Постанова

від 25.12.2013 по справі 801/11081/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 грудня 2013 р. (о 15:42) Справа №801/11081/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Марчевської К.В.,

позивача - ОСОБА_2;

представника відповідача - Просоєдова С.Г.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АР Крим

про стягнення,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АР Крим (далі відповідач), в якому позивач просить стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АР Крим на його користь 16650,60 грн., стягнути суму середнього заробітку з дня звернення до суду по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не сплачена нарахована сума грошової допомоги у сумі 10012,50 грн. Окрім того, позивач вважає, що оскільки відповідачем не сплачена вказана сума при звільненні, на користь позивача повинна бути стягнута сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Сума середнього заробітку за час затримки станом на час звернення позивача до суду складає 6638,10 грн.

У судових засіданнях позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши про відсутність відповідних бюджетних асигнувань на здійснення вказаних виплат, оскільки план асигнувань загального фонду бюджету був сформований до прийняття рішення про необхідність проведення скорочення штатів, а додаткові асигнування на проведення вказаних виплат надані не були. Щодо стягнення суми середнього заробітку по день фактичного розрахунку, представник відповідача зазначив, що позивач проходив публічну службу, проходження якої врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, тому норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, представника відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 проходив службу в органах цивільного захисту.

Згідно з наказом Головного територіального управління МНС в АР Крим від 02.09.2013 №127 ОСОБА_2 відповідно до Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту звільнений зі служби у запас Збройних Сил України за пунктом 99, підпунктом 4 (у зв'язку з із скороченням штатів).

Судом встановлено, що за даними відповідача ОСОБА_2 нарахована одноразова грошова допомога у сумі 10012,50 грн., яка станом на день розгляду справи позивачу не виплачена, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Статтею 1 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Кодексу Цивільного захисту України до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу Цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 101 Кодексу Цивільного захисту України).

На рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту поширюється дія Дисциплінарного статуту, затвердженого законом (ч. 3 ст. 101 Кодексу Цивільного захисту України).

Згідно з ч. 2 ст. 125 Кодексу цивільного захисту України порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1294 від 07.11.07 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

На виконання вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України та з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи видано Наказ № 447 від 10.06.2008 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (надалі Інструкція).

Зазначеною Інструкцією (пункт 1.3.) визначено, що під грошовим забезпеченням слід розуміти посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 15.4 Інструкції особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Матеріали справи свідчать, що у зв'язку зі звільненням позивача за пп. 4 п. 99 (у зв'язку з із скороченням штатів) Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту позивачу нарахована одноразова грошова допомога у сумі 10012,50 грн.

Станом на день розгляду справи вказана одноразова грошова допомога позивачу не виплачена.

Суд не приймає аргументи представника відповідача про відсутність відповідних бюджетних асигнувань на виплату вказаної заборгованості та зважає на наступне.

Суд зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги передбачена вимогами Інструкції та є певною гарантією особи рядового та начальницького складу органів цивільного захисту, забезпеченою державою, тому відсутність коштів для належного виконання грошового зобов'язання не може бути визнано обставиною, що звільняє від відповідальності, незалежно від підстав її виникнення.

Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не береться до уваги.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Також, як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, державний орган не може посилатись на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 11 вересня 1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року.

У справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади, що цілком відповідає як конституційним принципам, так і практики Європейського суду з прав людини.

Суд звертає увагу представника відповідача, що неврегулювання в Інструкції строків виплати одноразової грошової допомоги не є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки, як встановлено судом, сума одноразової грошової допомоги нарахована відповідачем та повинна бути виплачена за відповідний місяць, коли була нарахована, у зв'язку з чим на даний час є заборгованістю останнього перед позивачем.

Тому позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АР Крим на користь позивача одноразової грошової допомоги у розмірі 10021,50 грн. є обґрунтованими та таким, що належить задовольнити.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то суд зважає на наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу Цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Судом встановлено, що позивач на час звільнення проходив службу в органах цивільного захисту.

Суд зауважує, що законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, зокрема, Кодексом цивільного захисту України, Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № 447 від 10.06.2008 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту».

При цьому, заробітна плата та одноразова грошова допомога не є тотожними поняттями у спірних правовідносинах, адже порядок її визначення та нарахування передбачений спеціальними нормативно-правовими актами. Більш того, одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення, а є певною соціальною гарантією держави окремим категоріям осіб, перелік яких є вичерпним.

Отже, позивач проходив службу як особа атестованого складу управління цивільного захисту, і його служба регламентована спеціальними нормами законодавства, а не нормами КЗпП України.

У зв'язку з чим, норми КЗпП України, зокрема, ст. 116,117 КЗпП України на правовідносини пов'язані з проходженням публічної служби не розповсюджуються.

Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України стягується середній заробіток, у разі несвоєчасної виплати сум, передбачених ст. 116 КЗпП України, а між тим позивачу нараховується та сплачується грошове забезпечення, що не є тим самим. Тобто, виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення передбачена окремим законом, а не КЗпП України, має іншу правову природу виникнення та нарахування, та виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд зауважує, що ст. 117 КЗпП України за своєю суттю встановлює міру відповідальності роботодавця у разі несвоєчасного розрахунку з робітником при звільненні, водночас, спеціальними нормативно-правовими актами, якими врегульовані спірні правовідносини, не передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у вигляді виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, шляхом стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Узагальнюючи наведене, суд зауважує, що трудові відносини та служба органах цивільного захисту атестованого складу мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.

Отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на осіб, які проходять службу і органах цивільного захисту. У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 6638,10 грн. задоволенню не підлягають.

З тих же міркувань не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача суми середнього заробітку з дня звернення до суду по день фактичного розрахунку.

Окрім того, суд звертає увагу позивача, що мета адміністративного судочинства є вирішення спірних правовідносин, які виникли між сторонами, станом на час звернення позивача до суду. При цьому до постанови адміністративного суду висуваються чинним законодавством певні вимоги, до яких, віднесені, зокрема безумовність і безальтернативність, тобто виконання судового рішення не може бути поставлено судом у залежність від якоїсь умови - настання поді, вчинення будь-яких дій, тощо. Отже, суд не може прийняти рішення на майбутнє, тобто вирішити правовідносини, які ще не виникли та визначити умови виконання такого рішення.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Враховуючи, що за вказаними категоріями справ позивачі звільнені від сплати судового збору, суд не вирішував питання про розподіл судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено у судовому засіданні 25.12.2013.

Відповідно до ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі та підписано 27.12.2013.

Керуючись 94, 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АР Крим (вул. Кечкеметська, 103, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022, ЄДРПОУ 38596856) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 10021,50 грн. (десять тисяч двадцять одна гривня, п'ятдесят копійок).

3. В інший частині в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.