Постанова

від 14.05.2009 по справі 4/357

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/357

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2009 р.                                                                                    № 4/357  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу Київської міської ради (далі –Міськрада)

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від10.02.09

у справі№ 4/357

господарського судуміста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Кніппінг Комплекс" (далі –Товариство)

доМіськради

провизнання частини договору оренди земельної ділянки недійним

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явились;

- відповідача:не з'явились.

Ухвалою від 17.04.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П., касаційну скаргу Міськради № 29/246-518 від 13.03.09 було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.05.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 14.05.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 14.05.09 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 14.05.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам у справі в установленому законом порядку.

Рішенням від 06.11.08 господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна умова договору відповідає вимогам чинного законодавства, була визначена на розсуд сторін і узгоджується з аналогічним положенням, викладеним у локальній нормі права – п. 7 ст. 28 Рішення Міськради "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м.Києві".

Постановою від 10.02.09 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Моторного О.А., суддів –Кошіля В.В., Шапрана В.В.) апеляційну скаргу Товариства задоволено.

Рішення від 06.11.08 господарського суду міста Києва скасовано.

Позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним п. 4.3 договору оренди земельної ділянки, укладений 13.09.07 між Міськрадою та Товариством, який зареєстровано Головним управлінням ресурсів виконавчого органу Міськради 26.09.07 за № 78-6-00465.

З Міськради на користь Товариства стягнуто 127,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що оспорюваним пунктом договору передбачена відповідальність Товариства за прострочення строку непідписання договору, а тому спірна умова договору за своєю правовою природою є штрафною санкцією, разом з тим, апеляційний суд зазначив, що оскільки згідно вимог чинного законодавства договір набирає чинності з моменту його укладення, то сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, що передував його укладенню.

Не погодившись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, Міськрада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 10.02.09 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 06.11.08 господарського суду міста Києва залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 55, 144 Конституції України, ч. 4 ст. 202, ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 4, ч. 7 ст. 179, ч. 2 ст. 180, ч.ч. 1, 3 ст. 181, ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 9, 124, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867, ст.ст. 1, 33 Господарського процесуального кодексу України,

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що оспорювана умова договору не встановлює наслідки (санкції) невиконання умов такого договору, а визначає наслідки його несвоєчасного підписання, відповідно до Регламенту розгляду питань набуття та реалізації права користування землею в м.Києві (затвердженого рішенням Міськради від 15.07.04 № 457/1867), а тому такий пункт договору відповідає вимогам ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України та зазначеному локальному акту.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 14.05.09 від Товариства письмовий відзив на касаційну скаргу Міськради не надійшов, разом з тим згідно ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, рішенням Міськради від 21.12.06 № 420/477 (далі –Рішення від 21.12.06) Товариству було передано у короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,34 га для експлуатації та обслуговування виробничого корпусу та складських приміщень по вул.Новозабарській, 2/6 "В", "С" в Оболонському районі м.Києва.

13.09.07 на виконання зазначеного Рішення від 21.12.06 між Міськрадою та Товариством було укладено договір оренди земельної ділянки (далі –Договір), який 26.09.07 було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів за № 78-6-00465.

Судами встановлено, що згідно умов вказаного Договору Міськрада (Орендодавець) передала, а Товариство (Орендар) прийняло в оренду земельну ділянку по вул.Новозабарська, 2/6 літ. "В", "С" у м.Києві.

Водночас, встановлено, що у п. 4.3 Договору сторони визначили, що у випадку, якщо цей Договір не підписаний Орендарем в установленому порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності Рішення від 21.12.06

№ 420/477, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання Договору, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вважаючи, що зазначений пункт Договору суперечить чинному законодавству, оскільки встановлює штрафну санкцію, яка встановлює плату за землю в тому числі за період з дня прийняття Рішення Міськрадою до фактичного укладення Договору оренди, що суперечить вимогам чинного законодавства, в частині того, що землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права землекористування (реєстрації договору оренди), 04.07.08 Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Надання земельних ділянок у користування у місті Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" (далі –Рішення № 457/1867), яке прийнято Міськрадою у відповідності з ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 22 Закону України "Про столицю України –місто-герой Київ", в межах наданих ст. 9 Земельного кодексу України повноважень.

Згідно положень п.п. 4, 5, 6, 7, 8 ст. 28 Рішення № 457/1867 зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу земельної ділянки у користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) укласти договір оренди землі.

На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців.

Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.

Рішення Міськради про передачу земельної ділянки в оренду вважається таким, що втратило чинність, через дев'ять місяців після набуття ним чинності, якщо відповідний договір оренди землі не укладено.

Матеріали справи свідчать, що Договір від 13.09.07, пункт якого оскаржується, укладено в межах дев'ятимісячного терміну з дня прийняття Рішення від 21.12.06, проте з порушенням визначеного п'ятимісячного строку. При цьому, при зверненні до попередніх судових інстанцій доводів про те, з чиєї вини виникло таке порушення, Товариством не наводилось.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що на акт, що суперечить закону, прокурором, його заступником приноситься протест до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Відповідно до п. 23.1 ст. 23 рішення Міськради "Про Регламент Київської міської ради" від 14.07.98 № 86 гласність роботи Міськради забезпечується шляхом розповсюдження інформації про її діяльність у виданні міської ради –газеті "Хрещатик" та інших засобах масової інформації, за рішенням Міськради можуть не оприлюднюватись лише окремі її рішення. Таким чином, зазначена газета є офіційним виданням Київради.

Рішення № 457/1867 було опубліковано в газеті "Хрещатик" у серпні 2005 року (№ 118). Таким чином, Товариство знало або повинно було знати про вимоги, встановлені ст. 28 Рішення № 457/1867.

Відомостей про внесення на зазначене рішення протесту прокурором або оскарження його в установленому порядку матеріали справи не містять, офіційних відомостей про такі обставини Вищий господарський суд України не має.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 217 цього кодексу встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, звертаючись з позовом у даній справі, Товариство посилалось на невідповідність оскарженого пункту Договору п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, вважаючи що така умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання, вже відбулась.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що оскаржений пункт Договору фактично дублює п. 7 ст. 28 Рішення

№ 457/1867, вимоги якого в будь-якому випадку на момент підписання Договору було порушено.

Доводи Товариства про те, що оскаржений пункт Договору містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, є помилковими, оскільки на момент підписання Договору по факту не мала сенсу лише альтернатива, встановлена гіпотезою (структурною частиною) цієї умови Договору, оскільки при його укладенні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну. Разом з тим, твердження про те, що оскаржена умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, а також те, що встановлений обов'язок не може бути виконаний спростовуються наведеним та не мають під собою правового підгрунття.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскарженого пункту Договору.

Отже, з урахуванням наведених правових положень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Міськрадою в касаційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи зазначене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з помилковим застосуванням норм права.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Київської міської ради № 29/246-518 від 13.03.09 задовольнити.

Постанову від 10.02.09 Київського апеляційного господарського суду справі № 4/357 господарського суду міста Києва скасувати, а рішення від 06.11.08 господарського суду міста Києва у даній справі залишити в силі.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська