Рішення

від 13.01.2014 по справі 2608/11183/12

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 2608/11183/12

пр. № 2/759/1718/14

13 січня 2014 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чалої А.П.,

при секретарі - Котляр Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про поділ спільного майна подружжя, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та з врахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог просила поділити її і відповідача спільно нажите як подружжям майно та виділити їй у власність земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222485201:01:003:0027, а відповідачу виділити у власність квартиру АДРЕСА_1, автомобіль «Опель Вектора», 2003р. випуску, держномер НОМЕР_1, автомобіль «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2, автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 і корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «Підряд-1», код ЄДРПОУ 32791950 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію різниці у вартості часток у спільному майні в розмірі 1 409 658 грн. 50 коп., посилаючись на те, що перебувала в шлюбі з відповідачем з 05.07.1986р. до 07.02.2011р., від якого вони мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 За час шлюбу ними спільно було набуте наступне майно, а саме:

1) земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_2, вартістю 175 500 грн.,

2) квартира АДРЕСА_1, вартістю 2 717 620 грн.,

3) автомобіль «Опель Вектора», 2003р. випуску, держномер НОМЕР_1, вартістю 87 923грн.,

4) автомобіль «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2, вартістю 23 979 грн.,

5) автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3, вартістю 5 435 грн.,

6) корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «Підряд-1», код ЄДРПОУ 32791950,

вартістю 159 860 грн.

Вказане майно позивачка вважає її і відповідача спільною сумісною власністю та просить поділити на умовах, викладених в позовній заяві зі стягненням з відповідача грошової компенсації. Просила задовольнити позов з врахування уточнених позовних вимог на підставі ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України.

В судовому засіданні представник позивачки уточнені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, на порушення майнових і сімейних прав позивачки, а також вказав про те, що вважає спосіб поділу майна, про який позивачка просить суд, таким, що відповідає інтересам обох сторін як колишнього подружжя та просив стягнути з відповідача 5 000 грн. за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що земельна ділянка, на його думку, не є їх спільною сумісною з позивачкою власністю, оскільки отримана на підставі його особистої заяви і рішення відповідної ради народних депутатів як громадянином України безкоштовно у особисту приватну власність; в квартирі АДРЕСА_1 проживають їх діти: ОСОБА_3 і ОСОБА_4, він не має від даної квартири ключів і не користується нею; автомобіль «Опель Вектора», 2003р. випуску, держномер НОМЕР_1, в наявності є, але він не коштує 87 923 грн., як вказує позивачка; автомобіль «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2 є викраденим в 1994р. і не розшуканий працівниками міліції до теперішнього часу, тобто, фактично є відсутнім; автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 у зв*язку із тривалим часом є фізично фактично знищеним і перебуває в непридатному для його експлуатації стані; корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «Підряд-1» вважав такими, що не є об*єктом їх спільної сумісної з позивачкою власності, а тому не вважав за можливе здійснювати їх поділ. У зв*язку з наведеним, просив відмовити в позові ОСОБА_1 повністю.

Заслухавши пояснення представника позивачки і відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до частини 1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 05.07.1986р. до 07.02.2011р., що стверджується відмітками в паспорті позивачки (а.с. 5 - копія паспорту) і рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 07.02.2011р. (а.с. 7 - копія рішення суду).

Від даного шлюбу мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Задовольняючи позов частково, суд виходив з наступного.

Верховний Суд України в пункті 23 постанови №11 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. з наступними змінами і доповненнями, вказує про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з*ясувати джерело і час його придбання.

А в пункті 24 цієї ж Постанови зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи…

Оскільки сторони не називали іншої дати припинення ними ведення спільного господарства, суд вважає що ведення між ними такого господарства припинено в лютому 2011р., тобто, після розірвання їх шлюбу.

Вирішуючи питання щодо з*ясування загального обсягу спільного майна сторін станом на час припинення ведення ними спільного господарства, а саме: на лютий 2011р., суд керувався правилами ст.ст. 58, 59 ЦПК України щодо належності і допустимості доказів, з яких випливає висновок про те, що юридичне існування конкретно визначеного майна на певну дату повинно бути доведено належними та допустимими доказами і лише після цього це майно може бути включено в загальну сукупність спільного майна подружжя, що підлягає судовому поділу.

