Рішення

від 15.01.2014 по справі 916/3028/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р.Справа № 916/3028/13

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Сомової Т.Г.

За участю представників сторін:

Від позивача: Тащі М.М. за довіреністю № 592 від 25.12.2012р.

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Агро - виробничий центр" до селянського фермерського господарства „Віра" про стягнення 151 637,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агро - виробничий центр" (далі по тексту - ТОВ „Агро - виробничий центр") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до селянського фермерського господарства „Віра" (далі по тексту - СФГ „Віра") про стягнення суми основного боргу в розмірі 61 926,00 грн., пені в сумі 842,91 грн., трьох відсотків річних в сумі 186,53 грн., штрафу в сумі 61 926,00 грн. та відсотків за несвоєчасне погашення товарного кредиту в сумі 26 756,33 грн., а всього заборгованості в загальній сумі 151 637,80 грн. (при цьому, в прохальній частині позовної заяви позивачем помилково визначено загальну суму заборгованості, заявлену до стягнення, в розмірі 148 645,80 грн.) за рахунок коштів СФГ „Віра" та заставленого майна відповідно до договору застави техніки № 26/04-04 від ЗАС від 26.04.2013р. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного товару.

На адресу відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців господарським судом, в порядку ст. 87 ГПК України, надсилались копії процесуальних документів, винесених в ході розгляду даної справи, але конверти з поштовими відправленнями були повернуті до господарського суду у зв'язку з неможливістю їх вручення адресату.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованих кореспонденцій, надісланих на юридичну адресу СФГ „Віра" згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що були повернуті органом зв'язку з позначками "адресат вибув" та "адресат не зареєстрований", вважається належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення належним чином відповідачів про час і місце проведення судових засідань по даній справі (згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006р. № 01-8/1228).

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку щодо належного повідомлення СФГ „Віра" про час та місце розгляду даної справи, проте жодного разу представник останнього в судові засідання не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Оскільки відповідачем не було подано відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

26.04.2013р. між ТОВ „Агро - виробничий центр" (Продавець) та СФГ „Віра" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК, у відповідності до п. 1.1 якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин (далі по тексту договору - ЗЗР), що іменуються в подальшому товар, відповідно до умов даного договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Підписанням специфікацій № 1 від 26.04.2013р., № 2 від 26.04.2013р., № 3 від 14.06.2013р. сторони погодили, що предметом договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. є наступний товар: флуафол (5л) у кількості 100 л, загальною вартістю 21 975,60 грн. з урахуванням ПДВ; вуксал суспензія микроплант (10л) у кількості 100л. та вуксал суспензія борон (10л) у кількості 100 л., загальною вартістю 26 488,80 грн. з урахуванням ПДВ; аргумент у кількості 100 л. загальною вартістю 13 461,60 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи з положень п.п. 5.1, 5.2 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. право власності на товар переходить до Покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару. Прийом товару по кількості і якості проводиться Покупцем в момент одержання його від Продавця.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. позивачем було передано у власність СФГ „Віра" товар на загальну суму 61 926,00 грн., а відповідачем вказаний товар було прийнято, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних № 13031396 від 07.05.2013р., № 13031395 від 07.05.2013р., № 13031466 від 25.06.2013р., які підписані представниками сторін та скріплені відповідними печатками сторін.

Згідно з п. 4.2 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікаціях до договору. В свою чергу, відповідно до наявних у матеріалах справи специфікацій-додатків до вказаного договору, Покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару, придбаного протягом спірного періоду, в наступні строки:

- за товар, передбачений специфікацією № 1 від 26.04.2013р., який був прийнятий за видатковою накладною № 13031396 від 07.05.2013р., загальною вартістю 21 975,60 грн. - в строк до 25.09.2013р.;

- за товар, передбачений специфікацією № 2 від 26.04.2013р., який був прийнятий за видатковою накладною № 13031395 від 07.05.2013р., загальною вартістю 26 488,80 грн. - в строк до 25.09.2013р.;

- за товар, передбачений специфікацією № 3 від 14.06.2013р., який був прийнятий за видатковою накладною № 13031466 від 25.06.2013р., загальною вартістю 13 461,60 грн. - в строк до 01.09.2013р.;

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За твердженнями позивача, які не були спростовані в установленому порядку, відповідачем не було здійснено оплати вартості товару, придбаного у позивача протягом спірного періоду, що є порушенням покладених на відповідача умовами договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. грошових зобов'язань. В результаті викладеного, станом на момент вирішення даного спору у СФГ „Віра" утворилась прострочена заборгованість перед ТОВ „Агро - виробничий центр" в сумі 61 926,00 грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Агро - виробничий центр" в частині стягнення з СФГ „Віра" заборгованості за придбаний товар в сумі 61 926,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу положень п. 6.2 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 1% за кожний день прострочення оплати.

З посиланням на наведені законодавчі норми та умови п. 6.2 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р., позивачем було нараховано відповідачу до сплати відсотки за несвоєчасне погашення товарного кредиту в сумі 26 756,33 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаних відсотків /а.с. 35/, господарський суд доходить висновку про допущення позивачем арифметичних помилок при його здійсненні, які укладаються у неправильному визначенні підсумкових результатів розрахунків при використанні правильних вихідних даних. Таким чином, правильним розрахунком відсотків за несвоєчасне погашення товарного кредиту у спірних правовідносинах має бути:

13 461,60 грн. * 57 (кількість днів прострочення з 02.09.2013р. по 28.10.2013р. включно) * 0,01 = 7 673,11 грн.

48 464,40 грн. * 33 (кількість днів прострочення з 26.09.2013р. по 28.10.2013р. включно) * 0,01 = 15 993,25 грн.

З огляду на викладене, господарський суд доходиться висновку про правомірність нарахування відповідачу до сплати відсотків за несвоєчасне погашення товарного кредиту в загальній сумі 23 666,36 грн. , у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають частковому задоволенню. При прийнятті рішення з цього питання господарським судом враховано обов'язкову до застосування правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові № 3-44гс11 від 30.05.2011р., щодо застосування положень ст. 694 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань зі своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаної на виконання умов договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. продукції, позивачем з посиланням на положення ст. 625 ЦК України було здійснено розрахунок трьох відсотків річних в сумі 186,53 грн., що є наслідком порушення вказаного грошового зобов'язання. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення із СФГ „Віра" трьох відсотків річних в сумі 186,53 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями п. 6.1 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. передбачено, що у випадку порушення Покупцем термінів оплати згідно цього договору він оплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати та штрафну санкцію у розмірі, який наведений в специфікації до даного договору. В свою чергу, положеннями специфікацій № 1 від 26.04.2013р., № 2 від 26.04.2013р., № 3 від 14.06.2013р. сторони погодили, що штрафна санкція за порушення термінів оплати вартості придбаного товару дорівнює вартості кожної із партій товару, що визначена умовами даних специфікацій.

З посиланням на п. 6.1 договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р. та умови специфікацій № 1 від 26.04.2013р., № 2 від 26.04.2013р., № 3 від 14.06.2013р. позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 842,91 грн. та штраф в сумі 61 926,00 грн. за порушення останнім власних грошових зобов'язань. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд визнає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з СФГ „Віра" пені в сумі 842,91 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, суд відзначає правомірність нарахування відповідачу до сплати штрафу в сумі 61 926,00 грн., що складає 100 відсотків від суми основного боргу, яка заявлена до стягнення в межах даної справи. При цьому, вирішуючи питання про розмір вказаного різновиду штрафних санкцій, який підлягає присудженню до стягнення на користь ТОВ „Агро - виробничий центр", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора , суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з положеннями п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При розгляді даного питання суд вважає за доцільне звернутися також до приписів п. 2.4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. N 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якими встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги значний розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, невідповідність розміру цієї штрафної санкції наслідкам порушення та існуючої суми основної заборгованості СФГ „Віра", суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за правомірне зменшити нарахований позивачем штраф в десять разів до 10 відсотків від суми основного боргу СФГ „Віра" у спірних правовідносинах. Таким чином, суд зменшує суму нарахованого позивачем штрафу з 61 926,00 грн. до суми 6 192,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості СФГ „Віра" перед ТОВ „Агро - виробничий центр" в загальній сумі 92 814,40 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 61 926,00 грн., трьох відсотків річних в сумі 186,53 грн., пені в сумі 842,91 грн., штрафу в сумі 6 192,60 грн. та відсотків за несвоєчасне погашення товарного кредиту в сумі 23 666,36 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення присудженої грошової суми в розмірі 92 814,40 грн. як за рахунок грошових коштів СФГ „Віра", так і за рахунок майна, яке є предметом договору застави техніки № 26/04-04 від ЗАС від 26.04.2013р., господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.04.2013р. між СФГ „Віра" (Заставодавець) та ТОВ „Агро - виробничий центр" (Заставодержатель) було укладено договір застави техніки № 26/04-04 ЗАС, у відповідності до умов якого Заставодержатель має право у випадку невиконання Заставодавцем своїх зобов'язань за договором, визначеним у п. 2.1 цього договору (по тексту договору застави іменується „основний договір"), отримати задоволення з вартості заставленого за цим договором майна переважно перед іншими кредиторами Заставодавця. Підставою появи зобов'язання, забезпеченого заставою за цим договором, є договір № 26/4-215 СТК від 26.04.2013р. та договір № 26/4-216 ЗЗРТК від 26.04.2013р., укладені між Заставодержателем (Продавець) та Заставодавцем (Покупець). Предметом основного договору є купівля-продаж насіннєвого матеріалу та ЗЗР. Строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою за цим договором, встановлений до 25.09.2013р., а розмір забезпеченої заставою вимоги - 66 983,40 грн. Предметом застави з наступне майно - транспортний засіб (техніка) КАМАЗ 5511, 1986 року випуску, реєстраційний номер К 2027 ОІ, тип - самохвал, двигун № 644252, шасі № 249802. Вказаний договір забезпечення було укладено сторонами у простій письмовій формі.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України „Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII (з наступними змінами та доповненнями) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.ст. 574, 576 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

В силу положень ч. 1 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України „Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII (з наступними змінами та доповненнями) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

В свою чергу, недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України (ст. 14 Закону України „Про заставу").

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Приймаючи до уваги, що предметом договору застави техніки № 26/04-04 ЗАС від 26.04.2013р. є транспортний засіб, господарський суд доходить висновку, що вказаний договір мав бути обов'язково посвідчений нотаріально в силу імперативних вимог закону. Проте, оскільки вказаний договір застави було вчинено сторонами по справі у простій письмовій формі, на підставі ст. 14 Закону України „Про заставу" та ст. 220 ЦК України господарський суд доходить висновку, що договір застави техніки № 26/04-04 ЗАС від 26.04.2013р. є недійсним правочином в силу закону, у зв'язку з чим, не може створювати передбачених ним правових наслідків для його сторін.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у ТОВ „Агро - виробничий центр" не виникло право застави на транспортний засіб, який є предметом договору застави № 26/04-04 ЗАС від 26.04.2013р., у зв'язку з чим, позивач не має можливості отримати задоволення власних вимог до СФГ „Віра" за рахунок предмету вказаної недійсної угоди першочергово перед іншими кредиторами відповідача. Крім того, про неможливість звернення стягнення на транспортний засіб, який є предметом договору застави № 26/04-04 ЗАС від 26.04.2013р., в рахунок погашення заборгованості, яка присуджена до стягнення за даним рішенням, свідчить і той факт, що вказаний договір застави був направлений на забезпечення виконання відповідачем зобов'язань, що виникли із укладених між сторонами договору № 26/4-215 СТК від 26.04.2013р. та договору № 26/4-216 ЗЗРТК від 26.04.2013р. , в той час як в межах даної справи позивачем заявлена до стягнення заборгованість СФГ „Віра", яка виникла на підставі договору купівлі-продажу № 26/4-215 ЗЗРТК від 26.04.2013р., тобто договору, виконання зобов'язань за яким не забезпечувалось вищезазначеним договором застави.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення присудженої до стягнення за даним рішенням грошової суми в розмірі 92 814,40 грн. за рахунок майна, яке є предметом договору застави техніки № 26/04-04 від ЗАС від 26.04.2013р., у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині не підлягають задоволенню. Викладене, в свою чергу, свідчить про необхідність присудження до стягнення належної позивачу до виплати суми грошових коштів в загальному розмірі 92 814,40 грн. в загальному порядку.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог частково на суму 92 814,40 грн. Таким чином, із СФГ „Віра" слід стягнути на користь ТОВ „Агро - виробничий центр" суму основного боргу в розмірі 61 926,00 грн., три відсотки річних в сумі 186,53 грн., пеню в сумі 842,91 грн., штраф в сумі 6 192,60 грн. та відсотки за несвоєчасне погашення товарного кредиту в сумі 23 666,36 грн. відповідно до ст.ст. 11, 220, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 572, 574, 576, 577, 610 - 612, 615, 617, 625, 662, 664, 692, 694, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 233 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 13, 14 Закону України „Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII (з наступними змінами та доповненнями).

З урахуванням зменшення господарським судом розміру правомірно нарахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру правомірно заявлених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України. При цьому, недоплачена позивачем сума судового збору в розмірі 59,76 грн. за розгляд даних позовних вимог підлягає присудженню до стягнення із ТОВ „Агро - виробничий центр" в дохід державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 11, 220, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 572, 574, 576, 577, 610 - 612, 615, 617, 625, 662, 664, 692, 694, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 233 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 13, 14 Закону України „Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII (з наступними змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з селянського фермерського господарства „Віра" /67220, Одеська область, Іванівський район, село Конопляне, вул. Жовтнева, 12, код ЄДРПОУ 13912518/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Агро - виробничий центр" /місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Скісна, 27; поштова адреса: 65031, м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, 39 е; код ЄДРПОУ 31622177, п/р 26000465396001 в філії ЮГРУ „Приватбанк" м. Одеса, МФО 328704/ суму основного боргу в розмірі 61 926 грн. 00 коп. /шістдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять шість грн. 00 коп./, три відсотки річних в сумі 186 грн. 53 коп. /сто вісімдесят шість грн. 53 коп./, пеню в сумі 842 грн. 91 коп. /вісімсот сорок дві грн. 91 коп./, штраф в сумі 6 192 грн. 60 коп. /шість тисяч сто дев'яносто дві грн. 60 коп./, відсотки за користування товарним кредитом в сумі 23 666 грн. 36 коп. /двадцять три тисячі шістсот шістдесят шість грн. 36 коп./, судовий збір в сумі 2 971 грн. 12 коп. /дві тисячі дев'ятсот сімдесят одна грн. 12 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Агро - виробничий центр" /місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Скісна, 27; поштова адреса: 65031, м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, 39 е; код ЄДРПОУ 31622177, п/р 26000465396001 в філії ЮГРУ „Приватбанк" м. Одеса, МФО 328704/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, через Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області недоплачену суму судового збору в розмірі 59 грн. 76 коп. /п'ятдесят дев'ять грн. 76 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 20.01.2014р.

Суддя С.П. Желєзна