Рішення

від 15.01.2014 по справі 904/7813/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.01.14 Справа № 904/7813/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн", м. Київ

до Володимирської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, с. Володимирівка, Томаківський р-н, Дніпропетровська область

про стягнення 96 942, 55 грн.

Головуючий колегії Ярошенко В.І.

Суддя Назаренко Н.Г.

Суддя Соловйова А.Є.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Третяк Т.П. - в.о. голови Володимирської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Володимирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області про стягнення заборгованості у розмірі 91 621 грн., пені у розмірі 4 365, 18 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 956, 37 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки № ЕП000112 в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 10.10.2013 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 04.11.2013.

28.10.2013 позивач надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника, у зв'язку з відсутністю фінансової можливості для направлення свого представника.

01.11.13 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у нього відсутні кошти з Державного бюджету на оплату поставленого товару.

Ухвалою господарського суду від 04.11.2013 розгляд справи відкладений на 18.11.2013.

18.11.2013 від позивача до суду надійшли письмові пояснення від 13.11.2013 № 01/13-11-13 щодо дати укладання договору поставки № ЕП000112.

18.11.2013 відповідач подав до суду лист від 14.11.2013 № 335, в якому підтверджує факт укладання договору поставки № ЕП000112 без проставляння дати та факт передачі йому позивачем товару згідно даного договору.

Ухвалою господарського суду від 18.11.2013 призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням в.о. голови суду № 498 від 18.11.2013 колегіальний розгляд справи призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Назаренко Н.Г., суддя Соловйова А.Є.

Ухвалою суду від 18.11.2013 справу № 904/7813/13 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів та її розгляд призначено у судовому засіданні 13.01.2014.

25.12.2013 через канцелярію господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 17.12.2013 № 01/17-12-13, в якій він просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 91 621 грн., пеню у розмірі 6 845, 22 грн. та три відсотка річних у розмірі 1 528, 69 грн.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

08.01.2014 через канцелярію господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення від 31.12.2013 № 01/31-12-13 щодо дати укладання спірного договору.

У судовому засіданні 13.01.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" (далі - продавець) та Володимирівською сільською радою (далі - покупець) був укладений договір поставки № ЕП000112 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити дитячий майданчик згідно накладної та специфікації (далі - товар), на умовах передбачених даним договором.

Товар постачається в асортименті, кількості та вартості, яка вказана в специфікації та накладній. Сплата за товар проводиться покупцем по факту поставки товару, але не пізніше 10-ти банківських днів від дня отримання товару. Загальна сума договору складає 91 621 грн. (розділ 3 договору).

На виконання умов договору, згідно специфікації до нього позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 91 621 грн. відповідно до видаткової накладної від 15.05.2013 № К-00000112 (арк. с. 9).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 91 621 грн., існування якої підтвердив представник відповідача у судовому засіданні 13.01.2014 (арк. с. 94).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді, відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 91 621 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 6 845, 22 грн. за період з 29.05.2013 по 17.12.2013.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 5.2 договору у випадку затримки розрахунку за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 6252, 83 грн. Позивачем при здійсненні розрахунку, невірно визначений період нарахування. А саме не враховано, що початок нарахування починається 30.05.2013 (розділ 3 договору, накладна від 15.05.2013 № 00000112) та закінчується 30.11.2013 відповідно до положень ст. 232 ГК України.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані три відсотки річних у сумі 1 528, 69 грн. за період з 29.05.2013 по 17.12.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками три відсотка річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 1 521, 16 грн., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку, невірно визначений період нарахування. А саме не враховано, що початок нарахування починається 30.05.2013 (розділ 3 договору, накладна від 15.05.2013 № 00000112).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1987, 90 грн.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI з січня 2013 р. встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1 147 грн. Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Отже, відповідно до вказаних вище вимог, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17.12.2013, позивач повинен був сплатити суму судового збору у розмірі 1 999, 90 грн., тоді як згідно квитанції від 04.10.2013 № 7 ним сплачено 2000 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, зайво сплачений судовий збір у розмірі 0, 10 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Володимирської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області (53550, Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Володимирівка, вул. Леніна, буд. 38, код ЄДРПОУ 04338014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" (04136. м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код ЄДРПОУ 37726414) основний борг у розмірі 91 621 грн. (дев'яносто одна тисяча шістсот двадцять одна грн.), пеню у розмірі 6 252, 83 грн. (шість тисяч двісті п'ятдесят дві грн. 83 к.), три відсотки річних у розмірі 1 393, 14 грн. (одна тисяча триста дев'яносто три грн. 14 к.) та 1 985, 34 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять грн. 34 к.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", видати ухвалу про повернення з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,10 грн. (десять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий колегії В.І. Ярошенко Суддя Н.Г. Назаренко

Суддя А.Є. Соловйова

Повне рішення складено 16.01.2014