Рішення

від 15.01.2014 по справі 905/8463/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.01.2014 Справа № 905/8463/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Подколзіної Л.Д ., при секретарі судового засідання Татькові М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою:Товариства з обмеженою відповідальністю «Дискон», м. Донецьк

до відповідача 1:Відкритого акціонерне товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області

до відповідача 2 : Товариства з обмеженою відповідальністю «Індеп», м. Донецьк

про стягнення 32 202грн.

за участю уповноважених сторін:

від позивача - Городзінська М.М. - представник по довіреності від 14.10.13

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дискон», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1, Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 30 000грн., 3% річних у розмірі 752грн. та індексу інфляції у розмірі 450грн., а також про солідарне стягнення з відповідача 1, Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області та з відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Індеп», м. Донецьк 3% річних у розмірі 1 000грн. на підставі договору поруки від 20.12.2011. (Усього 32 202грн.)

На підтвердження своїх вимог позивачем представлено копію вказаного договору, копію претензії вих.№82 від 06.12.2012р., копію рахунку-фактури №ОФ-00002874 від 08.12.2011р., копію видаткової накладної №2239 від 20.12.2011р., копію довіреності №1896 від 20.12.2011р.

15.01.2014р. через канцелярію суду позивач надав супровідний лист разом з додатковими документами.

У судовому засіданні 15.01.2014р. представник Позивача підтримав позовні вимоги, наполягаючи на вирішенні спору незалежно від відсутності Відповідачів та вказуючи про відсутність будь-яких додаткових доказів на їх підтвердження.

Відповідачі судове засідання без пояснення причин не з'явилися, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довели, відзиву та доказів сплати стягуваних сум або припинення відповідних грошових зобов'язань у інший спосіб не надали, хоча повідомлялися про судовий розгляд належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представників належним чином повідомлених Відповідачів та ненадання ними певних доказів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу не перешкоджає вирішенню спору та не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду позиції по суті розглядуваного спору з підтверджуючими доказами (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторін здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача та дослідивши матеріали справи і оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в с т а н о в и в :

Відповідно статті 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Отже, позивач за власним вибором звернувся до господарського суду Донецької області за захистом своїх порушених прав, у зв"язку з чим господарський суд Донецької області зобов"язаний розглянути справу по суті.

між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дискон», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області була досягнута усна домовленість, відповідно якої позивач зобов»язався поставити на адресу Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод» товар, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, оскільки фактично укладений між ними правочин, який за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. До вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Господарським судом встановлено, що по видатковій накладній №2239 від 20.12.2011р. позивач передав, а повноважна особа відповідача отримала товар на загальну суму 63 211,20грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом представника відповідача у накладній в графі „Отримав", що співпадає з підписом зазначеним у довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №1896 від 20.12.2011р. виданою відповідачем, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

Позивачем виставлявся відповідачу 1 рахунок-фактури №ОФ-00002874 від 08.12.2011р. за діод на суму 63 211,20грн.

За розрахунком позивача, відповідач 1 частково оплатив поставлену продукцію на суму 33 211,20грн.

07 грудня 2012р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих.№82 від 06.12.2012р., в якій запропонував відповідачу терміново сплатити суму основного боргу за поставлену продукцію у розмірі 30 000грн., індекс інфляції у сумі 270грн, 3% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 476грн., яка виникла згідно вищевказаної видаткової накладної. Проте, претензія залишена відповідачем 1 без відповіді та виконання.

Відповідач за період 2011р. підтвердив наявність боргу перед позивачем за видатковою накладною, про що свідчить підписаний та скріплений печатками підприємств акт звірки розрахунків.

Згідно з частиною 1 статті 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Згідно з накладною товар одержано відповідачем 1, 20.12.2011р. відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача 1, виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати оплатити.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що у позивача настало право вимоги від відповідача 1 сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 30 000грн. на підставі накладної з урахуванням вимог ст.692 ЦК України.

Будь-яких належних документів у підтвердження відсутності боргу відповідачем 1 надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення боргу у сумі 30 000грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Виконання відповідачем 1 зобов'язань за видатковою накладною №2239 від 20.12.2011р. в порядку ст.ст. 553-559 ЦК України забезпечені порукою, шляхом укладання між позивачем (Кредитор) та відповідачем 2 (Поручитель) договору поруки від 20.12.2011р.

