Рішення

від 22.01.2014 по справі 908/3921/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 4/117/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

22.01.2014 справа № 908/3921/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна», (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. 19, 8-й поверх)

до відповідача Приватного підприємства «Малус», (70150, с. Тернувате Новомиколаївського району Запорізької області, вул. Миру, буд. 7)

про стягнення 103000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р., 33025,77 грн. пені, 4029,70 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків

суддя Н.Г.Зінченко

За участю представників сторін:

від позивача - Близнюк Ю.В., довіреність № 10 від 09.01.2014 р.;

від відповідача - не з'явився;

02.12.2013 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна», м. Київ (ТОВ «КВС-Україна») з позовною заявою до Приватного підприємства «Малус», с. Тернувате Новомиколаївського району Запорізької області (ПП «Малус») про стягнення 103000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р., 30109,32 грн. пені, 3394,77 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків.

Згідно Протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 02.12.2013 р. справу № 908/3921/13 призначено до розгляду суді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.12.2013 р. порушено провадження у справі № 908/3921/13, справі № 908/3921/13 присвоєно номер провадження справи 4/117/13, судове засідання призначено на 18.12.2013 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору.

У зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін розгляд справи, на підставі ст. 77 ГППК України, відкладався до 22.01.2014 р.

В судовому засіданні 22.01.2014 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступні і резолютивну частини рішення.

За письмовими клопотаннями представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду по справі від 02.12.2013 р. і від 18.12.2013 р. документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд жодного разу не попереджав.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/3921/13 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від 02.12.2013 р. про порушення провадження у справі № 908/3921/13, яка 05.12.2013р. була отримана уповноваженою особою ПП «Малус», про що свідчить відмітка уповноваженої особи відповідача на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення (штрих-код 7015000069739), та ухвалою суду від 18.12.2013 р. про відкладення розгляду справи № 908/3921/13, яка станом на час вирішення спору судом на адресу суду відділенням підприємства поштового зв'язку не поверталася.

В п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

В судовому засіданні 22.01.2014 р. до початку судового вирішення спору позивач звернувся до суду з письмовою заявою, що надійшла на адресу господарського суду Запорізької області 18.12.2013 р., якою, посилаючись на ст. 22 ГПК України, просить суд прийняти до розгляду збільшені позовні вимоги в частині нарахування пені та річних відсотків, що належать до стягнення з відповідача, та стягнути з ПП «Малус» 103000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р., 33025,77 грн. пені, 4029,70 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків. Заяву про збільшення позовних вимог позивач мотивує тим, що ним збільшено період нарахування відповідачеві пені та річних відсотків, виходячи з умов договору поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р. та приписів чинного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, дослідивши матеріали справи № 908/3921/13, суд вважає, що заява про збільшення позовних вимог подана відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить правам та охоронюваним законом інтересам сторін, а тому судом приймається до розгляду.

