Рішення

від 21.01.2014 по справі 905/8637/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.01.2014 Справа № 905/8637/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Углепроминвест», м. Макіївка

про стягнення 56769,58грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Старченко В.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Державним підприємством «Донецька залізниця», м. Донецьк, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Углепроминвест», м. Макіївка про стягнення заборгованості в сумі 43355,20грн., пені в сумі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору №НКМ-2034/2012/14 про складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця» для сторонніх організацій від 01.10.2012р., відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати послуг за використання майданчика для тимчасового складування власного вантажу, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 43355,20грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверт, у якому було надіслано процесуальний документ відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначено причину повернення: «за зазначеною адресою не значиться».

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та усним клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

Між Державним підприємством «Донецька залізниця» (Залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Углепроминвест» (підприємство) 01 жовтня 2012р. був укладений договір №НКМ-2034/2012/14 про складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця» для сторонніх організацій.

Відповідно до умов п.1.1. договору Залізниця, згідно з розробленою схемою надає Підприємству послугу з організації майданчика для тимчасового складування вантажу - вугільної продукції, який розташований вздовж колії №1, станції Орлова Слобода, Краснолиманської дирекції залізничних перевезень, в смузі відведення «Залізниці», загальною площею 1106,00кв.м., відповідно до схеми розташування, яка додається до договору та є його невід'ємною частиною.

Згідно п.3.1. договору Підприємство здійснює попередню оплату Залізниці за використання визначеного майданчику в смузі відведення та надані додаткові послуги шляхом перерахування коштів в розмірі 100% вартості на розрахунковий рахунок Краснолиманської дирекції залізничних перевезень на протязі трьох банківських днів з моменту пред'явлення рахунку за послуги щомісячно до п'ятого числа.

За приписами п.3.4. договору факт надання послуг Залізницею та приймання їх результатів Підприємством оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноваженими представниками сторін протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником Підприємства є підтвердженням відсутності претензій з його боку(п. 3.5. договору).

У випадку, якщо виготовлений залізницею акт приймання-передачі не підписаний і не оскаржений протягом 10 днів з моменту його отримання, він вважається прийнятим без змін та підтверджує виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі(п. 6.3. договору).

Пунктом 4.3. договору встановлено, що при порушення умов договору винна сторона виплачує винній стороні пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діє в межах строку позовної давності, яка нараховується за кожен день порушення, виходячи із суми боргу, на винну сторону. За односторонню необґрунтовану відмову від своїх зобов'язань Підприємство сплачує Залізниці штраф у розмірі 20% від суми договору.

Відповідно до п.6.2. договору Залізниця має право розірвати договір в односторонньому порядку шляхом письмово повідомлення підприємства за 20 днів до розірвання договору (засобами поштового або факсимільного зв'язку). Невиконанням Підприємством п. 2.3.2. та 3.1. договору є підставою для Залізниці достроково, в односторонньому порядку розірвати договір з Підприємством. (п. 6.3. договору).

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та підписання акту приймання-передачі і діє до 01.09.2013р..

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами був підписаний Додаток №2 - Протокол узгодження договірної ціни відповідно до якого вартість складування вантажів в смузі відведення Донецької залізниці складає 5419,40грн. в місяць в т.ч. ПДВ (20%).

У той же день між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі послуг з надання майданчику для складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця».

Факт надання Залізницею послуг підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт у період з вересня 2012р. по червень 2013р. на загальну суму 48773,40грн., які підписані лише з боку ДП «Донецька залізниця».

Позивачем були виставлені до оплати рахунки, а саме рахунок №751 від 17.10.2012р. за листопад 2012р. на суму 5419,40грн., №1025 від 24.12.2012р. за грудень 2012р. на суму 5419,40грн., №80 від 28.02.2013р. за 1-й квартал 2013р. на суму 16258,20грн., рахунок №209 від 02.04.2013р. за квітень 2013р. на суму 5419,40грн., рахунок №273 від 14.05.2013р. за травень 2013р. на суму 5419,40грн., рахунок №327 від 06.06.2013р. за червень 2013р. на суму 5419,40грн.

У зв'язку порушенням відповідачем умов договору щодо сплати наданих послуг позивачем на його адресу був надісланий лист №43т-03/962 від 28.05.2013р. з повідомленням про розірвання договору №НКМ-2034/12/14 від 01.10.2012р.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 43355,20грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою Договір №НКМ-2034/2012/14 про складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця» для сторонніх організацій від 01.10.2012р. є договором оренди. Правовідносини між сторонами спірного договору регулюються приписами Глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення плати за користування майданчиком для тимчасового складування власного вантажу з підстав передбачених сторонами в умовах Договору №НКМ-2034/2012/14 про складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця» для сторонніх організацій від 01.10.2012р. та приписах ЦК України та ГК України.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Вимогами ст.21 Закону України «Про залізничний транспорт" визначено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Приписами п.73. Постанови КМ України, від 06.04.1998, №457 "Про затвердження Статуту залізниць України" визначено, що порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія.

Відповідно до вимог п.1.7. Наказу, від 21.11.2000р., №644 «Правила обслуговування залізничних під'їзних колій» - Залізниці за погодженням з Укрзалізницею можуть на прохання підприємств передавати їм у оренду залізничні колії, що перебувають на балансі залізниць, які після передачі за умовами обслуговування і використання прирівнюються до під'їзних колій, що належать підприємствам. Передача таких колій у орендне користування здійснюється згідно з Законом України "Про оренду державного та комунального майна" і оформляється договором між залізницею і орендарем. У договорі встановлюються розміри орендної плати, умови і строки її внесення та інші умови відповідно до чинного законодавства.

Відтак, на спірні правовідношення також поширюються дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування державним майном є договір оренди.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 3.1 договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати плату на протязі трьох банківських днів з моменту пред'явлення рахунку за послуги щомісячно до п'ятого числа.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню плати за користування майданчиком в смузі відведення для тимчасового складування вантажу, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором №НКМ-2034/2012/14 про складування вантажів в смузі відведення ДП «Донецька залізниця» для сторонніх організацій від 01.10.2012р. належним чином не виконав, плату за період з жовтня 2012р. по червень 2013р. не сплатив, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 43355,20грн.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 43355,20грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн. на підставі умов п.4.3 договору оренди суд зазначає наступне:

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіривши розрахунок пені у розмірі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн. суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та такими, що підлягає задоволенню.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.21 Закону України «Про залізничний транспорт", п.73. Постанови КМ, КМ України, від 06.04.1998, №457 "Про затвердження Статуту залізниць України", п.1.7. Наказу, від 21.11.2000р., №644 «Правила обслуговування залізничних під'їзних колій», ст.ст. 2, 3, 10, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.1, 9, 11-16, 202, 509, 526, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 626, 627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Углепроминвест», м. Макіївка про стягнення заборгованості в сумі 43355,20грн., пені в сумі 1491,70грн. та штрафу в сумі 11922,68грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Углепроминвест» (86141, м. Макіївка, вул. Пугачова, б.7, код ЄДРПОУ 37598941, р/р 26002364429 в «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 380805) на користь Державного підприємства «Донецька залізниця» (83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68, код ЄДРПОУ 25967157, р/р 26003010000260 в Краснолиманському відділенні ДФ АБ «Експресс-Банк», МФО 335838) заборгованість в сумі 43355,20грн., пеню в сумі 1491,70грн., штраф в сумі 11922,68грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.01.2014р.

Суддя С.В. Тоцький