Рішення

від 14.01.2014 по справі 906/1770/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "14" січня 2014 р. Справа № 906/1770/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс МК" (м.Запоріжжя)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Овруч, Житомирська область)

про стягнення 66989,03грн.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 66989,03грн., з яких: 50000,00грн. основного боргу, 16668,49грн. пені, 320,54грн. 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов Контракту №02/08 від 27.08.2013р. він здійснив попередню оплату за товар, який відповідач не поставив, внаслідок чого позивач відмовився від договору та просить повернути суму попередньої оплати.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні16.12.2013р., позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві; в адресованій господарському суду заяві від 08.01.2014р. позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу за відсутності повноважного представника (а.с.41).

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить розписка відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення, а.с.28, 40).

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс МК" (позивач, покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець, відповідач) укладено контракт №02/08 (а.с.10-12), за умовами якого, покупець зобов'язався продати, а покупець придбати пиловочник сосна, згідно додатку №1 , який є невід'ємною частиною контракту (розділ 1 контракту).

Об'єм товару визначається в кубічних метрах. Кількість та якість товару повинна відповідати вимогам, обумовленим в додатку №1 (розділ 2 Контракту).

Додатком №1 до Контракту №02/08 від 27.08.2013р. сторони визначили найменування товару, а саме: пиловочник сосновий, діаметром від 14 см 1-2-3 сорту, в кількості 1000 куб.м., загальною вартістю 600000,00грн. без ПДВ (а.с.13).

Пунктом 4.3 Контракту передбачено умови оплати, а саме: 50% передоплата, решта, 50% по факту поставки дошки під завантаження.

Термін поставки з 1 вересня 2013 року по 31 грудня 2013р. з правом дострокової поставки та пролонгації Контракту по об'єму та строку. Весь об'єм поставленого товару, згідно Додатку №1 розбивається приблизно на рівні по об'єму щомісячні партії. Поставка щомісячної партії товару здійснюється у відповідності до щомісячних замовлень покупця, які він направляє по e-mail продавцю до 28 числа місяця, що передує місяцю відвантаження (розділ 5 Контракту).

На виконання умов Контракту №02/08 позивач сплатив відповідачу в якості попередньої оплати 50000,00грн., що підтверджується банківською випискою від 30.08.2013р. (а.с.14).

Відповідач, в свою чергу не здійснив поставку товару, обумовленого Контрактом №02/08 від 27.08.2013р.

В зв'язку із невиконанням відповідачем свого договірного зобов'язання щодо поставки товару, позивач направив відповідачу претензії від 01.11.2013р. та 12.11.2013р.р., в яких фактично відмовився від договору та просив відповідача повернути передплату в сумі 50000,00грн. (а.с.15-19).

Відповідач залишив претензії позивача без відповіді та реагування, чим спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з повернення попередньої оплати за Контрактом №02/08 від 27.08.2013р., а також пені та 3% річних за прострочення вказаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші юридичні акти. При чому, у наведеній нормі відсутній вичерпний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами з поставки товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Слід зазначити, що розділом 8 Контракту передбачено строки поставки товару, а саме: продавець зобов'язаний протягом 12 робочих днів відвантажити оплачену партію товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач виставив позивачу для оплати рахунок №СФ-0000009 від 29.08.2013р. (а.с.33) на загальну суму 100002,00грн., а останній, в свою чергу, на умовах п.4.3 договору здійснив відповідачу передплату у розмірі 50000,00грн., що підтверджується квитанцією №898 від 30.08.2013р. (а.с.14).

Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити його.

Проте, відповідач не здійснив поставку товару, обумовленого специфікацією №1 до договору, в установлений термін, та не повернув позивачу сплачений ним аванс у розмірі 50000,00грн.

Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

В силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Керуючись наведеним позивач направив вимогу №572 від 01.11.2013р., в якій просив повернути сплачені ним грошові кошти за непоставлений товар в сумі 50000,00грн. (а.с.15-16).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_1 поставив позивачу товар, обумовлений Контрактом №02/08 від 27.08.2013р., або докази повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що відповідач не поставив позивачу товар та не повернув сплачену позивачем суму попередньої оплати, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 50000,00грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до розділу 8 Контракту за порушення строків поставки товару нарахував відповідачу пеню у розмірі 16668,49грн. за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р. (а.с.6).

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Згідно розділу 8 Контракту №02/08 від 27.08.2013р. у випадку порушення строків поставки, продавець сплачує штраф у розмірі 0,1% від вартості затриманого товару за кожен день затримки.

Проте, визначаючи порядок нарахування пені, позивач невірно визначив вартість затриманого (оплаченого) товару, період, з якого необхідно нараховувати пеню, та не врахував, що сторони Контрактом №02/08 від 27.08.2013р. не передбачили відповідальність відповідача за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у вигляді сплати пені, а лише встановили відповідальність за порушення строків поставки товару, тому суд самостійно здійснює розрахунок пені, виходячи з наступного:

Як зазначено вище, розділом 8 Контракту сторони визначили, що продавець зобов'язаний протягом 12 р о б о ч и х днів відвантажити оплачену партію товару.

Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату за товар у розмірі 50000,00грн. 30.08.2013р.

Враховуючи розділ 8 Контракту, у позивача виникло право на нарахування пені з 18.09.2013р. по 14.11.2013р., до моменту пред'явлення претензії про відмову від договору та повернення суми попередньої оплати.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір пені за непоставку товару становить 1032,88грн. (50000,00грн. (вартість оплаченого (затриманого) товару) х 13% (розмір подвійної облікової ставки НБУ) х 58 : 365= 1032,88грн.)

Отже, розмір пені, який є правомірним та підлягає задоволенню складає 1032,88грн.; вимоги в частині стягнення 15635,61грн. пені необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача за порушення грошового зобов'язання за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р. 320,54грн.3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання г р о ш о в о г о з о б о в ' я з а н н я , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору; а тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти входять до складу грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що до моменту пред'явлення ТОВ "Альянс МК" претензії від 01.11.2013р. у ФОП ОСОБА_1 було відсутнє грошове зобов'язання, оскільки існував обов'язок поставити лісопродукцію. Натомість, з моменту, коли позивач відмовився від договору та просив повернути йому кошти, з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України, тобто зі спливом 7 днів з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення коштів, а відтак, починаючи з 15.11.2013р. у відповідача виник обов'язок повернути грошові кошти, тобто виникло грошове зобов'язання перед позивачем у розмірі 50000,00грн.

За таких обставин суд вважає, що право на нарахування 3% річних у позивача виникло з 15.11.2013р.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом розмір 3% річних за період з 15.11.2013р. по 28.11.2013р. становить 57,53грн. Вимоги в частині стягнення 263,01грн. 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів повернення суми попередньої оплати суду не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами на суму 51090,41грн., з яких: 50000,00грн. боргу, 1032,88грн. пені та 57,53грн. 3% річних.

В частині стягнення 15635,61грн. пені та 263,01грн. 3% річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частина 2 цієї статті Кодексу передбачає, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, господарський суд визнав за необхідне покласти судовий збір на відповідача у повному обсязі, оскільки відповідач спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (11100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс МК" (69068, м.Запоріжжя, вул.Червона, 3-А, кв.106, код 37494290)

- 50000,00грн. боргу;

- 1032,88грн. пені;

- 57,53грн. 3% річних;

- 1720,50грн. судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 15635,61грн. пені та 263,01грн. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)