Таким чином, в судовому засіданні 22.01.2014 р. судом розглянуті та вирішені по суті позовні вимоги про стягнення з ПП «Малус» на користь ТОВ «КВС-Україна» 103000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р., 33025,77 грн. пені, 4029,70 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на приписах ст., ст. 3, 6, 259, 526, 610, 625, 627, 628 ЦК України, ст., ст. 173, 179, 216, 217, 225, 232 ГК України і полягають в тому, що 31.01.2011 р. сторонами у справі укладений договір поставки № 11/08/2011, за умовами якого позивач зобов'язався у терміни і на умовах, визначених в договорі, передати відповідачеві насіння соняшнику (товар), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар, асортимент, ціна і кількість якого зазначаються в додатках до договору. Згідно додатку № 1 від 31.01.2011 р. до договору сторони загалом обумовили поставку 130 посівних одиниць насіння соняшнику різних сортів на загальну суму 116150,84 грн. з ПДВ. Відповідно до п. 3.1 договору порядок, розміри та строки розрахунків за поставлений товар визначаються в додатках до договору. Згідно з умовами додатку № 1 від 31.01.2011 р. до договору відповідач повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 10 % від загальної вартості товару до 10.02.2011 р., в розмірі 20 % від загальної вартості товару - не пізніше 30.09.2011 р. та в розмірі 70 % від загальної вартості товару - не пізніше 20.11.2011 р. На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено обумовлене договором насіння соняшнику на загальну суму 116150,85 грн., що підтверджується видатковою накладною № 80302685 від 20.04.2011 р. Відповідачем вказаний товар був отриманий без жодних претензій і зауважень, про що свідчать підпис уповноваженої особи відповідача та печатка підприємства на вказаній видатковій накладній та довіреність № 3 від 20.04.2011 р. на особу, яка отримувала товар. В порушення умов договору відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши на користь позивача 6150,85 грн. 28.02.2012 р., 5000,00 грн. 28.03.2012 р. і 2000,00 грн. 15.08.2012 р., а всього сплативши 13150,85 грн. за отриманий товар. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. зобов'язання та вимоги чинного законодавства. 01.06.2012 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 300 від 31.05.2012 р. з вимогою про погашення боргу, яка відповідачем була залишена без відповіді та задоволення. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 103000,00 грн. Пунктом 8.4 договору сторони узгодили, що у випадку несплати у строк платежів за даним договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка. В разі прострочення сплати за товар по кожному з етапів оплати більше ніж на 7 календарних днів, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу дану суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення платежу, сплатити пеню та додатково крім пені сплатити позивачу штраф в розмірі 10 % від вартості несплаченої/несвоєчасно сплаченої суми. При цьому, в п. 8.5 договору сторони обумовили, що у відповідності до ст. 259 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється за весь період прострочення зобов'язання без обмеження строку. Також пунктом 8.7 договору сторони встановили, що відповідно до п. 5 ст. 225 ГК України у випадку звернення стороною до суду внаслідок порушення другою стороною своїх зобов'язань за даним договором, сторона, що ініціює судовий процес, має право додатково за рішенням суду стягнути з винної сторони збитки, що пов'язані з витратами на відновлення порушеного права або захисту законних інтересів (крім судових витрат) у заздалегідь погодженій твердій сумі, що становить 2000,00 грн. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з ПП «Малус» 103000,00 грн. основного боргу, 33025,77 грн. пені, 4029,70 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2011 р. ТОВ «КВС-Україна» (позивачем у справі) в особі генерального директора Сарнацького К.П. та ПП «Малус» (відповідачем у справі) в особі директора Колісніченка Г.В. був укладений Договір поставки № 11/08/2011 з відповідними додатками до нього (далі за текстом - Договір).

За умовами Договору позивач (Постачальник) зобов'язався у терміни і на умовах, визначених даним Договором, передати відповідачу (Покупцю) насіння соняшнику (товар), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар, асортимент, ціна і кількість якого зазначаються у додатку(ах) до Договору. (пункт 1.1 Договору).

Пунктами 2.1 і 2.2 Договору визначено, що ціна товару визначається в додатку(ах) до Договору, що є невід'ємною частиною Договору. Загальна ціна Договору являє сумарну вартість всього товару, що поставляється за Договором, згідно додатку(ів), що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5.3 Договору датою поставки товару чи його частин вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п., п. 6.1 - 6.3 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідачем (представником відповідача, що має довіреність на право одержання відповідних товарно-матеріальних цінностей). Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості та асортименту відповідно до видаткової накладної, по якості відповідно до сертифікату якості (сертифікату відповідності) і додатку до Договору. Факт передачі і приймання товару оформлюється видатковою накладною.

За умовами п., п. 3.1 - 3.3 Договору сторони погодили, що порядок, розміри та строки розрахунків за поставлений товар визначаються в додатку(ах) до Договору. Відповідач здійснює оплату ціни товару шляхом безготівкового перерахування платіжним дорученням на рахунок позивача грошових коштів в національній валюті - гривні в сумах, визначених кожним окремим додатком до Договору. Підставою платежу є даний Договір.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами був укладений Додаток № 1 від 31.01.2011 р. до Договору, відповідно до пункту 1 якого Постачальник постачає 80 посівних одиниць насіння соняшнику гібриду Гелія 06 за ціною 903,5164 грн. з ПДВ на загальну суму 72281,31 грн. з ПДВ; 40 посівних одиниць насіння соняшнику гібриду Доріана за ціною 903,5164 грн. з ПДВ на загальну суму 36140,66 грн. з ПДВ; 5 посівних одиниць насіння соняшнику гібриду Гелія 06 за ціною 772,8875 грн. з ПДВ на загальну суму 3864,44 грн. з ПДВ; 5 посівних одиниць насіння соняшнику гібриду Доріана за ціною 772,8875 грн. з ПДВ на загальну суму 3864,44 грн. з ПДВ, а всього 130 посівних одиниць насіння соняшнику на загальну суму 116150,85 грн.

Згідно з п. 7 Додатку № 1 від 31.01.2011 р. до Договору оплата здійснюється в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 10 % від загальної вартості товару здійснюється до 10.02.2011 р. (пп. 7.1 Додатку), другий етап оплати в розмірі 20 % від загальної вартості товару здійснюється не пізніше 30.09.2011 р. (пп. 7.2 Додатку) та третій (остаточний) етап оплати в розмірі 70 % від загальної вартості товару здійснюється не пізніше 20.11.2011 р. (пп. 7.3 Додатку).

