Рішення

від 14.01.2014 по справі 910/23705/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23705/13 14.01.14 За позовом фізичної особи-підприємця Єрмоленко Тамари Семенівни

до товариства з обмеженою відповідальністю «Голдентранслайн»

про стягнення 4 375,07 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Єрмоленко В.В. (дов.№560848 від 03.12.2010)

Від відповідача - Судденко Г.Г. (дов.№1 від 16.12.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов заявки про надання послуг з автомобільного перевезення вантажів № б/н від 28.08.2013 р. у розмірі 4 375,07 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.12.2013 порушено провадження у справі №910/23705/13 та призначено до розгляду на 19.12.2013.

Представник позивача в судове засідання 19.12.2013 з'явився, надав пояснення по справі та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 19.12.2013 з'явився, надав пояснення по справі та подав додаткові докази по справі.

Під час розгляду даної справи 19.12.2013 судом на підставі ч.3 ст.77 ГПК України оголошено перерву на 14.01.2014 для подання додаткових пояснень по справі.

Представник позивача в судове засідання 14.01.2014 з'явився, надав пояснення по справі, позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних підтримав па просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.01.2014 з'явився, надав пояснення по справі та просив припинити провадження у справі, так як ним добровільно сплачено суму боргу за здійснене перевезення.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2013 р. між фізичною особою-підприємцем Єрмоленко Тамарою Семенівною (далі позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Голдентранслайн» (далі відповідач, замовник) було укладено Заявку № б/н від 28.08.2013 на перевезення вантажу (далі заявка)- обладнання по маршруту м. Антверпен (Бельгія) - м. Дніпропетровськ (Україна).

Відповідно до заявки № б/н від 28.08.2013 р. позивачем для перевезення було надано автомобіль «Мерседес» д.н. ґас 6340 ВС/АС 2530 ХТ, який прибув вчасно під завантаження відповідно до вказаної дати в замовленні та вчасно доставив вантаж в пункт призначення, що підтверджується міжнародною вантажною накладною СМР № 102696144 з відмітками митниць.

У відповідності до графи 13 заявки оплата за перевезення вантажів та здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 5-ти банківських днів після отримання оригіналів документів.

Необхідний пакет оригіналів документів (рахунок-фактуру №СФ-0000020 від 11.09.2013, акт виконаних робіт №ОУ-0000024 від 11.09.2013 та СМR № 102696144 з печатками митниць) позивач направив відповідачеві поштою рекомендованим листом, які відповідач отримав 18.09.2013, що підтверджується копією бланку поштового повідомлення № 4500700676649.

Свої зобов'язання за умовами даного Договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від відповідача не надходило.

Однак , відповідачем не було у повному обсязі своєчаснео сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 4 232,00 грн.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, перевезення вантажу.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Суд також враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані СМР позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов'язання. Відповідачем по справі не було надано суду належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем за вищевказаними договорами-заявками, або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4 232,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 4 232,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З метою повернення позивачу коштів в сумі 4 232,00 останній звернувся до відповідача з претензією №1 від 26.09.2013, однак дана претензія не була отримана відповідачем та повернута на адресу позивача на підставі закінчення строку зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі відповідач 25.12.2013 сплатив на користь позивача суму основного боргу в розмірі 4 232,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №269 від 25.12.2013 (в матеріалах справи).

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 432,00 грн., стягнення яких є предметом спору у даній справі.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність предмету спору та необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Водночас, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в період з 26.09.2013 по 02.11.2013 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 102,49 грн.

Суд відмовляє в задоволенні даної вимоги у зв"язку з наступним:

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов2язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме у разі, якщо таке передбачено договором( встановлено за згодою сторін). У даному випадку сторони в заявці на перевезення вантажу б/н від 28.08..2013 стягнення пені за несвоєчасну оплату послуг не передбачили.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 23,65 грн . та інфляційні збитки в сумі 16,93 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У зв'язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до розрахунків позивача 3% річних становить 23,65 грн, а інфляційні збитки в сумі 16,93 грн. З вказаною сумою річних та інфляційних суд погоджується та задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 232,00 грн.

2. Позов фізичної особи-підприємця Єрмоленко Тамари Семенівни задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Голдентранслайн" (04119, м.Київ, Шевченківський р-н., вул. Дегтярівська, 50, офіс 609, код ЄДРПОУ 36857302) на користь фізичної особи-підприємця Єрмоленко Тамари Семенівни (44804, Волинська обл., Турійський р-н., с. Городилець, вул. Ковельська, 28, ідентиф.номер 1697200501) 3 % річних в розмірі 23 (двадцять три) грн. 65 коп., інфляційні збитки в сумі 16 (шістнадцять) грн. 93 коп., судовий збір в розмірі 1 680 (одна тисяча шістсот вісімдесят ) грн. 20 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 20.01.2014