У відповідності з п. 1.1. Договору поруки Поручитель зобов'язався відповідати перед Кредитором за виконання зобов'язань ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод» по договору поставки, укладеного між Кредитором та Боржником в порядку ст.265 ГК України згідно видаткової накладної №2239 від 20.12.2011р. (далі-основний договір).

Пунктом 3.1 договору сторони обмежили відповідальність Поручителя до 1 000грн. за зобов»язаннями Боржника.

Поручитель та боржник несуть солідарну (субсидіарну) відповідальність перед Кредитором за виконання зобов»язань по основному договору (п.6.1 договору).

За умовами п.7.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до моменту виконання боржником своїх зобов»язань по Основному договору.

Проаналізувавши зміст договору поруки від 20.12.2011р., суд дійшов висновку, що він носить забезпечувальний характер щодо видаткової накладної №2239 від 20.12.2011р. та підпадає під правове регулювання §3 Глави 49 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Аналогічні за змістом умови щодо солідарної відповідальності поручителя містяться в п.6.1 договору поруки від 20.12.2011р.

За приписами ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З урахуванням наведених норм, позивачем згідно з договором поруки від 20.12.2011р. заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних у сумі 1000грн.

За приписами ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У відповідності до ст. 251 ЦК України строками, у розумінні цивільного права, є певний період у часі, зі спливом якого, пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями , тижнями, днями або годинами.

Укладаючи договір сторони не визначили строк (який відповідає приписам ст. 252 ЦК України) після закінчення якого припиняється порука, а встановили, що договір діє до моменту повного виконання сторонами всіх зобов'язань за основним договором. У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові №6-6486св09 від 07.10.2009р., умова договору про його дію до повного виконання зобов'язань за договором не може розглядатись як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України.

Відтак, суд робить висновок про відсутність в договорі поруки від 20.12.2011р. строку дії поруки та про необхідність звернення кредитора з вимогою до поручителя в межах встановленого ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України 6-місячного строку від дня настання строку виконання грошових зобов'язань відповідачем 1.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для притягнення поручителя до солідарної відповідальності за виконання вищевказаних зобов'язань за видатковою накладною №2239 від 20.12.2011р.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед кредитором.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно вказаної статті закону відповідачу 1 нараховані 3% річних за період з 01.01.2012р.-01.11.2013р. у розмірі 752грн. (за основним зобов»язанням) та 3% річних у сумі 1000грн., як з солідарного відповідача. Розглянувши представлений у матеріали справи розрахунок судом встановлено, що він арифметично не вірний.

Згідно арифметичного підрахунку вимог щодо 3% річних здійсненого судом, встановлено, що розмір 3% річних за період з 01.01.2012р.-01.11.2013р. відносно заборгованості у сумі 30000грн . складає 1723,56грн.

Разом з цим, суд звертає увагу, що неможливість притягнення відповідача 2 до солідарної відповідальності не звільняє відповідача 1 від виконання основного зобов»язання та сплати трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 1723,56грн.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задовольняє частково та стягує з відповідача 3% річних у сумі 1723,56грн.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1 інфляції за період з січня 2012р.-листопад 2013р. у розмірі 450грн., то вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Порядок розрахунку інфляційних нарахувань повинен здійснюватись з дотриманням методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ".

Згідно правової позиції викладеної в.3.2 Постанові, Пленумі Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно арифметичного підрахунку вимог щодо інфляційних здійсненого судом, встановлено, що індекс інфляції за період з січня 2012р.-листопад 2013р. складав 99,79370294, а отже мало місце дефляція.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних не підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача 1, пропорційно розміру задоволених позовних вимог до кожного.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 509, 553-559, 625, 692 ЦК України, керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дискон», м. Донецьк до відповідача 1, Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області та до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Індеп», м. Донецьк про стягнення 32 202грн. задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дискон», м. Донецьк заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 30 000грн., 3% річних у розмірі 723,56грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 694,94грн. та солідарно 3% річних у сумі 1000грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 15.01.2014р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2014р.

Суддя Л.Д. Подколзіна