Постанова

від 14.05.2009 по справі 7/242-пн-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/242-ПН-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2009 р.                                                                                    № 7/242-ПН-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Кота О.В.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянув касаційне поданняЗаступника прокурора Херсонської області в інтересах Херсонської міської ради

на рішення  господарського суду Херсонської області від 07.05.2008р.

у справі№7/242-ПН-08

за позовомПриватної фірми "Колізей"

доПриватного підприємства "Регіональний центр "СТК"

провизнання права власності,

За участю прокурора: Рудак О.В., посв. №72 від 14.04.2008р.;

представників:

·          Херсонської міської ради: не з'явилися;

·          позивача: не з'явилися;

·          відповідача: не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008р. Приватна фірма "Колізей" звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "Регіональний центр "СТК" про визнання права власності на магазин з рестораном літ."А" загальною площею 1161,9кв.м., розташований за адресою: м.Херсон, Бериславське шосе, 10, та зобов'язати Херсонське ДБТІ зареєструвати за позивачем право власності на вказаний об'єкт.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 24.04.2008р. у справі №7/242-ПН-08 (суддя Задорожна Н.О.) відмовлено позивачу у прийнятті позовної заяви в частині позовної вимоги про зобов'язання Херсонське ДБТІ зареєструвати за позивачем право власності позивача на об'єкт нерухомості - магазин-ресторан загальною площею 1161,9кв.м., розташований за адресою: м.Херсон, Бериславське шосе, 10.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.05.2008р. у справі №7/242-ПН-08 (суддя Задорожна Н.О.) позов задоволено. Визнано за приватною фірмою "Колізей" право власності на об'єкт нерухомості - магазин з рестораном літ.А загальною площею 1161,9кв.м, розташований за адресою м.Херсон, Бериславське шосе, 10, із зазначенням про видачу позивачу довідки на повернення з Державного бюджету 165грн. надмірно сплаченого державного мита.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, Заступник прокурора Херсонської області  звернувся в порядку ст.107 ГПК України до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в інтересах Херсонської міської ради, в якому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 07.05.2008р. у справі №7/242-ПН-08 та направити справу на новий судовий розгляд.

В судове засідання представники Херсонської міської ради, позивача, відповідача не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи учасники судового процесу були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційне подання за відсутності представників Херсонської міської ради, позивача, відповідача.

Херсонська міська рада надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційне подання заступника прокурора Херсонської області про підтримання вимог викладених в цьому касаційному поданні, та просила справу розглядати без участі представників Херсонської міської ради.

Відзиви на касаційне подання на час розгляду справи в касаційній інстанції суду сторонами надані не були, що, у відповідності до приписів статті 1112 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив Херсонської міської ради, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно статті 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, і визнаючи за позивачем право власності на вказаний нежитловий об'єкт нерухомості, місцевий господарський суд, пославшись на положення статті 331 ЦК України та приписи Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, встановив, що позивач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02.04.1999р., укладеного з ВАТ "Промислове підприємство "Херсонзалізобетон", придбав у власність частину старої адміністративної будівлі загальною площею 235,4кв.м, розташовану за адресою: м.Херсон, Бериславське шосе, 10, впослідуючому реконструйовану позивачем в магазин з рестораном загальною площею 1161,9кв.м, літ.А без одержання дозволу, затвердженого проекту на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем здійснено самовільне будівництво спірного об'єкту нерухомості - магазину-ресторану площею 1161,9кв.м. без порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, вказавши про вжиття позивачем заходів з технічної паспортизації і інвентаризації зазначеної будівлі.

Водночас як зазначено судом першої інстанції з наданої управлінням з питань регулювання земельних відносин виконавчого комітету Херсонської міської ради довідки від 15.02.2008р. за вих.№01-23-138, оформлення в оренду земельної ділянки площею 1161,9кв.м по Бериславському шосе, 10, на якій розташований магазин з рестораном, знаходяться в роботі в управлінні з питань регулювання земельних відносин.

Проте, наведене позивачем обґрунтування права власності не можна визнати достатнім для прийняття рішення у цій справі, оскільки судом не враховано, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Водночас вирішуючи спір по суті, суд повинен був встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред'явлено позов, порушує права останнього.

Тоді як відповідач у відзиві на позов зазначив про визнання заявлених позивачем вимог в повному обсязі.

Отже для вирішення спору по суті суду необхідно було встановити, які правовідносини виникли між учасниками спору, які права порушені.

Проте судом, в порушення вимог ст.84 ГПК України не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача –відповідного передбаченого законом обов'язку, з витребуванням на підставі ст. 38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою місцевого господарського суду.

Згідно ст.107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

До суду касаційної інстанції заступником прокурора у порядку ст.107 ГПК України подано касаційне подання в інтересах Херсонської міської ради, з посиланням на приписи ст.ст.8-12 Земельного кодексу України, ст.12 Закону України "Про планування та забудову території", ст.376 Цивільного кодексу України, вказав про нез'ясування судом при прийнятті оскарженого рішення осіб, прав та інтересів яких стосується даний спір та обставин, а саме: чи заявлено позивачем позов саме з підстав, визначених ст.376 ЦК України, чи надалася позивачу у встановленому порядку земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво; який правовий статус земельної ділянки, чи не заперечує власник земельної ділянки проти визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво на цій земельній ділянці, чи надавалися у відповідності до положень ст.30-1 Закону України "Про планування і забудову" (чинної на момент звернення до суду та вирішення спору по суті), ст.18 Закону України "Про основи містобудування" (чинної на момент звернення до суду та вирішення спору по суті), п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. №1243 (чинного на момент звернення до суду та вирішення спору по суті) дозволи на проведення реконструкції будівлі та прийняття переобладнаного об'єкту нерухомості в експлуатацію, право власності на який суд у даній справі визнав за позивачем.

Разом з тим, у відповідності до ст.4 Закону України "Про архітектурну діяльність" для створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає: підготовку вихідних даних на проектування; здійснення в необхідних випадках передпроектних робіт, а також заходів з охорони нововиявлених під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єктів містобудування, що відповідно до закону мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення; пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження і затвердження проекту; виконання робочої документації для будівництва, а в разі виконання її або окремих її частин іншим виконавцем –здійснення авторського нагляду за таким виконанням; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об'єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування; прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Згідно ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст.ст.12, 23 Закону України "Про планування і забудову територій", ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Частиною 10 ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Пунктом 1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000р. №273 визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Пунктом 2.1 зазначеного Положення передбачено, що для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції держархбудконтролю, зокрема, такі документи: заяву забудовника (замовника), затверджену в установленому порядку проектну документацію (будівельний генеральний план та паспорт фасаду в двох примірниках, пояснювальна записка для реєстрації).

У відповідності до п.42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (чинної на момент звернення до суду та вирішення спору по суті) виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;

Згідно ч.2 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" (чинної на момент звернення до суду та вирішення спору по суті) будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад.

Однак не врахувавши вищезазначених приписів норм матеріального права, суд першої інстанції, вирішуючи спір про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно, не залучив до участі у справі у певному процесуальному статусі Херсонську міську раду, тоді як прийняте у даній справі оскаржене рішення стосується її прав та обов'язків, і, як наслідок, стало підставою звернення заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської міської ради з касаційним поданням. Викладене відповідно до вимог пункту 3 частини 2 статті 11110 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Поряд з цим, вирішуючи спір про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно, позивач мав довести суду належними і допустимими доказами дотримання вищезазначених норм щодо реконструкції нерухомого майна у відповідності до їх приписів, втім, позивач в порушення вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України не доводив, а суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.38, 43 ГПК України не встановлював зазначених обставин.

Крім того, слід взяти до уваги, що згідно ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" (чинної на момент звернення до суду та вирішення спору по суті) закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. №1243 (чинного на момент звернення до суду та вирішення спору по суті), передбачено складення акту державною приймальною комісією, його затвердження у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Пунктом 29 цього Порядку (чинного на момент звернення до суду та вирішення спору по суті) встановлено, що датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Для здійснення повноважень у галузі будівництва, передбачених ст.31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані повноваження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій.

Однак, місцевий господарський суд при вирішенні спору на вказані норми належної уваги не звернув і не з'ясував при визнанні за позивачем права власності на вказаний об'єкт, чи прийнятий цей об'єкт до експлуатації, чи складений та затверджений державною приймальною комісією акт про прийняття в експлуатацію цього об'єкту.

Водночас відповідно до ч.ч.1, 3 ст.376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво, передбачений ст.376 Цивільного кодексу України, встановлює, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй виділена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За цих обставин суду належало з'ясувати на підставі належних та допустимих доказів, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання позивачу земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості власником якого суд визнав позивача.

При цьому, з метою уникнення можливого порушення прав та інтересів власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, місцевий господарський суд повинен був з'ясувати особу, яка є таким власником земельної ділянки, та залучити її до участі у справі у певному процесуальному статусі.

Вищенаведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи межі перегляду касаційної інстанції оскаржуваного судового акту, визначені ст.ст.1115, 1117 ГПК України, ненадання суду касаційної інстанції права встановлювати обставини на підставі додатково наданих доказів, неоцінених судом першої інстанції, прийняте у справі рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, у зв'язку з чим, касаційне подання заступника прокурора Херсонської області в інтересах Херсонської міської ради підлягає задоволенню.

Під час нового розгляду справи, господарському суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати суб'єктивний склад сторін у даній справі та залучити у певному процесуальному статусі осіб, на права та обов'язки яких може вплинути рішення у даній справі, з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу, перевірити та надати належну правову оцінку викладеним заступником прокурора у касаційному поданні та Херсонською міською радою у відзиві на нього доводам, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання заступника прокурора Херсонської області в інтересах Херсонської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 07.05.2008р. у справі №7/242-ПН-08 скасувати.

Справу №7/242-ПН-08 передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя:О. Кот

Судді:

С. Владимиренко

С. Шевчук