Рішення

від 16.01.2014 по справі 918/1686/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2014 р. Справа № 918/1686/13

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Рівненського району Рівненської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сачук Василь Костянтинович

про визнання пава власності на майно

В засіданні приймали участь:

Від прокуратури: Грицак А.В. (посвідчення № 015499 від 01.03.2013р.).

Від позивача: Маланчук І.В. (довіреність № 38 від 20.11.2013р.).

Від відповідача: Чепелюк О.О. (ордер б/н від 25.11.2013р.).

Від третьої особи: не з'явився.

Суть спору: прокурор Рівненського району Рівненської області в інтересах держави в особі позивача - регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач", в якому просить визнати право власності за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн., загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області; витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн., загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" звільнити вказане приміщення; скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області.

Ухвалою суду від 04.11.2013р. порушено справу та прийнято позовну заяву до розгляду, справу призначено до слухання на 19.11.2013р..

Ухвалою суду від 19.11.2013р. розгляд справи відкладено на 03.12.2013р..

02.12.2013р. прокурор, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву, в якій зменшує розмір позовних вимог в частині вимоги немайнового характеру. А саме: про скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області. Судом не приймається дана заява до розгляду з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до пунктів 3.10. та 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Разом з тим, 17.12.2013р. прокурор, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, в порядку статтей 22 та 78 ГПК України, подав заяву, в якій відмовляється від позову в частині скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області та просить припинити провадження у справі в цій частині. Судом прийнято дану заяву до розгляду.

Ухвалою суду від 03.12.2013р. розгляд справи відкладено на 17.12.2013р..

Ухвалою суду від 17.12.2013р., за заявами відповідача, продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сачука Василя Костянтиновича. Розгляд справи відкладено на 16.01.2014р..

16.01.2014р. представник позивача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав додаткові пояснення на обґрунтування позовних вимог.

16.01.2014р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог вказуючи на те, що враховуючи особливості, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та обов'язковість виконання рішень в межах провадження справ про банкрутство, Сачук В.К. набув право власності на спірний об'єкт в процесі виконання рішення суду в межах ліквідаційної процедури, відкритої постановою господарського суду Рівненської області від 28.07.2005р. по справі №9/36 за оплатним договором купівлі-продажу, тобто на виконання вказаної вище постанови, отже Сачук В.К. набув право власності правомірно та став добросовісним набувачем.

В свою чергу, Сачук В.К. передав спірний об'єкт у статутний фонд ТОВ "Західпостач" та набув корпоративних прав в даному товаристві.

Частиною 2 статті 388 ЦК України визначено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, на думку відповідача, підстав для визнання права власності на спірне майно побутовий корпус та витребування його у ТОВ "Західпостач" немає.

В судовому засіданні 16.01.2014р. прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги в частині визнання права власності і витребування майна з незаконного володіння та підтримали заяву про відмову від позову в частині скасування державної реєстрації права власності. Судом роз'яснено прокурору та представнику позивача наслідки відмови від позову в цій частині позовних вимог. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав вказаних у відзиві на позов.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 17 год. 00 хв. 16.01.2014р. для з'ясування обставин справи.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.1994р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (продавець) та товариством покупців Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс" було укладено договір купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс" (покупець), яке знаходиться за адресою: С. Нова Любомирка Рівненського району на земельній ділянці Олександрійської сільської ради площею 6 га (надалі - Договір, а.с. 13-14).

20.02.1995р. сторонами Договору складено акт передачі державного майна Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення, який підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток сторін (а.с. 15).

На підставі Договору покупцеві було видано свідоцтво про право власності № 136 від 20.02.1995р..

Згідно з пунктом 1.1 Статуту Акціонерного товариства відкритого типу "Рівнеоблагропостач", зареєстрованим розпорядженням голови Рівненської районної ради народних депутатів від 15.03.1995р. за № 130-р (а.с. 17-20), АТВТ "Рівнеоблагропостач" є правонаступником Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс".

Рішенням постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "СКМ Актив" від 20.08.2008р. у справі № 9/5-2008 (а.с. 21-22) визнано дійсним договір купівлі-продажу № 1-08 від 14.08.2008р. нежитлового побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м, розташованого по вул. Промисловій, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району, укладений між АТВТ "Рівнеоблагропостач" в особі ліквідатора Демидова І.А., який діяв на підставі ухвали господарського суду Рівненської області № 9/36 від 13.08.2008р., та Сачуком В.К., та визнано за Сачуком В.К. право власності на вказану нежитлову будівлю побутового корпусу.

Рішенням рівненського районного суду від 28.09.2011р. в справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області до Сачука Василя Костянтиновича, третіх осіб: ТОВ "Західпостач", КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення третейського суду, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права державної власності в задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16.01.2012р. у справі № 22-10-2012 (а.с. 23-25), за скаргою регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на рішення Рівненського районного суду від 28.09.2011р. у справі за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області до Сачука Василя Костянтиновича, третіх осіб: ТОВ "Західпостач", КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення третейського суду, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права державної власності скасовано рішення Рівненського районного суду від 28.09.2011р.. Позов регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області задоволено частково. Скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "СКМ Актив" від 20.08.2008р. та зобов'язано Сачука В.К. повернути регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області нежитловий побутовий корпус загальною площею 791,2 кв.м, розташований по вул. Промисловій, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.02.2012р. (а.с. 33) відмовлено у відкриті касаційного провадження на рішення апеляційного суду Рівненської області від 16.01.2012р. у справі за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області до Сачука Василя Костянтиновича, третіх осіб: ТОВ "Західпостач", КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення третейського суду, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права державної власності.

На виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 16.01.2012р. постановою державного виконавця відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції від 20.06.2013р. відкрито виконавче провадження (а.с. 28).

Однак, постановою державного виконавця відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції від 29.07.2013р. (а.с. 29) виконавчий лист повернуто регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області у зв'язку з тим, що 04.06.2013р. право власності на будівлю нежитлового побутового корпусу зареєстроване за ТОВ "Західпостач".

27.09.2013р. прокуратурою Рівненського району винесено постанову про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів (а.с. 30), за результатами якої встановлено наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 8575790, виданої державним реєстратором Плахотнюком С.Ю. (а.с. 31), нежитлове приміщення побутового корпусу по вул. Нова Любомирка, 5м у Рівненському районі належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Західпостач", реєстрація якого здійснена 04.06.2013р..

Згідно вищевказаної довідки, підставою виникнення права власності є протокол загальних зборів учасників № 01/12 від 24.12.2012р. (а.с. 41) та акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 12.01.2013р. (а.с. 42). За вказаними документами майно побутового корпусу оцінено в 40 000 грн..

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Західпостач" № 01/12 від 24.12.2012р., Сачук В.К. прийнятий до складу учасників ТОВ "Західпостач" на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки) в статутному капіталі ТОВ "Західпостач". Статутний капітал Товариства з цього моменту збільшився за рахунок майнового внеску Сачука В.К. на суму 40000 грн., який складається з будівлі нежитлового побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м, розташованого по вул. Промисловій, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району.

На підставі акту приймання-передачі та оцінки майнових внесків до статутного капіталу ТОВ "Західпостач" вищевказана будівля була прийнята Товариством до статутного капіталу.

Оскільки, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому у набувача ТОВ "Західпостач" право власності на побутовий корпус загальною площею 791,2 кв.м. вартістю 40 000 грн. виник з моменту державної реєстрації цього права, тобто з 04.06.2013р..