Відповідно до п., п. 8 і 9 Додатку № 1 від 31.01.2011 р. до Договору цей додаток доповнює Договір поставки № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. і є його невід'ємною частиною. Додаток набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

За умовами пункту 4.1 Договору позивач взяв на себе зобов'язання передати відповідачеві товар відповідно до умов даного Договору.

Відповідач, в свою чергу, прийняв на себе обов'язок своєчасно і в повному об'ємі прийняти товар і оплатити його. (п. 4.2 Договору).

Як встановлено судом в ході судового вирішення спору, з урахуванням домовленості сторін, позивачем відповідачу був виставлений рахунок-фактура № 1402/4 від 14.02.2011 р. на оплату насіння соняшнику, що має бути поставлено, на загальну суму 116150,85 грн.

На виконання умов Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. позивачем був поставлений, а відповідачем за видатковою накладною № 80302685 від 20.04.2011 р. прийнятий товар - насіння соняшнику в загальній кількості 130 посівних одиниць на загальну суму 116150,85 грн.

Поставлений товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, про що свідчить довіреність №3 від 20.04.2011 р. на отримання товару за Договором № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. на ім'я директора Колісніченко Г.В.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору підтверджується вище вказаними видатковою накладною на поставку товару та довіреністю на отримання товару. Зазначена видаткова накладна № 80302685 від 20.04.2011 р. узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на цій видатковій накладній скріплений печаткою ПП «Малус». (Оригінали зазначених документів досліджувалися судом в судовому засіданні, належним чином посвідчені копії - залучені до матеріалів справи).

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Виходячи з умов п. 7 Додатку № 1 від 31.01.2011 р. до Договору відповідач у строк до 10.02.2011 р. повинен був перерахувати позивачу 11615,08 грн., у строк до 30.09.2011 р. - 23230,17 грн. і у строк до 20.11.2011 р. здійснити остаточний розрахунок за отриманий товар в сумі 81305,60 грн.

Листом вих. № 479 від 31.08.2011 р. на адресу ПП «Малус» позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату попередньої оплати за Договором № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. в розмірі 11615,08 грн., яка відповідно до умов Договору повинна була бути внесена у строк до 10.02.2011 р.

Відповідачем зазначений лист був отриманий 08.09.2011 р., про що свідчить відмітка уповноваженої особи ПП «Малус» (Колісніченко) на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення (штрих-код 701500038868), однак залишений без відповіді та задоволення.

Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договору відповідач у встановлені строки та в повному обсязі з позивачем не розрахувався. Оплату насіння соняшнику, що поставлялося позивачем за умовами Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р., відповідач здійснив частково, сплативши на користь позивача 6150,85 грн. 28.02.2012 р., 5000,00 грн. 28.03.2012 р. і 2000,00 грн. 15.08.2012 р., а всього сплативши 13150,85 грн. за отриманий товар. (Зазначене підтверджується виписками банку за відповідні дати).

01.06.2012 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. № 300 від 31.05.2012 р. з вимогою про погашення боргу за Договором № 11/08/2011 від 31.01.2011 р.

Відповідачем вказана претензія була отримана 06.06.2012 р., про що свідчить відмітка уповноваженої особи ПП «Малус» (Колісніченко) на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (штрих-код 701500051368) (а.с. 23), однак залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. зобов'язання та вимоги чинного законодавства, у зв'язку із чим станом на час вирішення справи в судовому засіданні за ним рахується заборгованість за отриманий товар в сумі 103000,00 грн.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 11.1 Договору сторони встановили, що Договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 р. Закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними ним.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар не припинено.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

На день розгляду спору відповідач оплату отриманого товару в повному обсязі суду не довів.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 103000,00 грн. основного боргу за отриманий товар пред'явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписом ст. 3 вказаного Закону та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зазначена правова позиція викладена в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що передбачено.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує посиланням п. 8.4 Договору, який передбачає, що у випадку несплати у строк платежів за даним Договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка.

При цьому, в п. 8.5 Договору сторони обумовили, що у відповідності до ст. 259 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється за весь період прострочення зобов'язання без обмеження строку.

