Рішення

від 16.01.2014 по справі 903/1498/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2014 р. Справа № 903/1498/13

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

за участю представників сторін:

від позивача: Батурін Я.Я.

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТІЛ" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 52 112,51 грн.,

В судовому засіданні 16.01.2014 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТІЛ" звернулося в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 52 112.51 грн.

Позов мотивує тим, що 05.07.2013 р. між сторонами було укладено договір поставки № 05/07-1.

Згідно умов договору позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу металопродукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.

Позивач зазначає, що взяті на себе зобов'язання виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 252. Вказує, що разом із накладною виставив рахунок № 898 на оплату поставленого товару. Вартість поставленого товару становить 45 590,02 грн.

31.10.2013 р. на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою погасити борг, однак останній залишив вимогу без відповіді.

Позивач вказує, що сума боргу відповідача за договором поставки становить 52 112,51 грн. з них: 45 590,02 грн. - основного боргу, 4 559,00 грн. штрафу та 1 963,49 грн. пені. Дану суму просить стягнути із відповідача в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду від 12.12.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. Подав суду на виконання вимог ухвали документи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідачналежним чином був повідомлений про дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 49). Про причини неявки суд не повідомив.

Явка сторін обов'язковою не визнавалась. Отже, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутністю відповідача, за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.07.2013 р. між ТОВ "ІНСТІЛ" (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач) було укладено договір № 05/07-1 поставки металопродукції.

Згідно п. 1.1. договору постачальник (позивач) зобов'язується у зумовлені строки поставити і передати у власність покупцеві металопродукцію, яку покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору.

Предметом поставки є металопродукція, асортимент, ціна та кількість якої зазначені у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною до цього договору (п. 2.1.).

Сума договору складає 47 000,00 грн. і визначається на підставі загальної вартості партій металопродукції, поставлених за видатковими накладними (п. 4.2. договору).

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії видаткової накладної № 252 від 05.07.2013 р . позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 45 590,02 грн. (а.с. 10).

05.07.2013 р. відповідачу було виставлено рахунок № 898 на суму 45 590,02 грн. (а.с. 11).

Як вбачається із акту комісії ТОВ "ІНСТІЛ" від 05.07.2013 р. відповідач відмовився отримати рахунок на оплату поставленого товару (а.с. 41). Однак 23.12.2013 р.рахунок на оплату поставленого товару отримав. (а.с. 46).

Відповідно до п. 5.1. договору оплата вартості партії металопродукції здійснюється покупцем згідно рахунку постачальника на умовах відстрокування платежу десять календарних днів з дати отримання товару або на умовах передплати у безготівковій формі на вказаний у цьому договорі поточний рахунок постачальника.

Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань згідно договору, тому в останнього виникла заборгованість в розмірі 45 590,02 грн. Дана сума підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення із відповідача в повному розмірі.

Беручи до уваги приписи п. 5.1. договору, з 16.07.2013 р. мало місце прострочення відповідачем виконання зобов'язання.

Згідно п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату отриманої продукції покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% її вартості та додатково пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ дійсної на момент прострочування за кожен день затримки платежу.

24.12.2014 р. були надані письмові пояснення відповідно до яких з урахуванням п.5.1 договору розмір пені становить 1 788,62.

Беручи до уваги нові розрахунки позивача проведені у відповідності до п.5.1., які додані до матеріалів справи, перевірені судом, підставні та підлягають до стягнення із відповідача в повному розмірі, а саме: 1 788,62 грн. пені та 4 559,00 грн. штрафу.

У зв'язку із тим, що позивачем не вірно було проведено розрахунок пені тому в стягненні 174,62 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору № 05/07-1.

Стаття 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України визначають, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.

Таким чином, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, та матеріалів справи вбачається, що відповідач не тільки прострочив взяті на себе договірні зобов'язання за договором, а й не виконав їх належним чином, а відтак зобов'язання відповідача по сплаті ним боргу не є припиненим.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо клопотання позивача про відшкодування судових витрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Із дослідженої в судовому засіданні угоди про надання правової допомоги вбачається, що вартість наданих послуг становить 8 000,00 грн. (а.с. 43).

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу були надані послуги саме адвокатом, а кошти, які були сплачені позивачем сплачені за послуги юридичної фірми.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720,50 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 39, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 174, 193, 202, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 599, 626, 627 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТІЛ" (вул. Філатова, 10А, офіс 2/7, м. Київ, код ЄДРПОУ 38344970) 51 937 (п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот тридцять сім грн.) 64 коп. з них: 45 590,02 грн. основного боргу, 1 788,62 грн. пені, 4 559,00 грн. штрафу, в також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять грн.) 50 коп.

В стягненні 174,62 грн. пені та 8000 грн. витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повне рішення складено

та підписано 20.01.2014 р.

Суддя І. О. Гарбар