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 162 від 26.06.2013р. "Про створення комісії для повернення майна за рішенням суду" (а.с. 45) створено комісію для повернення у державну власність нежитлового побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м., що розташований за адресою: вул. Промисловій, 5м, с. Нова Любомирка, Рівненський район, Рівненська область.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині визнання права власності і витребування майна з незаконного володіння, виходячи з наступного, а в частині скасування державної реєстрації права власності - припиненню.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно зі статтей 15, 16 ЦК України, частини 2 статті 20 ГК України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 334 ЦК України, право власності набувача майна за договором виникає з моменту передання майна.

Згідно статті 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

У відповідності до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У відповідності до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно Плану приватизації майнового комплексу Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс" (а.с. 26-27) побутовий корпус по вул. Промислові, 5м в с. Нова Любомирка передавався товариству покупців на баланс.

Згідно частини 1 статті 128 ЦК УРСР (у редакції що діяла на момент передачі побутового корпусу), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В акті передачі державного майна Рівненського головного підприємства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню від 20.02.1995р. (а.с. 15) зазначено, що продавець передає, а покупець приймає продане 31.01.1994р. шляхом викупу державне майно Рівненського головного підприємства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню згідно із відомостями інвентаризації вартістю 1545253000 крб., тобто за даним актом приймання-передачі передавалося придбане майно, причому лише те, яке отримане шляхом викупу, а внаслідок безоплатної передачі спірний об'єкт не був викуплений.

В інструктивному листі від 06.03.2003р. № 10-25-2822 Фонд державного майна України зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" (далі Закон) із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію державного майна" від 18.05.2000р., законодавець чітко визначив безоплатну передачу як передачу права користування майном.

Неоднозначне тлумачення норм зазначеної статті стосується переважно редакції, яка діяла до 18.05.2000р., оскільки в цій статті були відсутні визначення безоплатної передачі як передачі права користування.

У разі визначення цих норм як таких, які є підставою для передачі прав користування об'єктами, відповідно до статті 24 Закону слід виходити з такого.

Аналізуючи норми Цивільного законодавства України та пункт 2 статті 4 Закону України "Про власність", можна дійти висновку, що термін "безоплатна передача" застосовується в таких правовідносинах: передачі майна в користування (безоплатне користування майном - статті 324 - 331 Цивільного кодексу України); безоплатному відчуженні цього майна (наприклад - договір дарування).

Отже, конкретизація правовідносин, їх класифікація обумовлюються обсягом прав, які відчужуються чи передаються.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 02.04.1994р. № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.

Передача саме у власність має бути обумовлена нормативними актами, на підставі яких здійснюють свою діяльність державні органи приватизації відповідно до Конституції України (стаття 19). Ні статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", ні іншими нормативними актами Фонду державного майна України та його регіональним відділенням як суб'єктам цивільних правовідносин не надано право передачі об'єктів, визначених статтею 24, у власність на безоплатній основі.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" тощо приватизація майна державних підприємств України - це відчуження державного майна.

Слід зазначити, що порядок та способи відчуження державного майна, яке здійснюється в процесі приватизації, регламентовано Законом України "Про приватизацію державного майна", Державною програмою приватизації на відповідний рік. Такими способами відповідно до зазначених нормативних актів є: аукціон, конкурс, викуп.

Узагальнюючи способи, передбачені зазначеною статтею, можна дійти висновку про платність будь-якого із способів приватизації. Такі самі положення щодо платності приватизації закріплені і в Державній програмі приватизації на відповідний рік. Тому принцип "платності" приватизації, на думку ФДМУ, унеможливлює визначення "безоплатно передається" як спосіб відчуження державного майна.

Щодо редакції статті 24 (в редакції від 19.02.97), яка передбачає безоплатну передачу об'єктів соціально-побутового призначення господарським товариствам, також слід враховувати норми статті 12 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство є власником майна, переданого йому засновниками у власність. При цьому у правовідносинах, пов'язаних із створенням господарського товариства, підставою для переходу права власності є певні документи (установчий договір, статут тощо). Отже, ця норма потребує від засновника як суб'єкта правовідносин зазначення у відповідних документах, які саме права та їх обсяг підлягають передачі (право власності, право користування та ін.), а також здійснення певних дій щодо; передачі майна (акт приймання-передачі майна у власність тощо). З огляду на факт відсутності у державних органів приватизації повноважень на здійснення безоплатного відчуження майна в порядку, визначеному статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", можна дійти висновку про безпідставність такого відчуження в процесі приватизації.

Обґрунтування відчуження майна у разі безоплатної передачі статтею 21 Закону України "Про власність", яка в свою чергу "кореспондується" із статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", є хибним на таких підставах.

Закон України "Про власність" датується 7 лютого 1991 р. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність", в якій перелічені підстави виникнення права колективної власності, однією з підстав зазначена передача майна державного підприємства у власність трудового колективу. З цього приводу слід зазначити, що в Законі України "Про власність" така підстава, як відчуження майна в процесі приватизації, не визначена. Відчуження майна в процесі приватизації (як уже зазначалося) здійснюється в порядку та способами, визначеними Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств", котрий датується 4 березня 1992 р. (прийнятий пізніше, ніж Закон України "Про власність") і встановлює, спеціальні норми щодо порядку та способу відчуження державного майна (платність будь-якого способу приватизації).

Ураховуючи ці факти, можна дійти висновку про відсутність будь-якого причинного зв'язку між нормами статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статтею 21 Закону України "Про власність".

Аналіз зазначених норм дає підстави стверджувати, що безоплатна передача, яка визначена статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі об'єктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону як зазначено у цій же нормі, встановлює пільги, які поширюються на викуп державного майна саме орендними підприємствами, такі пільги надаються саме товариству покупців, а не трудовому колективу, як у даному випадку, оскільки, ВАТ "Рівнеоблагропостач" створене на базі приватизації не орендного підприємства, а Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс".

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 18.09.2003р. № 306 затверджено Перелік майна, що передавалося ВАТ "Рівнеоблагропостач" у власність.

Щодо тверджень відповідача проте, що враховуючи особливості, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та обов'язковість виконання рішень в межах провадження справ про банкрутство, Сачук В.К. набув право власності на спірний об'єкт в процесі виконання рішення суду в межах ліквідаційної процедури, відкритої постановою господарського суду Рівненської області від 28.07.2005р. по справі №9/36 за оплатним договором купівлі-продажу від 14.08.2008р., укладеним між Сачуком В.К. та АТВТ "Рівнеоблагропостач" в особі ліквідатора Демидова І.А., тобто на виконання вказаної вище постанови, отже Сачук В.К. набув право власності правомірно та став добросовісним набувачем, а відтак, відповідно до частиною 2 статті 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Суд зазначає наступне.

Постановою господарського суду Рівненської області від 28.07.2005р. у справі № 9/36 визнано банкрутом Акціонерне товариство відкритого типу "Рівнеоблагропостач", відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора, якого, в свою чергу, зобов'язано здійснити свої повноваження у відповідності з вимогами чинного законодавства, після завершення ліквідаційної процедури подати господарському суду звіт та ліквідаційний баланс для затвердження.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.08.2008р.) (надалі - Закон про банкрутство) визначено, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до статті 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.08.2008р.) (надалі - Закон про виконавче провадження) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно статті 4 Закону про виконавче провадження, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. Крім того, статтею 30 Закону про виконавче провадження передбачено можливість добровільного виконання рішення суду.

Отже, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що відповідач підміняє значення поняття "виконання судових рішень", передбачене статтею 388 ЦК України, та яке визначене положеннями Закону України "Про виконавче провадження", на поняття "виконання ліквідатором повноважень щодо організації здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечення задоволення визнаних судом вимог кредиторів" визначене положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а відтак відповідач безпідставно посилається на частину 2 статті 388 ЦК України (не можливість витребування від добросовісного набувача майна, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень), як на підставу для відмови в задоволені позову.

Крім того, Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16.01.2012р. у справі № 22-10-2012, яке, в порядку визначеному чинним законодавством, набрало законної сили, скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі "СКМ Актив" від 20.08.2008р. та зобов'язано Сачука В.К. повернути регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області нежитловий побутовий корпус загальною площею 791,2 кв.м, розташований по вул. Промисловій, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району.

Вказаним рішенням зокрема встановлено, що згідно з Планом приватизації майнового комплексу Рівненського головного підприємства матеріально-технічного і сервісного забезпечення "Облагротехсервіс", затвердженого начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 31.03.1994р. (а.с. 26-27), та договору купівлі-продажу від 31.03.1994р. (а.с. 13-14) до статутного фонду господарського товариства у процесі приватизації державного майна цілісного майнового комплексу не увійшли 5 об'єктів: три житлових будинки, оздоровчо - побутовий комплекс, побутовий комплекс вартістю 41 527 крб. та протирадіаційне збиття, хоча залишились перебувати на балансі товариства.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 16.01.2012р. у справі № 22-10-2012 також встановлено, що "оскільки будівля нежитлового побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м., розташована по вул. Промисловій, 5м у с. Нова Любомирка, Рівненського району не належала на праві власності АТВТ "Рівнеоблагропостач" та продовжувало перебувати у державній власності, а договір купівлі-продажу, що укладений 14.08.2008р. між Сачуком В.К. та АТВТ "Рівнеоблагропостач" в особі ліквідатора Демидова І.А. (який не мав права на відчуження спірного майна), який підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є нікчемним, рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "СКМ Актив" від 20.08.2008р. підлягає скасуванню".

Відповідно до частини 4 статті 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

З врахуванням всього вищевикладеного в сукупності вбачається, що вимоги прокурора Рівненського району Рівненської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про визнання права власності за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн., загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області та витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн. загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" звільнити вказане приміщення є законними, обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 4 та 6 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Частинами 1, 2 та 4 статті 78 ГПК України визначено, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

17.12.2013р. прокурор, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, в порядку статтей 22 та 78 ГПК України, подав заяву, в якій відмовляється від позову в частині скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області та просить припинити провадження у справі в цій частині.

В судовому засіданні 16.01.2014р. прокурор та представник позивача підтримали заяву про відмову від позову в частині скасування державної реєстрації права власності. Судом роз'яснено прокурору та представнику позивача наслідки відмови від позову в цій частині позовних вимог, про що зазначено в протоколі судового засідання від 16.01.2014р..

Відповідно до пункту 4 частини і статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

На підставі вищевикладеного суд приймає відмову прокурора Рівненського району Рівненської області та регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області, а провадження у справі в цій частині припиняє.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Судом встановлено, що відповідач не звільнений від сплатити судового збору в порядку визначеному статтею 5 Закону України "Закону України".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 147 гривні.

Відповідно до пункту 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).

Згідно протоколу загальних зборів учасників № 01/12 від 24.12.2012р. (а.с. 41) та акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 12.01.2013р. (а.с. 42) прокурором в позовній заяві визначено вартість спірного майна в розмірі 40 000 грн. 00 коп..

Таким чином, з урахуванням положень статті 49 ГПК України та Закону України "Про судовий здір" на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в частині вимог майнового характеру (визнання права власності та витребування майна) в сумі 3 441 грн. 00 коп., що становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням вартості спірного майна, за кожну вимогу задоволену судом.

Керуючись ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 81-1, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати право власності за державою Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн., загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області.

3. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" нежитлову будівлю - побутовий корпус вартістю 40 000 грн., загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" звільнити вказане приміщення.

4. В частині скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпостач" на об'єкт побутового корпусу загальною площею 791,2 кв.м. за адресою вул. Промислова, 5м в с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області провадження у справі припинити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпостач" (35321, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 10, код ЄДРПОУ 32679837) в доход Державного бюджету України 3 441 грн. 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане суддею "21" січня 2014р..

Суддя Горплюк А.М.