В п. 2.5 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом із тим, статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

З цього приводу в п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

З огляду на викладені норми законодавства, суд вважає, що обумовлені сторонами в п., п. 8.4 та 8.5 Договору період нарахування пені (за весь час прострочення зобов'язання без обмеження строку) та строк позовної давності щодо стягнення пені у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Позивачем пред'явлена до стягнення за прострочку оплати товару, поставленого за Договором № 11/08/2011 від 31.01.2011 р., пеня в розмірі 33025,77 грн., яка розрахована за загальний період з 11.02.2011 р. по 04.12.2013 р. з урахуванням встановлених Договором етапів здійснення оплати за поставлений товар та частково здійснених відповідачем проплат.

Наданий позивачем розрахунок пені судом перевірений та встановлено, що розрахунок пені за прострочення оплати отриманого товару за спірний період позивачем виконано не вірно, оскільки при розрахунку пені позивачем були допущені арифметичні помилки.

Фактично стягненню з відповідача за порушення взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару за умовами Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. підлягає стягнення пеня в розмірі 33498,52 грн. Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем за невиконання відповідачем грошових зобов'язань по сплаті за отримане насіння соняшнику заявлено до стягнення 33025,77 грн. пені, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 10300,00 грн. штрафу за прострочення оплати товару.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. міститься вказівка, що чинним законодавством не виключена можливість встановлення в укладеному сторонами договорі застосування до грошового зобов'язання не тільки пені, а й іншого виду неустойки - штрафу, притому і як самостійного заходу відповідальності, і як такого, що застосовується поряд з пенею.

У відповідності до п. 8.4 Договору сторони передбачили, що в разі прострочення сплати за товар по кожному з етапів оплати більше ніж на 7 календарних днів, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу дану суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення платежу, сплатити пеню та додатково крім пені сплатити позивачу штраф в розмірі 10 % від вартості несплаченої/несвоєчасно сплаченої суми.

Факт прострочення відповідачем терміну оплати товару, передбаченого п. 7 Додатку № 1 від 31.01.2011 р. до Договору, понад 7-м календарних днів по кожному з етапів оплати є доведеним та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 10300,00 грн. штрафу на підставі п. 8.4 Договору є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 2000,00 грн. збитків на підставі п. 8.7 Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р.

Так, в п. 8.7 Договору сторони обумовили, що відповідно до п. 5 ст. 225 ГК України у випадку звернення стороною до суду внаслідок порушення другою стороною своїх зобов'язань за даним Договором, сторона, що ініціює судовий процес, має право додатково за рішенням суду стягнути з винної сторони збитки, що пов'язані з витратами на відновлення порушеного права або захисту законних інтересів (крім судових витрат) у заздалегідь погодженій твердій сумі, що становить 2000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 5 статті 225 ГК України передбачено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

За таких обстави, враховуючи досліджені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача 2000,00 грн. збитків на підставі п. 8.4 Договору є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відноситься втрати від інфляції грошових коштів.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3 % річних за неналежне виконання зобов'язань з оплати поставленого насіння соняшнику за період з 16.08.2012 р. по 04.12.2013 р., згідно розрахунку позивача, становить 4029,70 грн. Зазначений розрахунок судом перевірений та встановлено, що розрахунок позивачем виконано не вірно, позивачем допущена арифметична помилка у розрахунку. Фактично стягненню з відповідача за порушення взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару за умовами Договору № 11/08/2011 від 31.01.2011 р. підлягають 3 % річних в розмірі 4026,51 грн.

Отже, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню частково в сумі 4026,51 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав.

На підставі викладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з ПП «Малус» на користь ТОВ «КВС-Україна» 103000,00 грн. основного боргу, 33025,77 грн. пені, 10300,00 грн. штрафу, 4026,51 грн. 3 % річних та 2000,00 грн. збитків. В задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у доведені спору до суду, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст., ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна», м. Київ до Приватного підприємства «Малус», с. Тернувате Новомиколаївського району Запорізької області про стягнення 103000,00 грн. основного боргу за договором поставки № 11/08/20141 від 31.01.2011 р., 33025,77 грн. пені, 4029,70 грн. 3 % річних, 10300,00 грн. штрафу та 2000,00 грн. збитків задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Малус», (70150, с. Тернувате Новомиколаївського району Запорізької області, вул. Миру, буд. 7, код ЄДРПОУ 22121187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна», (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, буд. 19, 8-й поверх, код ЄДРПОУ 31189761) 103000 (сто три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 33025 (тридцять три тисячі двадцять п'ять) грн. 77 коп. пені, 10300 (десять тисяч триста) грн. 00 коп. штрафу, 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 51 коп. 3 % річних, 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. збитків та 3047 (три тисячі сорок сім) грн. 93 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "23" січня 2014 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.