередніх переговорів; якщо сторони не можуть врегулювати спір шляхом взаємної згоди, то спір повинен бути врегульований судом в країні відповідача та розглянутий у відповідності з матеріальним та процесуальним правом країни відповідача.

Таким чином, зміст пункту 7.1 договору № -10.054 на російській мові та на англійській мові містить взаємовиключні умови і зазначене свідчить про те, що сторони договору № -10.054 фактично не дійшли згоди щодо підвідомчості спорів.

Статтею 124 ГПК України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із ч.1 ст.1, ст.ст. 20, 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах", ратифікованого Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3941-ХII, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що сторони договірних відносин підпорядковують ці відносини вибраному ними законодавству; у справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач; компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача; компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Статтею 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1956, яка набула чинності для України 10.01.1961, встановлено, що кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, по якій сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або будь-які спори, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним або іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду; термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписане сторонами, або наявне в обміні листами або телеграмами; Суд Договірної Держави, якщо до нього поступає позов з питання, по якому сторони уклали угоду, передбаченою даною статтею, повинен, на прохання однієї із сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не виявить, що згадана угода недійсна, втратила силу або не може бути виконана.

Оскільки у договорі № -10.054 зміст арбітражного застереження у п.7.1 на російській мові та на англійській мові суперечить один одному, то ця угода не може бути виконана.

Додатковою перешкодою для виконання зазначеної угоди в договору № -10.054 є й відсутність найменування суду Республіки Польща, у якому підлягають розгляду спори сторін з приводу виконання договору.

В пункті 18 Листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що з'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку; тому за наявності арбітражної угоди суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу; якщо ж такі обставини буде встановлено, то справа підлягає розглядові по суті.

За викладених обставин, оскільки позовні матеріали не містять доказів наявності згоди учасників договірних відносин змінити компетенцію суду Договірної Сторони, то підлягає застосуванню положення пункту 1 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах" від 24.05.1993, ратифікованого Верховною Радою України - Постанова від 04.02.1994 № 3941-ХІІ.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-ХII із змінами, спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з п.2 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 № 2709-IV суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

У розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьої статті ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України (п.1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" від 31.05.2001 № 04-5/608 із змінами і доповненнями.

Відповідно до ст.12 ГПК України господарським судом підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, зазначених у цій статті, до яких спір про стягнення боргу не віднесено.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Згідно із ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Доводи відповідача є такими, що не ґрунтуються на положеннях, встановлених договором, укладеним сторонами, або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України та позовних матеріалах, зважаючи на викладене та враховуючи наступні обставини.

Відповідно до ч.1 ст.7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту; звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин; звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Згідно з п.2 Листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" документами, що застосовуються в Україні, в яких зафіксовані звичаї ділового обороту є, зокрема, Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) у редакції 1994.

В статті 4.7 Принципів УНІДРУА у редакції 1994 передбачено, якщо договір складено на двох або більше мовах і кожний із його текстів має однакову силу, то у випадку розбіжностей між текстами, перевага надається тлумаченню відповідно до варіанту тексту договору, який був складений первісно.

Однак, слід вказати на наступне.

Відповідно до преамбули Принципів УНІДРУА у редакції 1994, дані Принципи установлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів; вони підлягають застосуванню у випадку, якщо сторони погодилися, що їх договір буде регулюватися цими Принципами; вони можуть застосовуватися, якщо сторони погодились, що їх договір буде регулюватися "загальними принципами права", "lex mercatoria" або аналогічними положеннями.

У позовних матеріалах відсутні докази погодження сторонами умови про те, що їх договір буде регулюватися зазначеними Принципами або умови про те, що їх договір буде регулюватися вищевикладеними положеннями.

Згаданою преамбулою Принципів передбачено, що у інших випадках дані Принципи можуть використовуватися.

Отже, умови статті 4.7 Принципів УНІДРУА у редакції 1994 не є обов'язковими для виконання сторонами договору № -10.054.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці, про що свідчить постанова Вищого господарського суду України від 16.04.2013 у справі № 5023/4701/12.

Крім того, як вбачається із позовних матеріалів, договір № -10.054 укладено шляхом складання одного документу 17.12.2010 на паперовому носії, а оскільки текст договору на російській та англійській мовах розміщений на половині кожної сторінки договору, то фактично обидва варіанти тексту договору № -10.054 на обох мовах були складені одночасно.

Таким чином, ухвала Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 № 910/21449/13 прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, що привело до прийняття неправильного рішення та відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно із ст. 106 ГПК України у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу "Товариства з обмеженою відповідальність "Оба-Транс" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 № 910/21449/13 скасувати повністю.

3. Справу № 910/21449/13 передати на розгляд Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха