Постанова

від 13.01.2014 по справі 816/6859/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/6859/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пехоти М.О.,

представника позивача - Розанова І.Т.,

представника відповідача - Пасько Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл-Плюс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

02 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіл-Плюс" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно винесено спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки правочини укладені між ТОВ "Оіл-Плюс" та ТОВ "Технорес" не суперечать чинному законодавству. Стверджував, що господарські операції здійснені між вказаними товариствами відповідають вимогам статей 655-676 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що за результатами поведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1, п. 138., п. 138.4 ст. 138, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіл-Плюс" (код ЄДРПО 31913739) зареєстровано 25.03.2002 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість про що свідчить свідоцтво платника ПДВ № 200044841 від 10.05.2012.

В період з 27.12.2012 по 03.01.2013 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл-Плюс" по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 03.01.2013 у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого ОВС СУ ДПС у Полтавській області Сєрякова О.А. від 18.06.2012.

За результатами перевірки складено акт від 11.01.2013 № 345/22.4-11/31913739, яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1, п. 138., п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 12 000 грн. та п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у зв'язку з чим було завищено податковий кредит на суму 11 647,00 грн.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцької ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 № 0004722301/75, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 12 752,50 грн. та № 0004732301/76, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 14 558,75 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Головне управління Міндоходів у Полтавській області своїм рішенням від 14.10.2013 № 1196/10/16-31-10-04-06 скасувало податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 22.07.2013 № 0004722301/75 в частині нарахованого основного платежу в сумі 3010,00 грн. та штрафної санкції в сумі 751,50 грн. в іншій частині вказане рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення та № 0004732301/76 в частині нарахування основного платежу в сумі 8 094,00 та штрафної санкції в сумі 2910,75 грн. в іншій частині зазначене рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ "Оіл-Плюс" без задоволення.

22.10.2013 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення № 0006372301/649, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 8 991,00 грн. (в тому числі за основним платежем на суму 8 990,00 грн. та за штрафними санкціями на 1 грн.) та № 0006382301 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальну розмірі 3 554,00 грн. (в тому числі за основним платежем 3 553,00 грн. та за штрафними санкціями 1,00 грн.).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 № 15192/6199-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 № 0004722301/75 та № 0004732301/76 з урахуванням рішення прийнятого за результатами розгляду первинної скарги залишені без змін, а скаргу позивача без задоволення.

З вимогою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2013 № 0006372301/649 та № 0006382301, суд виходить із наступного.

Преамбулою Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного у 2010 році; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Аналогічні норми містяться й у Податковому кодексі України, який почав діяти з 01.01.2011 та має застосовуватись до правовідносин, що виникли у 2011 році.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові відносини з приводу формування витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з приписами пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад доходів та порядок їх визначення, так відповідно до п. 135.1 доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід банківських установ.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в пунктом 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові відносини з приводу формування валових витрат в 2010 році були унормовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 5.3.1 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат потреби не пов'язані з веденням господарської діяльності та будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що 04.01.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ "Технорес" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 7, за умов якого продавець зобов'язуться передати належний йому товар (паливо-мастильні матеріали) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження правильності формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) по взаємовідносинам з вказаним підприємством позивачем до суду надано: накладну № 1212 від 12.01.2011, рахунок-фактури № 1212 від 12.01.2011, товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 1212 від 12.01.2011, паспорт якості № 3 від 07.04.2010 та податкову накладну № 1212 від 12.01.2011.

Досліджені в судовому засіданні накладна та рахунок-фактури не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх підписали. Крім того, вони не містять повну інформацію про одержувача та платника, а саме: код ЄДРПО, банківські реквізити та адресу місця знаходження.

Крім того, в порушення вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортні засоби для заправки та транспортування нафтопродуктів. Типи, параметри і загальні технічні вимоги" позивачем, а ні на перевірку, а ні до суду не було надано акт матеріально відповідальної особи на підтвердження факту прийняття нафтопродуктів від ТОВ "Технорес".

Також позивачем не надано Журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 86-НП, Журналу реєстрації проведення вимірювання нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП на підтвердження обліку запасів та Товарної книги кількості руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП із зазначенням надходження і відпуску нафтопродуктів за день та їх залишків на кінець дня.

Залучений позивачем до матеріалів справи паспорт якості № 3 від 07.04.2010 відповідно до вимог ст. 70 КАС України неналежним доказом, оскільки станом на дату укладання договору кіпівлі-продажу № 7 вказаний паспорт у відповідності до вимог Інструкції з контролю якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121 є застарілим, оскільки наведена в ньому інформація потребує повторного підтвердження та не містить інформації про правочин укладений між ТОВ "Оіл-Плюс" та ТОВ "Технорес".

Крім того, вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.05.2013 встановлено ряд суб'єктів підприємницької діяльності (серед яких і ТОВ "Технорес") створених з метою прикриття незаконної діяльності на рахунки яких надходили гроші за нібито поставлені товари, роботи послуги, які в подальшому перераховувалися на рахунки ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, з яких готівкові кошти знімалися ОСОБА_4 та передавались ОСОБА_6

Вказаним вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_4 визнано винними у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про не підтвердження фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Технорес" по приданню паливо-мастильних матеріалів.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька ОДПІ приймаючи оскаржувані рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2013 № 0004722301/75 та № 0004732301/76, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Оскільки податкове повідомлення-рішення № 0004722301/75 від 22.07.2013 скасовано в частині визначенні нарахування основного платежу в сумі 3 010,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 751,50 грн., а податкове повідомлення-рішення № 0004732301/76 від 22.07.2013 скасовано в частині визначенні нарахування основного платежу в сумі 8 094,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 2910,75 грн. вони є відкликаними в силу підпункту 60.1.3. пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Просудовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл-Плюс" (вул. Ярмаркова, 15-а, м. Кременчук, Код ЄДРПОУ 31913739) до Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001, код за ЄДРПОУ 38019510, банк отримувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку 831019, р/р 31213206784002, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу судовий збір, Полтавській окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) 1548 (одну тисячу п'ятсот сорок вісім) гривень 45 копійок судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 17 січня 2014 року.

Суддя С.С. Бойко