Згідно матеріалів справи і наданих обома сторонами належних і допустимих доказів, станом на лютий 2011р., тобто на час припинення спільного ведення господарства подружжям Асон, наявним було наступне спірне майно, а саме:

1) Земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.10.2005р. (а.с. 110 - копія державного акту).

2) квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 15.10.2008р. (а.с. 128 - копія свідоцтва).

3) автомобіль «Опель Вектора», 2003р. випуску, держномер НОМЕР_1, що підтверджується актом приймання-передачі автомобіля від 04.12.2004р. (а.с. 6 - копія акту). Крім цього, відповідач не заперечував придбання ним і позивачкою в шлюбі вказаного автомобіля та фактичне існування його на час припинення в лютому 2011р. ведення спільного господарства, а тому дану обставину суд визнає встановленою в порядку частини 1 ст.61 ЦПК України.

4) автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3, що підтверджується витягом з бази ДАІ (а.с. 100). Крім цього, відповідач, також, не заперечував придбання даного рухомого майна в шлюбі з позивачкою і його фактичне існування на час припинення ведення спільного господарства в лютому 2011р., але вказував про те, що даний автомобіль фактично є зруйнованим і перебуває в непридатному для експлуатації стані, а тому дану обставину суд визнає також встановленою відповідно до частини 1 ст.61 ЦПК України.

Згідно частини 1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У відповідності до частини 2 цієї ж норми права, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, нерухоме і рухове майно, а саме: квартира АДРЕСА_3, автомобіль «Опель Вектора», держномер НОМЕР_1, 2003р. випуску, кузов НОМЕР_4 і автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 є об*єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як подружжя, оскільки придбані під час шлюбу за кошти сімейного бюджету і фактично існують на час розгляду справи та на час припинення сторонами в лютому 2011р. ведення спільного господарства.

Відповідно до частини 1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Визначення поняття майна дано в ст.190 ЦК України, де вказано, що майном як особливим об*єктом цивільних правовідносин вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов*язки.

З правового аналізу вказаних норм випливає висновок про те, що рівність часток подружжя в спільному майні є загальним правилом і виражається у праві кожного із подружжя на рівну часту в кожному з об*єктів спільного майна.

Якщо ж йде мова про виділ у власність одного з подружжя одних об*єктів зі спільної сумісної власності, а іншому з подружжя - інших об*єків, то в такому випадку йдеться про відступлення від загального принципу рівності часток подружжя у спільному майні.

Відповідно до частини 2 ст.70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім*ї, приховав знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї.

Тобто, відступлення від рівності часток подружжя у спільному майні є правом, а не обов*язком суду і лише при встановленні визначених частиною 2 ст.70 СК України підстав для цього.

У відповідності до частини 3 цієї ж норми права, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, що вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Тобто, збільшення частки одного з подружжя у спільному майні при його поділі, також, є правом суду і при наявності сукупності певних обставин, як то: проживання з одним з подружжя неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей за умови, якщо розмір аліментів є недостатнім.

Але, в спірному випадку не встановлено обставин, які відповідно до частин 2, 3 ст.70 СК України можуть бути правовими підставами для відступлення від загального правила рівності часток подружжя у спільному майні або збільшення частки позивачки, оскільки судом не встановлено щоб хтось із сторін не дбав про матеріальне забезпечення сім*ї, приховував, знищував або пошкоджував спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї і діти сторін є повнолітніми і працездатними, а тому суд при поділі спільного майна сторін вважає за необхідне виходити із загального правила рівності їх часток у спільному майні.

Способи та порядок поділу неподільного майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені в ст.71 СК України, частина 2 якої вказує про те, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

В даному випадку, автомобілі відповідно до частини 2 ст.183 ЦК України мають ознаки неподільних речей, оскільки їх поділ без втрати їх цільового призначення є неможливим.

При цьому в частині 4 цієї ж правової норми зазначено про те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз даної норми матеріального права дає можливість зробити висновок про те, що законодавець чітко конкретизує майно при поділі якого як об*єкту спільної сумісної власності подружжя, присудження одному з них грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності, без його згоди, не допускається, а саме: житловий будинок, квартира, земельна ділянка, тобто, виключно на нерухоме майно.

При цьому законодавець, не визначає можливість розширення переліку такого майна та включення до нього рухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена і в пункті 22 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. з наступними змінами і доповненнями.

Згідно частини 5 цієї ж норми права, присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В пункті 25 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України роз*яснено про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов*язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК), та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

З правового аналізу вказаних вище норм матеріального права і роз*яснень Пленуму Верховного Суду України випливає висновок про те, що питання про грошову компенсацію замість частки у спільному майні можна ставити перед судом лише у разі згоди на це іншого з подружжя щодо нерухомого майна і обов*язкового внесення другим з подружжя грошової суми на депозитний рахунок суду у випадках щодо нерухомого і рухомого майна.

Оскільки автомобілі є рухомим майном, тому до їх поділу правила частини 4 ст.71 СК України застосуванню не підлягають.

Відповідно до роз*яснення в пункті 25 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи те, що ні позивачка, ні відповідач не вчинили вказаних вище законодавчо визначених дій щодо надання згоди на грошову компенсацію замість частки у спільному нерухомому майні і попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду щодо рухомого і нерухомого майна, в спірному випадку відсутні правові підстави для відступлення від загального правила поділу спільного майна подружжя виходячи з рівності їх часток на кожен з об*єктів спільного майна, у зв*язку із чим суд вважає за необхідне поділити між сторонами квартиру АДРЕСА_3 в рівних частках та поділити в рівних частках між сторонами автомобілі «Опель Вектора», держномер НОМЕР_1, 2003р. випуску, кузов НОМЕР_4 і «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 без їх реального поділу, залишивши вказані автомобілі в спільній частковій власності сторін та задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Щодо поділу земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_2, суд приходить до наступного.

Як вбачається із заяви ОСОБА_2 до Михайлівсько-Рубежівського голови від 24.12.2004р., відповідач просив передати йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування жилого будинку та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 (а.с. 151 - копія заяви), яка була розглянута і рішенням Михайлівсько-Рубежівської сільської ради від 28.12.2004р. ОСОБА_2 була передана безкоштовно у приватну власність земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та господарських споруд і земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства в с.Михайлівська-Рубежівка по АДРЕСА_2 в порядку приватизації земельної ділянки (а.с. 150 - копія витягу з рішення сільради).

В обґрунтування даної позовної вимоги позивачка посилається на частину 5 ст.61 ЦК України, згідно якої об*єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

При цьому, ст.61 СК України доповнена частиною 5 Законом України від 11.01.2011р. №2913-VІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об*єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом*якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, на правовідносини, які мали місце на час отримання ОСОБА_2 спірної земельно ділянки частина 5 ст.61 СК України застосуванню не підлягає, оскільки не має зворотної сили в часі.

У відповідності до ст.ст. 81, 116 ЗК України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в Постанові №6-98 від 15.02.2013р.

Приймаючи до уваги наведене, земельна ділянка площею 0,15 га по АДРЕСА_2 не є об*єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як подружжя, у зв*язку із чим поділу не підлягає, а позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.

Щодо позовних вимог про поділ автомобіля «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2, суд приходить до наступного.

Що стосується вказаного автомобіля, то в справі є лише витяг з бази ДАІ (а.с. 100) про державну реєстрацію вказаного автомобіля на ім*я відповідача ОСОБА_2, але в справі відсутні належні і допустимі докази, крім особистих пояснень представника позивачки, про фактичне існування даного нерухомого майна на час припинення ведення сторонами в лютому 2011р. спільного господарства і на час розгляду справи в суді.

Як пояснював відповідач, в листопаді 1994р. автомобіль «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2 був викрадений і правоохоронними органами не розшуканий.

