Ухвала

від 03.12.2013 по справі 2а/2570/3835/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/3835/12 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-виробничий комплекс Ташута" до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламно-виробничий комплекс Ташута" (далі - ТОВ «РВК Ташута») звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.11.2012 року № 0000282330 про визначення зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86052,60 грн. за основним платежем та 21513,15 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 28.11.2012 року № 0000312330 про визначення зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 98960,46 грн. за основним платежем та 24740,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 листопада 2012 року службовими особами відповідача було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «РВК Ташута» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Еліс Транс Сервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 по 31.12.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати за рахунок включення до їх складу витрат, які не підтверджені первинними документами, внаслідок чого занижено податок на прибуток в розмірі 98 960,46 грн.; абз. а) п.198.6 ст. 198, п. 198.4. ст. 198, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 86 052,57 грн., а саме: у травні 2011 року в сумі 19 166,67 грн., у червні 2011року в сумі 10 110,07 грн., у липні 2011року в сумі 20 720,27 грн., у серпні 2011 року в сумі 8 333,43грн., у вересні 2011 року в сумі 8 333,33 грн., у жовтні 2011року в сумі 8 422,00 грн., у грудні 2011 року в сумі 10 966,80 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 22.11.2012 № 531/22-011/36291117, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.11.2012 № 0000282330, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86 052,60 грн. за основним платежем та 21 513,15 грн. за штрафними санкціями та від 28.11.2012 № 0000312330, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 98 960,46 грн. за основним платежем та 24 740,10 грн. за штрафними санкціями.

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ТОВ «РВК Ташута» в період з 01.05.2011 року по 31.12.2011 року мало господарські операції із закупівлі товарно-матеріальних цінностей та послуг у контрагента ПП «Еліс Транс Сервіс» (код ЄДРПОУ-34691070).

Так, до декларації з податку на додану вартість за період, що перевіряється, ТОВ «РВК Ташута» задекларовано податковий кредит за господарськими операціями з ПП «Еліс Транс Сервіс» в сумі 86 052,57 грн., а саме:

- травень2011 року на суму 19 166,67 грн.;

- червень 2011 року на суму 10 110,07 грн.;

- липень 2011 року на суму 20 720,27 грн.;

- серпень 2011 року на суму 8 333,43 грн.;

- вересень 2011 року на суму 8 333,33 грн.;

- жовтень 2011 року на суму 8 422,00 грн.;

- грудень 2011 року на суму 10 966,80 грн.

До складу витрат ТОВ «РВК Ташута» при складанні декларацій з податку на прибуток підприємства за період, що перевірявся, включено 430 262,86 грн.:

- травень2011 року на суму 95 833,33 грн.;

- червень 2011 року на суму 50 550,36грн.;

- липень 2011 року на суму 103 601,33 грн.;

- серпень 2011 року на суму 41 667,17 грн.;

- вересень 2011 року на суму 41 666,57 грн.;

- жовтень 2011 року на суму 42 110,00 грн.;

- грудень 2011 року на суму 548 340,00 грн.

Так, між ТОВ «РВК Ташута» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір поставки від 02.05.2011 року № 514 (а.с. 53 т. 1).

Реальність виконання господарських операцій по вказаному договору підтверджують наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме (а.с.53-74,79-82,93-100,110-112,134-136,143-145 т. 1):

- договір від 02.05.2011 року № 514;

- видаткові накладні від 18.05.2011 року № РН-0000004, від 23.05.2011 року № РН-0000005, від 26.05.2011 року № РН-0000006, від 16.06.2011 року № РН-0000002; від 26.10.2011 року № РН-0000002, від 26.07.2011 року № РН-0000012, від 06.07.2011 року № РН-0000003 від 18.08.2011 року № РН-0000010;

- рахунки-фактури від 17.05.2011 року № СФ-0000514, від 23.05.2011 року № СФ-0000546, від 26.05.2011 року № 0000567, від 05.12.2011 року № СФ-0003362, від 26.07.2011 року № СФ-0001434, від 05.07.2011 року № СФ-0001305, від 18.08.2011 року № СФ-0001790, від 25.10.2011 року № СФ-0002699;

- податкові накладні від 18.05.2011 року № 63, від 23.05.2011 року № 95, від 26.05.2011 року № 115, від 16.06.2011 року, № 115, від 25.10.2011 року № 215, від 05.12.2011 року № 42, від 06.07.2011 року № 26, від 26.07.2011 року № 157 від 18.08.2011 року № 129;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 631;

- довіреності;

- виписка по рахунку за травень 2011 року.

Також між ТОВ «РВК Ташута» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір про надання послуг від 20.06.2011 року № 976 (а.с. 75 т. 1).

Реальність виконання господарських операцій по вказаному договору підтверджують наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме (а.с. 75-78,83-88 т. 1):

- договір від 20.06.2011 року № 976;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000976;

- рахунки-фактури від 23.06.2011 року № СФ-0000976, від 15.06.2011 року № СФ-0000900;

- податкові накладні від 23.06.2011 року № 175;

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 631;

- довіреність;

- виписка по рахунку за червень 2011 року.

Між ТОВ «РВК Ташута» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір про надання послуг від 01.07.2011 року № 1428 (а.с. 89 т. 1).

Реальність виконання господарських операцій по вказаному договору підтверджують наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме (а.с. 89-92 т. 1):

- договір від 01.07.2011 року № 1428;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-001428;

- рахунки-фактури від 25.07.2011 року № СФ-0001428, від 05.07.2011 року № СФ-0001305;

- податкові накладні від 25.07.2011 року № 150;

- довіреності;

- виписка по рахунку за липень 2011 року.

Між ТОВ «РВК Ташута» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір про надання послуг від 01.08.2011 року № 1791 (а.с. 106 т. 1).

Реальність виконання господарських операцій по вказаному договору підтверджують наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме (а.с. 106-109,124-133,138-142,146-148 т. 1):

- договір від 01.08.2011 року № 1791;

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-001791, ОУ-0002127, ОУ-0002700, ОУ-0003363;

- рахунки-фактури від 18.08.2011 року № СФ-0001791, від 08.09.2011 року № СФ-0002127, від 25.10.2011 року № СФ-0002700, від 05.12.2011 року № СФ-0003363;

- податкові накладні від 18.08.2011 року № 130, від 08.09.2011 року № 65, від 25.10.2011 року № 216, від 05.12.2011 року № 41;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 631;

- виписка по рахунку за серпень 2011 року, за вересень 2011 року, за жовтень 2011 року, грудень 2011 року.

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2011 року (а.с. 150-182 т. 1).

Договори сторонами виконано в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Всі закуплені товаро-матеріальні цінності та послуги за результатами операцій з контрагентом ПП «Еліс Транс Сервіс» були використані в господарській діяльності підприємства, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, видатковими накладними, податковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 183-250 т. 1, а.с. 1-170 т. 2).

В апеляційній скарзі відповідач посилається на акт перевірки ПП «Еліс Транс Сервіс» від 12.09.2012 року № 3688/22-9/34691070, яким встановлено відсутність у ПП «Еліс Транс Сервіс» майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності (а.с. 179-184 т. 2).

Однак, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів у ПП «Еліс Транс Сервіс» не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулися, та не спростовує реальності виконання господарських операцій. Представником позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з ПП «Еліс Транс Сервіс».

Крім того, відповідач дійшов висновку, що угоди, укладені між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс» відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагента позивача було зареєстровано як юридичну особу та платником податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

При цьому, на думку колегії суддів, відсутність платника податків за місцем реєстрації не може свідчити про не реальність здійснення правочинів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012 № 0000282330 та від 28.11.2012 № 0000312330 підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю.Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 09.12.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.