Рішення

від 13.01.2014 по справі 905/8242/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.01.2014 Справа № 905/8242/13

Суддя господарського суду Донецької області Бойко І.А. при секретарі судового засідання Займак Н.М. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС», Донецька обл.,

м. Краматорськ

про: стягнення заборгованості у розмірі 63000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: - Ільків В.В. - довіреність №113 від 21.01.2013р.;

від відповідача: - не з`явився;

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС», Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення заборгованості у сумі 63000,00 грн., а саме 45000,00 грн. основного боргу, штрафу у розмірі 18000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №ВЗК - 121/13 від 10.05.2013р., специфікацію №1 до договору поставки №ВЗК - 121/13 від 10.05.2013р., прихідний ордер №ПО/62155 від 27.06.2013р., накладну №4 від 26.06.2013р., транспортну накладну №000016776151 від 21.06.2013р., податкову накладну №2 від 20.06.2013р., податкову накладну №3 від 26.06.2013р., акт про несправність гідрокопіювальних датчиків 2 шт. для колесотокарних верстатів КЗТС 1836 М10 колісного цеху від 22.07.2013р., лист про повернення коштів за неякісну продукцію №2957 від 21.10.2013р., рахунок №1 від 11.09.2013р., рахунок №2 від 11.09.2013р., накладну №НВМ/00500 від 06.08.2013р., довіреність №123 від 11.09.2013р.

Представник позивача через канцелярію господарського суду Донецької області надав додаткові документи №41869/13 від 11.12.2013р., №41868/13 від 11.12.2013р. 11.12.2013 р. надав клопотання про віднесення на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України витрат на проживання у розмірі 1100,00 грн., витрати на проїзд у розмірі 457,66 грн., добові витрати у розмірі 650,00 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребуваних документів не представив. Про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, господарським судом ВСТАНОВЛЕНО.

10.05.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Львівський локомотиворемонтний завод», (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС» (постачальник) був укладений договір поставки №ВЗК - 121/13 (надалі Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації №1 (додаток №1), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах договору. Термін дії договору з моменту його підписання до 31.12.2013 р. (по. 16.2. договору). Означений договір підписаний сторонами та засвідчений печатками підприємств без зауважень.

Кількість та асортимент товару визначається у специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору).

За умов п. 2.1. Договору замовник має право повернути постачальнику неякісний товар.

Згідно п. 4.1. постачальник гарантує якість товару, згідно технічної документації заводу виробника.

При виявленні товару, який не відповідає технічним умовам та стандартам, а також при виявленні виробничих дефектів в гарантійний період експлуатації, виклик представника постачальника є обов'язковим.

У пункті 2.4. договору сторони визначили, що гарантійний термін якості товару становить 2 роки. Якість товару, що постачається, повинна відповідати паспорту виробника (п. 2.2. договору).

За умов п. 9.2. замовник має право пред'являти постачальнику претензії по кількості на підставі накладної, і по якості на протязі гарантійного терміну, згідно гарантії підприємства-виробника.

Сторонами підписана специфікація №1 до договору поставки №ВЗК - 121/13 від 10.05.2013р., згідно до якої визначили найменування. Кількість, ціну, суму та умови поставки - згідно «Інкотермс-2000» на умовах СРТ.

27.06.2013 р. замовник отримав від виконавця товар у кількості 3 шт. згідно до наявних в матеріалах справи прихідного ордеру №ПО/62155 від 27.06.2013р., накладної №4 від 26.06.2013р. на загальну суму 90000,00 грн. разом з ПДВ.

Відповідно до п. 9.5. договору підтвердженням про одержання товару замовником є накладна на товар, підписана уповноваженими представниками сторін.

За умов п. 7.1. договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Замовник здійснює оплату протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару (7.2. договору).

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено податкову накладну 32 від 20.06.2013 р. на загальну суму коштів 45000,00 грн.

Згідно з приписами ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи на вищенаведене, господарський суд приймає надану податкову накладну в якості доказу оплати 45000,00грн.

