Постанова

від 17.01.2014 по справі 814/5153/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17 січня 2014 року Справа № 814/5153/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретаря судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Бойко О. В.

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1)

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, (вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП), посилаючись на незаконність оспорюваного рішення, звернувся до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївський області (правонаступник ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва у Миколаївський області ДПС, далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2013 року №0001781702, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5262,54грн. (основний платіж - 4210,03грн., штрафна санкція - 1052,51грн.).

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення (порушення п.198.1. п.198.6. ст.198 ПК України), позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», в зв'язку з безтоварністю господарських операцій з вказаним контрагентом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, зважаючи на таке.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 13.03.2013 року по 19.03.2013 року відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" по податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено відповідний акт від 26.03.2013 року №728/17-200-2315902111 (далі по тексту - акт), в якому зазначено про порушення суб'єктом господарювання п.198.1. п.198.6. ст.198 ПК України.

На підставі акта контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 року №0001781702, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5262,54грн. (основний платіж - 4210,03грн., штрафна санкція - 1052,51грн.).

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС", що ґрунтується на судженнях ДПІ про те, що вказаний контрагент мав господарські відносини з недобросовісними суб'єктами господарювання та не має необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, а також про незнаходження ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" за юридичною адресою.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Відповідно до приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема, є податкова накладна.

Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту з ПДВ не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем надані достатні первинні документи, що підтверджують факт реальної поставки на його адресу товарів та виконання послуг від ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС".

Так, на підтвердження факту поставки від ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" в квітні 2012 року брусу сосни позивачем надано видаткову накладну від 02.04.2012 року за №РН-0000160, податкову накладну від 02.04.2012 року за №24.

На підтвердження факту поставки від ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" в травні 2012 року дерев'яного брусу та дошки позивачем надано договір на поставку товарно-матеріальних цінностей від 15.05.2012 року, специфікації до угоди, видаткову накладну від 16.05.2012 року за №РН-0000200, податкову накладну від 16.05.2012 року за №46.

На підтвердження факту поставки від ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" в червні 2012 року дерев'яного брусу та дошки необрізаної позивачем до суду надано видаткову накладну від 1.06.2012 року за №РН-0000249, податкову накладну від 12.06.2012 року за №59.

Оплата коштів за надані послуги підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів від 02.04.2012 року, 16.05.2012 року, 12.06.2012 року.

Придбані товарно-матеріальні цінності були використані ФОП для здійснення господарської діяльності, в тому числі реалізовані іншим суб'єкта господарювання, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС", що фактично підтверджують їх реальне здійснення і досягнення позивачем законної мети - придбання товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагента за юридичною адресою не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ "СТРОЙ - ЛЮКС" із підприємствами, з якими позивач не мав жодних стосунків, відповідачем не надано детального аналізу продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу безпосередніх контрагентів, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності (послуги) в завершенні цього ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. А тому, позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Контитуції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Отже, відповідач в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 19.04.2013 року №0001781702.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 172 гривні 05 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний