Рішення

від 14.01.2014 по справі 910/23276/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23276/13 14.01.14 За позовом ТОВ «Імекс»

до ТОВ «Оптимальні Логістичні Системи»

про стягнення 36 425,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг з автомобільного перевезення вантажів № 3920 від 05.06.2013 р. у розмірі 36 425,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.12.2013 порушено провадження у справі №910/23276/13 та призначено до розгляду на 19.12.2013.

Представник позивача в судове засідання 19.12.2013 з'явився, надав пояснення по справі та подав додаткові докази по справі. Представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог, яку суд прийняв.

Представник відповідача в судове засідання 19.12.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 09.12.2013, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27278586, яке було вручено уповноваженому представнику відповідача 10.12.2013. Суд відклав розгляд справи на 14.01.2014 р.

Представник позивача в судове засідання 14.01.2014 не з'явився, через канцелярію суду надійшло повторне клопотання про зменшення позовних вимог та вирішення справи без участі представника. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача в судове засідання 14.01.2014 повторно не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду від 23.12.2013, а також повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 27916485, № 01030 27916477 та № 01030 27916469, які були повернуті відправлені судом на всі відомі суду адреси та отримані уповноваженими представниками.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач та відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Імекс» (далі ТОВ «Імекс», позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимальні Логістичні Системи» (далі ТОВ «ОЛС», відповідач, замовник) було укладено Договір № 3920 на перевезення вантажів (далі договір).

Відповідно до п.1.1.та 1.2. договору позивач зобов'язався на замовлення відповідача організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученнях, а відповідач зобов'язався своєчасно оплатити перевезення вантажу, відповідно до п.5.1., 5.2.

На підставі кожного конкретного замовлення (перевезення) оформлюється транспортне замовлення (заявка)

Пунктами 2.1.-2.5. договору сторони передбачили, що відповідач повинен до завантаження передати за допомогою факсимільного зв'язку або по електронній пошті позивачу заявку на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом, відповідач підтверджує заявку (або відхиляє) протягом 3-ьох робочих годин шляхом підписання та скріпленням печаткою. У разі відсутності письмового підтвердження відповідачем заявки протягом встановленого часу, така заявка вважається анульованою.

На виконання умов договору сторони 10.09.2013 оформили заявку № ST-1 на перевезення вантажу - взуття по маршруту м.Клайпеда (Литва) - м. Одеса (Україна).

Відповідно до заявки № ST-1 від 10.09.2013 позивачем для перевезення було надано автомобіль «ДАФ» д.н. АЕ 9802 НВ з причепом д.н. АЕ 4134 ХО, який прибув вчасно під завантаження відповідно до вказаної дати в замовленні та лише 21.06.2013 доставив вантаж в пункт призначення, що підтверджується вантажною накладною СМР №103989 з відмітками митниць. Наднормативний простій був в повному обсязі оплачений відповідачем.

У відповідності до розділу 5 оплата за перевезення вантажів вказується в разовій заявці та здійснюється на підставі виставленого перевізником рахунку та надання оригіналів документів разом з підписаними актами виконаних робіт. Також сторони погодили, що сума фрахту розраховується відповідно до курсу НБУ валюти (євро) на день завантаження, а саме станом на 12.09.2013 курс становив 10,605 грн/1євро.Таким чином сума фрахту склала 18 028,50 грн.

Необхідний пакет оригіналів документів (заявка № ST-1 від 10.09.2013, рахунок №71 від 21.09.2013, акт виконаних робіт №68 від 21.09.2013 та СМR № 103989 з печатками митниць) позивач направив відповідачеві 07.10.2013 та 08.11.2013 повторно, які були отримані відповідачем 15.10.2013 та 18.11.2013 відповідно,але не сплачені.

23.09.2013 р. відповідач надіслав позивачу аналогічну заявку № ST-2 на перевезення вантажу - взуття по маршруту м. Клайпеда (Литва) - м. Одеса (Україна). Станом на 26.09.2013 курс становив 10,794 грн/1євро.Таким чином сума фрахту склала 18 349,80 грн.

Відповідно до заявки № ST-2 від 23.09.2013 р. позивачем для перевезення було надано автомобіль «МАН» д.н. АВ 7411 ЕІ з причепом д.н. АЕ 0612 ХО, який прибув вчасно під завантаження відповідно до вказаної дати в замовленні та доставив вантаж в пункт призначення, що підтверджується вантажною накладною СМР № 074630 з відмітками митниць. Оригінали необхідних документів позивач направив 08.10.2013, останній їх отримав 15.10.2013. акт виконаних робіт замовник не підписав та не повернув.

Як свідчать матеріали справи свої зобов'язання за умовами даного Договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості наданих послуг від відповідача не надходило.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 36 378,30 грн. Вказану заборгованість відповідач визнав та після звернення позивача до суду двома платіжними дорученнями добровільно перерахував останньому 8260,40 грн. та 9868,30 грн., заборгованість залишилась в сумі 18249,60 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, перевезення вантажу.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 18249, 60 грн. .

Суд також враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані СМР позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов'язання. Відповідачем по справі не було надано суду належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем за вищевказаними договорами-заявками, або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 18 249,60 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 18 249,60 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні збитки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 166,80 грн., а інфляційні збитки - 218,78 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на відрядження представника в сумі 851,06 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду посвідчення про відрядження та проїзний посадочний документ .

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат , пов'язаних з розглядом справи.

У розумінні статті 44 ГПК України до інших витрат відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи( ст..30 ГПК України); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов»язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов»язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст.. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на відрядження представника в сумі 851,06 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс» задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимальні Логістичні Системи» (04128, м.Київ, Святошинський район, вул.Туполєва, буд. 23, код ЄДРПОУ 35635745) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс» (49101, Дніпропетровська обл.., м.Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Красна,буд.20А, код ЄДРПОУ 25514214) основну заборгованість в розмірі 18 249 (вісімнадцять тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 60 коп., 3 % річних у розмірі 166 (сто шістдесят шість) грн..80 коп., інфляційні збитки у розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн.78 коп., судові витрати на відрядження представника в розмірі 851 (вісімсот п'ятдесят одна) грн..06 коп. та судовий збір в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 20.01.2014