Рішення

від 21.01.2014 по справі 922/5275/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р.Справа № 922/5275/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Автотранслогістика", м. Черкаси до ТОВ "Євро Зед Сервіс", м. Харків про стягнення коштів в сумі 13 233,12 грн. за участю сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - Конєв О.С.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранслогістіка" ( надалі - позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро ЗЕД Сервіс" ( надалі - відповідач) суму основного боргу 12 210 грн., пеню 804,85 грн., інфляційні втрати - 36,63 грн., 3 % річних - 181,64 грн., судовий збір 1 827 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору доручення за № 12-ЕВС на послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 22.02.2013 року.

Позивач до початку розгляду справи по суті через канцелярію суду надав остаточні докази проведеної оплати відповідачем, на суму 12 210 грн.

Відповідач надав через канцелярію суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити в частині стягнення основної суми боргу в зв*язку з її оплатою та клопотання щодо зменшення розміру пені.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін судом встановлено наступне, що 22.02.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір доручення про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом за № 12-ЕВС ( а. с. 10-13). Відповідно до умов договору, позивач зобов*язався здійснити перевезення вантажів, які надає відповідач, а відповідач зобов*язався сплатити послуги з перевезення в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Згідно п. 2.2. договору конкретні умови перевезення вантажів, наданих відповідачем зазначаються в заявках на перевезення, так сторони ними погоджують маршрут, дату подачі автотранспорту під завантаження, надають характеристики та об*єми вантажу, узгоджується вартість послуг перевезення , строки оплати та штрафні санкції. Заявка є невід*ємною частиною даного договору.

На виконання даного договору та на підставі письмової заявки відповідача за №220500 від 28.05.2013 року позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом : м. Бежецьк, Тверської області (Росія )- митний перехід Троєботна -Бачевськ - м. Київ - м. Оріхів Запорізької області . Сторони узгодили вартість перевезення - 14 000 грн. ( а.с.15). 22.05.2013 року згідно заявки за № 220501 позивач здійснив перевезення за маршрутом м. Бежецьк, Тверської області ( Росія) - митний перехід Троєботна -Бачевськ - м. Київ - м. Харків , розмір плати за перевезення вантажу становить 14 500 грн. ( а.с.14).

З метою проведення оплати відповідач повинен мати оригінали наступних документів : ТТН (СМR) з відміткою дати прийняття вантажу вантажоотримувачем, рахунок , акт виконаних робіт ( п.5.3 договору). На виконання умов договору, позивачем були надіслані на адресу відповідача всі необхідні документи, про що свідчить поштова квитанція ( а.с.28) з датою отримання 13.06.2013 року та опис вкладення до неї ( а.с.29).

Факт виконання робіт, відповідач не заперечує про що свідчать наступні акти здачі - приймання робіт : № А-002921 від 04.06.2013 року на суму 4500 грн. та А- 002929 від 04.06.2013 року на суму 9 500 грн., № А- 002918 від 04.06.2103 року на суму 3 000 грн. та акт А-002916 від 04.04.2103 року на суму 11 500 грн. які підписані відповідачем без зауважень. Загальна вартість послуг з перевезення вантажів становить 28 500 грн., частину суми боргу в розмірі 16 290 грн. відповідач сплатив.

В процесі розгляду справи , відповідач сплатив залишкову суму основного боргу в розмірі 12 210 грн. про що свідчать платіжні доручення які долучені до матеріалів справи.

Господарський суд керуючись ст. 80 п.1-1 ГПК України. припиняє провадження у справі, якщо :відсутній предмет спору .

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Суд встановив, що відповідач свій обов'язок своєчасно не виконав, за перевезення розрахувався з запізненням але на день прийняття рішення судом, основний борг відсутній .

Щодо стягнення з відповідача суми 218,27 грн., у тому числі 3% річних - 181,64, грн., інфляційних витрат - 36,63 грн. суд зазначає, що інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перевірці судом нарахування інфляційних збитків, встановлено, що позивачем не вірно нарахована сума 36,63 грн., так як за період зазначений позивачем ( з червня по листопад 2103 року ) сума боргу не знецінилась.

На підставі викладеного, суд частково задовольняє вимогу позивача щодо стягнення 3 % річних - 181,64 грн.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010);

Так, враховуючи, що у відповідності до п.5.5 договору доручення № 12-ЕВС від 22.02.2013 року, сторони передбачили , що в разі прострочення оплати відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі, яка нараховується від суми простроченого платежу що обчислюється на підставі подвійної ставки НБУ.

Судом розглянуте клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та встановлено наступне, що частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування

Вирішуючи питання про зменшення нарахування пені , господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Доказом існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про фінансові результати, тощо), достовірність якої підтверджена належними засобами

Відповідачем надано лише договір доручення за № 13/05/18 від 23.05.2013 року, що є недостатнім обгрунтуванням клопотання.

На підставі чого, суд відмовляє відповідачеві в задоволені клопотання щодо зменшення розміру пені.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

Щодо надмірно сплаченого судового збору ( 1827 грн. - 1720,50 грн. = 106,50 грн.) , суд зазначає, що у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України " Про державне мито " статті 8. Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: 1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

На підставі викладеного та керуючись ст.1,2,33,44,75 ,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження відносно стягнення суми основного боргу в розмірі 12 210 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро ЗЕД Сервіс" ( м.Харків, проспект Леніна, 38,к.201 код 38157810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранслогістика" ( м. Черкаси, м.Черкаси, вул. Смілянська, 163, код 38089771) суму пені 804,85 грн., 3 % річних - 181,64 грн. та судовий збір 1720,50 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 36,63 грн. - відмовити.

Повернути зайво сплачений судовий збір після отримання заяви.

Повне рішення складено 22.01.2014 р.

Суддя Лаврова Л.С.