Рішення

від 15.01.2014 по справі 914/4055/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2014 р. Справа № 914/4055/13

За позовом: приватного підприємства "Лео Кераміка", м. Львів, до відповідача:публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім", м. Львів, про: стягнення заборгованості в сумі 43.398,46 грн. Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:Палій Ю.В. - довіреність від 25.05.2013 р., відповідача:Чупахін І.Р. - довіреність від 08.07.2013 р. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "Лео Кераміка" до публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім" про стягнення 43.398,46 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2013 року провадження у справі порушено, справу призначено до розгляду на 20.11.2013 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору №0603-2 від 06.03.2012 р. не оплатив у повному обсязі вартості поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 39.800,82 грн. Крім того, відповідачу нараховано 2.941,36 грн. пені, 656,29 грн. - 3% річних. Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, якою повідомив про погашення відповідачем основного боргу в сумі 36.294,62 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача 3.992,00 грн. пені та 218,60 грн. - 3% річних.

Суд розцінює подану позивачем заяву як таку, що спрямована на збільшення позовних вимог (в частині вимог про стягнення пені) та зменшення позовних вимог (в частині стягнення 3% річних). Що стосується основної суми боргу, то позивач її розмір у порівнянні з первісним розміром не змінив. В судовому засіданні 15.01.2014 року представник позивача повідомив, що відповідачем повністю погашено основний борг, який становив 36.294,62 грн. В решті первісно заявленої суми основного боргу, що становить 3.506,20 грн., позивач не подавав жодних заяв чи клопотань. З огляду на зазначене, враховуючи положення пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", суд вирішує спір з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог (а.с. 105), а також 3.506,20 грн., щодо яких позивачем не уточнено своїх вимог.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позову з огляду на те, що

- в деяких накладних на відпущення товару відсутнє посилання на договір №0603-2 від 06.03.2012 року, а тому позивачем не доведено, що поставка здійснена на підставі саме цього договору;

- з огляду на відсутність письмового договору про неустойку, відсутні правові підстави для нарахування пені.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №0603-2 від 06.03.2012 р. (надалі - Договір поставки). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується постачати (передавати у власність покупця) товар, а покупець (відповідач у справі) зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбаченими даним договором. Сторонами підтверджено, що інших письмових договорів стосовно поставки товару між ними не укладалося.

Найменування, кількість та ціна кожної партії товару зазначається в накладних до цього договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 1.2 Договору поставки).

На виконання умов Договору поставки позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 124.770,62 грн. , про що свідчать: видаткова накладна №Л-00002194 від 06.09.2012 р. на суму 13.932,00 грн. та довіреністю №1338 від 04.09.2012 р., видаткова накладна №Л-00002324 від 14.09.2012 р. на суму 13.932,00 грн. та довіреністю №1402 від 13.09.2012 р., видаткова накладна №Л-00002417 від 19.09.2012 р. на суму 13.932,00 грн. та довіреністю №1402 від 13.09.2012 р., видаткова накладна №Л-00002478 від 24.09.2012 р. на суму 1.680,00 грн. та довіреністю №1451 від 21.09.2012 р., видаткова накладна №Л-00002667 від 04.10.2012 р. на суму 2.786,40 грн. та довіреністю №1525 від 03.10.2012 р., видаткова накладна №Л-00002762 від 09.10.2012 р. на суму 16.718,40 грн. та довіреністю №1542 від 08.10.2012 р., видаткова накладна №Л-00002816 від 12.10.2012 р. на суму 2.241,12 грн. та довіреністю №1579 від 12.10.2012 р., видаткова накладна №Л-00002917 від 18.10.2012 р. на суму 11.664,00 грн. та довіреністю №1598 від 17.10.2012 р., видаткова накладна №Л-00003082 від 30.10.2012 р. на суму 14.580,00 грн. та довіреністю №1655 від 29.10.2012 р., видаткова накладна №Л-00003216 від 06.11.2012 р. на суму 17.496,00 грн. та довіреністю №1722 від 06.11.2012 р., видаткова накладна №Л-00003404 від 16.11.2012 р. на суму 11.664,00 грн. та довіреністю №1772 від 16.11.2012 р., видаткова накладна №Л-00003718 від 07.12.2012 р. на суму 2.916,00 грн. та довіреністю №1869 від 06.12.2012 р., видаткова накладна №Л-00003747 від 10.12.2012 р. на суму 1.228,70 грн. та довіреністю №1876 від 10.12.2012 р.

Відповідачем оплачено вартість поставленого товару у сумі 124.770,62 грн. , що підтверджується банківськими виписками, долученим до матеріалів справи, а також платіжними дорученнями: №6958 від 04.03.2013 року на суму 5.000,00 грн., №3784 від 25.09.2012 року на суму 1.680,00 грн., №3965 від 02.10.2012 року на суму 11.796,00 грн., №4034 від 04.10.2012 року на суму 10.000,00 грн., №4361 від 17.10.2012 року на суму 10.000,00 грн., №4567 від 29.10.2012 року на суму 10.000,00 грн., №4691 від 02.11.2012 року на суму 10.000,00 грн., №11641 від 12.11.2013 року на суму 36.294,62 грн., №4932 від 14.11.2012 року на суму 10.000,00 грн., №5377 від 06.12.2012 року на суму 10.000,00 грн., №5691 від 27.12.2012 року на суму 10.000,00 грн. З цієї суми частину боргу у розмір 36.294,62 грн. відповідачем оплачено після порушення провадження у справі - 12.11.2013 р.

Із банківських виписок та платіжних доручень вбачається, що оплата здійснювалась відповідачем із вказівкою на призначення платежу - "за плитку згідно з рахунком".

При ухваленні рішення суд керувався таким.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу поставки товару на підставі Договору поставки в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

При цьому твердження відповідача про існування іншого зобов'язання з поставки товару, крім того, яке виникло з Договору поставки, не заслуговує на увагу через такі доводи. Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. При чому необхідність укладення договору у письмовій формі між юридичними особами зумовлена потребою у сталості майнового обороту між юридичними особами, що досягається шляхом повної та чіткої фіксації господарських зобов'язань (договорів).

Вимоги до письмової форми правочину визначені статтею 207 Цивільного кодексу України. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Порядок укладення договору передбачено, зокрема, статтями 641, 642 Цивільного кодексу України.

Як стверджено сторонами в судових засіданнях, між ними не було укладено жодних інших договорів на поставку керамічної плитки, не велися переговори з приводу укладення будь-яких інших договорів. Крім того, відповідачем не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що поставка керамічної плитки була здійснена саме на підставі Договору поставки, навіть у тих випадках, коли у видаткових накладних не було посилання на нього.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Згідно з пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. №18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, оскільки відповідач отримав, проте не оплатив у повному обсязі вартості поставленого товару, порушив строки погашення заборгованості, визначені Договором поставки, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 36.294,62 грн. станом на час подання позову були підставними. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, відповідачем погашено зазначену суму після порушення провадження у справі - 12.11.2013 року, що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується решти 3.506,20 грн. основного боргу, то така не підтверджена матеріалами справи, а тому суд відмовляє в її задоволенні.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин суд, не виходячи за межі позовних вимог, вважає за необхідне задовольнити позов у частині стягнення 218,60 грн. - 3% річних.

В частині вимог позивача про стягнення пені суд виходив із такого. Пунктом 2.4 Договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем на умовах 100% передоплати. Відповідно до пункту 5.1 Договору поставки за порушення термінів оплати, визначених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день такого прострочення. Оскільки фактично сторони не дотримувалися такого правила, товар відпускався відповідачу без здійсненої передоплати, то при визначенні часу настання обов'язку з оплати поставленого товару суд керується загальними нормами Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, відповідна оплата мала бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Зазначеної позиції дотримується і Пленум Вищого господарського суду України в пункті 1.7 постанови №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином, позивач вправі вимагати стягнення пені за несплату кожної видаткової накладної окремо, з наступного дня від поставки товару. А тому помилковим є визначення позивачем період нарахування пені: з 05.03.2013 року по 18.12.2013 року.

Суд здійснивши перерахунок пені в межах заявленого позивачем періоду (починаючи з 05.03.2013 року), врахувавши присікальний шестимісячний строк для нарахування пені, який передбачено частино 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення пені в сумі 1.063,10 грн., на підставі такого розрахунку:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 2989.92 05.03.2013 - 01.05.2013 58 7.5000 % 0.041 %* 71.27 17496 05.03.2013 - 08.05.2013 65 7.5000 % 0.041 %* 467.36 11664 05.03.2013 - 18.05.2013 75 7.5000 % 0.041 %* 359.51 2916 05.03.2013 - 08.06.2013 96 7.5000 % 0.041 %* 115.04 1228.7 05.03.2013 - 09.06.2013 97 7.5000 % 0.041 %* 48.98 1228.7 10.06.2013 - 11.06.2013 2 7.0000 % 0.038 %* 0.94 Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені в частині 1.063,10 грн. підлягають до задоволення, а в решті вимог про стягнення пені (в сумі 2.929,31 грн.) суд відмовляє.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судові витрати в частині відмови у задоволенні позовних вимог покладаються на позивача, в решті вони покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім" (адреса: вулиця Бескидська, будинок 44, місто Львів,, Львівська область, 79024; ідентифікаційний код 05393518 ) на користь приватного підприємства "Лео Кераміка" (адреса: вулиця Городоцька, будинок 172, місто Львів, 79022; ідентифікаційний код 35968529 ) 1.063,10 грн. пені, 218,60 грн. - 3% річних, 1.468,96 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. Припинити провадження в частині стягнення 36.294,62 грн. основного боргу.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 17.01.2013 р.

Суддя Рим Т.Я.