Рішення

від 23.01.2014 по справі 905/8579/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.2014 Справа № 905/8579/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Приватного підприємства «Фірма Беріг», м. Донецьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ

про стягнення 25083,37грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Оленковський Р.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Приватним підприємством «Фірма Беріг», м. Донецьк, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 24000,00грн., пені в сумі 783,04грн. та 3% річних в сумі 300,33грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди нежитлового приміщення №б/н від 17.08.2011р., з урахуванням змін внесених додатковими угодами, відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 24000,00грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 783,04грн. та 3% річних в сумі 300,33грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверт, у якому було надіслано процесуальний документ відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначено причину повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням представника позивача справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

Між Приватним підприємством «Фірма Беріг» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 17 серпня 2011р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення.

За умовами укладеного договору (п.1.1-1.4.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 42,0кв.м., з метою використання для здійснення господарської діяльності.

За умовами п.2.4.6. договору Орендар зобов'язався своєчасно вносити орендну плату, передбачену договором.

Згідно п.3.1. договору передача об'єкту оренди здійснюється за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, протягом 3 днів з моменту підписання договору.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розмір щомісячної орендної плати за об'єкт оренди складає 3570,00грн. з урахуванням ПДВ. Орендна плата вноситься до 5 числа кожного місяця(п.4.2. договору).

За порушення строків внесення орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу (п. 5.2. договору).

Даний договір оренди набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011р. Договір підписано обома сторонами.

До укладеного договору 17.08.2011р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 42,0кв.м.

Додатковою угодою від 30.12.2011р. сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2012р. та зменшили розмір орендної плати до 3000,00грн. Додатковою угодою від 31.12.2012р. сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2013р.

Листом від 24.07.2013р. Орендар повідомила Орендодавця про зміну прізвища з 21.05.2013р. з ОСОБА_1 на ОСОБА_1, у зв'язку із заміжжям.

У зв'язку із неналежним виконанням Орендарем своїх зобов'язань позивачем на його адресу була надіслана претензія №07-08/13 від 07.08.2013р. з вимогою сплатити заборгованості у розмірі 24000,00грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №б/н від 17.08.2011р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 24000,00грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 783,04грн. та 3% річних в сумі 300,33грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.4.2. договору, в якому передбачено, що орендна плата вноситься до 05-го числа місяця.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення №б/н від 17.08.2011р. належним чином не виконав, орендну плату за період дії договору сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 24000,00грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення в сумі 24000,00грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 300,33грн. за період прострочення сплати орендного платежу суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 300,33грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 783,04грн. за прострочення сплати орендної плати на підставі умов п. 5.2 договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за розрахунком суду складає 780,57грн.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.11-16, 202, 204, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма Беріг», м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 24000,00грн., пені в сумі 783,04грн. та 3% річних в сумі 300,33грн, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Фірма Беріг» (83055, м. Донецьк, вул. Горького, 150, код ЄДРПОУ 13485045) заборгованість в сумі 24000,00грн., пеню в сумі 780,57грн., 3% річних в сумі 300,33грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,33грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.01.2014р.

Суддя С.В. Тоцький