22.07.2013 р. представниками позивача у складі комісії з трьох членів було здійснено обстеження партії отриманого за накладною №4 від 26.06.2013р., проведено випробування поставлених гідрокопіювальних датчиків 2 шт. для колесотокарних верстатів КЗТС 1836 М10 колісного цеху та встановлено неможливість його використання у виробництві, про що складено акт про несправність гідрокопіювальних датчиків 2 шт. для колесотокарних верстатів КЗТС 1836 М10 колісного цеху від 22.07.2013р.

За накладною про повернення ТМЦ№НВМ/00500 від 06.08.2013р. постачальнику -ТОВ «СЛАВЕРС» було повернуто товар у кількості 3 шт. Означена накладна підписана сторонами та засвідчений печатками підприємств без зауважень.

Зважаючи на виявлення суттєвих недоліків поставленого товару позивачем згідно п. 11.3. договору було нараховано відповідачу штраф за постачання товару неналежної якості у розмірі 18000,00 грн.

Саме стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС», 45000,00 грн. основного боргу, штрафу у розмірі 18000,00 грн. є предметом судового розгляду.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

За приписами п.п.1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правові наслідки передання товару неналежної якості визначені ст. 678 ЦК України, відповідно до якої покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Як і будь-який правочин є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися прийнятих на себе зобов'язань.

Виходячи з приписів ст. 629 ЦК України належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін і повинен добросовісно виконуватись.

Із врахуванням положень вищенаведених правових норм та з огляду на порушення відповідачем умов Договору №ВЗК - 121/13 від 10.05.2013р. та вимог законодавства щодо строків виконання зобов'язання, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.

Право позивача на нарахування штрафних санкцій за поставку товару неналежної якості, передбачено умовами п11.3. Договору.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Відповідно до ст.ст. 216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п. п. 1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище, умовами п. 7.4. Договору передбачено, що за постачання товарів неналежної якості постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного товару тощо.

Заявлений до стягнення розмір штрафу у розмірі 18000,00 грн. суд перевірив на правильність розрахунку та дійшов висновку про задоволення вимог в цій частині.

Що стосується клопотання позивача про віднесення на відповідача в порядку ст. 44 ГПК України витрат на проживання у розмірі 1100,00 грн., витрати на проїзд у розмірі 457,66 грн., добові витрати у розмірі 650,00 грн., суд виходить з наступного:

За приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до приписів п.6.2. постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.13р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов'язані з дослідженням об'єкту судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті) і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту); в усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі; документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами; витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання судовими експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду.

Згідно наявної в матеріалах справи Довіреності № 113 від 21.01.13 р. Ільків В.В. є юрисконсультом відділу юридичного забезпечення та аналітики ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод».

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що представник позивача (гр. Ільків В.В.) не є ані адвокатом, ані судовим експертом, перекладачем чи іншою особою, викликаною до господарського суду для дачі пояснень, а є саме штатним юрисконсультом ТОВ «Укрзалізничпром» (позивача) , до безпосередніх службових обов'язків якого входить представництво інтересів товариства в судах ( в тому числі розташованих за межами населеного пункту , в якому зареєстроване товариство ) , то у суду відсутні правові підставі для відшкодування позивачу його витрат на прибуття до господарського суду його представника та добових витрат на його службові відрядження.

Таким чином клопотання відповідача про віднесення на відповідача в порядку ст. 44 ГПК України витрат на проживання у розмірі 1100,00 грн., витрати на проїзд у розмірі 457,66 грн., добові витрати у розмірі 650,00 грн. задоволенню не підлягає.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належність і допустимість доказів визначається господарським судом, з урахуванням необхідності їх значення для справи, як це зазначено у статті 34 ГПК України.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі вищенаведеного, згідно ст. ст. 509, 525, 526, 549, 550, 611, 612, 626, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216 - 218, 230, 231, 232 ГК України ст. 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС», Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення заборгованості у сумі 45000,00 грн. основного боргу, штрафу у розмірі 18000,00 грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВЕРС» (84306, Донецька обл., м. Краматорськ, вул.Львівська, буд. 25, код ЄДРПОУ 37349644) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» (79018, м. Львів, вул. Залізнична, буд. 1А, код ЄДРПОУ 00740599) 45000,00 грн. основного боргу, штрафу у розмірі 18000,00 грн., судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.А. Бойко