Такі пояснення відповідача підтверджуються відповіддю Солом*янського РУ ГУМВС України в м.Києві на заяву ОСОБА_2 від 22.02.2013р. щодо розшуку викраденого автомобіля (а.с. 201 - копія заяви) від 11.03.2013р., де вказано, що СВ Солом*янського РУ ГУМВС України в м.Києві 10.11.1994р. була порушена кримінальна справа №04-2216 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, яка 30.11.2009р. була направлена в порядку ст.11-1 КПК України 1960р. для затвердження постанови про закриття у зв*язку із закінченням строків давності та подальшого направлення до Солом*янського районного суду м.Києва (а.с. 202 - копія листа).

Враховуючи наведене, суд не має правових підстав для визнання фактичного існування автомобіля «Ваз-2109», 1992р. випуску, кузов НОМЕР_2 станом на час припинення сторонами в лютому 2011р. ведення спільного господарства і на час розгляд справи, у зв*язку із чим даний об*єкт спільної сумісної власності сторін поділу не підлягає, а в позовних вимогах в цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про поділ корпоративних прав ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Підряд-1», суд приходить до наступного.

В матеріалах справи є Витяг з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.07.2012р., з якого вбачається, що ОСОБА_2 є засновником (учасником) юридичної особи - ТОВ «Підряд-1» і розмір його внеску до статутного фонду становить 17 425 грн. (а.с. 115 - витяг).

Згідно частини 1 ст.115 ЦК України, майном господарського товариства є майно, передане йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

В пункті 28 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено про те, що, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, а виходячи зі змісту частин 2, 3 ст.61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім*ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Тобто, частка ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Підряд-1» не підлягає поділу, оскільки це не передбачено діючим законодавством.

Крім цього, формулювання позовної вимоги як поділ «корпоративних прав» не випливає із способів захисту цивільних прав та інтересів судом, оскільки згідно діючого законодавства «корпоративні права» в їх юридичному змісті складають сукупність прав і відповідних обов*язків засновника (учасника) господарського товариства і по своїй правовій суті не можуть бути об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки не є майном в розумінні ст.190 ЦК України.

У зв*язку із наведеним зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтована на матеріальному законі.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також в їх взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження в судовому засіданні та підлягають частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги те, що позивачка, заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації замість його частки в нерухомому і рухомому майні, не виконала вимоги закону щодо отримання згоди відповідача на компенсацію йому частки в нерухомому майні, а також не внесення іншим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, то заявлення нею клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення дійсної ринкової вартості спірних об*єктів в такому випадку юридичного значення не має, оскільки процесуальна необхідність у призначенні такої експертизи була відсутня, враховуючи те, що присудження грошової компенсації є можливим лише при існуванні вказаних вище умов.

Враховуючи наведене, а також те, що оскільки рішення суду не ґрунтовано на експертному висновку і в цій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення грошової компенсації, позивачці відмовлено, а тому суд вважає, що витрати позивачки на оплату експертних послуг в сумі 5 000 грн. (а.с. 200 - копія рахунку) стягненню з відповідача згідно ст.88 ЦПК України не підлягають.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню 3 219 грн. судового збору (а.с. 1 - квитанція) відповідно до ставок судового збору з майнового позову станом на час подання позову до суду в липні 2012р.

Керуючись ст.58 Конституції України, ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 113-118, 183, 190, 372 ЦК України, ст.ст. 81, 116, 121 ЗК України, пунктами 22, 25, 28 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007р. з наступними змінами і доповненнями, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212, 215, 223 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Поділити спільно нажите ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як подружжям майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3, автомобіль «Опель Вектора», держномер НОМЕР_1, 2003р. випуску, кузов НОМЕР_4, автомобіль «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м.Бельці, Молдова, що зареєстрована в АДРЕСА_4, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, ? частину автомобіля «Опель Вектора», держномер НОМЕР_1, 2003р. випуску, кузов НОМЕР_4, ? частину автомобіля «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрований в АДРЕСА_4, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, ? частину автомобіля «Опель Вектора», держномер НОМЕР_1, 2003р. випуску, кузов НОМЕР_4, ? частину автомобіля «Заз-968», 1993р. випуску, кузов НОМЕР_3 в порядку поділу спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрований в АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Бельці, Молдова, що зареєстрована в АДРЕСА_4, судовий збір в сумі 3 219 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: