Рішення

від 21.01.2014 по справі 908/3918/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 1/24/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2014 Справа № 908/3918/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проммет» (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 5, кв. 30)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства «КМП» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 119)

про стягнення 49 443 грн. 78 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача - Похваленко О.В. - довіреність б/н від 18.02.2013 року;

від відповіадча - не з явився

від відповідача - не з'явився

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проммет» до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «КМП» про стягнення 49 443 грн. 78 коп., з яких: 43 615 грн. 00 коп. - основний борг, 2 371 грн. 08 коп. - інфляційні втрати за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. та 3 457 грн. 70 коп. - 3% річних за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 181 Господарського кодексу України, а також на часткову не сплату відповідачем позивачу вартості товару, поставленого, згідно видаткової накладної № РН-0000041 від 04.08.2010 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.12.2013 р. порушено провадження у справі № 908/3918/13, присвоєно справі номер провадження № 1/24/13, розгляд якої призначено на 17.12.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 17.12.2013 р. не з'явився. 16.12.2013 р. до канцелярії господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість явки посадових осіб ТОВ ВКП «КМП» в судове засідання 17.12.2013 р., а також відсутністю компетентного представника. На підтвердження доводів викладених у клопотанні, відповідачем надані копії наказу № 10 «про відпустки» від 14.12.2012 р. та посвідчення про відрядження № К-00000003 від 13.12.2013 р. Документів витребуваних судом ухвалою від 02.12.2013 р. відповідачем не надано.

17.12.2013 року до канцелярії господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи довідки про банківські реквізити та копії листа від 12.07.2010 року.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача розгляд справи 17.12.2013 р. здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

На початку судового засідання суд оголосив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні в повному обсязі підтримав викладені у позові вимоги та підтвердив наведені у позові обставини. До того ж, представник позивача пояснила, що в даному випадку був попередньо виписаний рахунок на здіснення оплати, який і зазначений у видатковій накладній, та рахунок-фактура № СФ-000041 від 04.08.2010 р., який було виставлено по факту поставки та який частково оплачувався відповідачем. Судом були оглянуті оригінали документів, в обґрунтування позовних вимог, надані представником позивача.

Позивач проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не заперечував та залишив вирішення цього питання на розсуд суду.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено судом, розгляд справи було відкладено на 21.01.2014 р. о 14 год. 30 хвил., про що сторони були повідомлені належним чином.

21.01.2014 р. до канцелярії суду від позивача у справі надійшла заява про застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заява позивача була задоволена, запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

В судовому засіданні 21.01.2014 р., розпочатому о 14 год. 50 хвил., оголошувалась перерва до 16 год. 20 хвил.

Від представника позивача надійшла заява про залучення до матеріалів справи повторно завірених копій документів у читаємому варіанті. Копії документів, зроблені позивачем повторно, були долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2014 р. також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані ухвалами суду документів не надав. Розгляд справи вже відкладався за клопотанням відповідача.

Згідно із п.п. 3.9.1 та 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач належним чином, за належною адресою, був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору. До того ж, відповідач знав про слухання справи, однак правом на надання відповідних заперечень та доказів в підтвердження своїх заперечень не скористався.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

По закінченні судового засідання судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

04.08.2010 р. позивач відвантажив, а відповідач отримав електроди на загальну суму 200 564 грн. 03 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000041 від 04.08.2010 р. Від відповідача товар отриманий уповноваженою особою на підставі довіреності № 65 від 04.08.2010 р. 04.08.2010 р. відповідачу був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000041 на суму 200 564 грн. 03 коп. за відвантажені електроди.

Відповідачем, виставлений позивачем рахунок-фактуру № СФ-0000041 від 04.08.2010 р. було сплачено частково.

05.08.2010 р. відповідач сплатив позивачу 76 949 грн. 03 коп., із посиланням «оплата за електроди згідно рах. № СФ-0000041 від 04.08.2010 р.», що підтверджується банківською випискою.

24.11.2010 р. листом за вих. № 01-24 позивач звернувся до відповідача із проханням терміново погасити заборгованість в розмірі 123 615 грн. 00 коп. Цим листом позивач направив відповідачу два примірника проекту акту звірки станом на 08.11.2010 р.

Відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого, сторони підтвердили заборгованість відповідача перед позивачем станом на 08.11.2010 р. в сумі 123 615 грн. 00 коп.

30.11.2010 р. відповідач сплатив позивачу 80 000 грн. 00 коп., із посиланням «оплата за електроди згідно рах. № СФ-0000041 від 04.08.2010 р.», що підтверджується банківською випискою.

04.07.2011 р. позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату заборгованості в сумі 43 615 грн. протягом 7-ми банківських днів.

Відповідачем відповіді на претензію надано не було, заборгованість у повному обсязі не сплачена.

Стягнення з відповідача на користь позивача 43 615 грн. 00 коп. основного боргу, 2 371 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. та 3 457 грн. 70 коп. 3% річних за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. було предметом судового позову у цій справі.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вичинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, на лист відповідача від 12.07.2010 р. із проханням відвантажити відповідні електроди, та гарантуванням оплати згідно виставлених рахунків та самовивозу, позивач відвантажив, а відповідач отримав відповідні електроди на загальну суму 200 564 грн. 03 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000041 від 04.08.2010 р.

Представник позивача пояснила, що в даному випадку був попередньо виписаний рахунок-фактура « СФ-0000038 від 04.08.2010 р. на здіснення оплати, який і зазначений у видатковій накладній, рахунок-фактура № СФ-000041 від 04.08.2010 р. було виставлено по факту поставки, який і був підставою для оплати та який частково оплачувався відповідачем.

Видаткова накладна № РН-0000041 від 04.08.2010 р. підписана з боку обох сторін. У видатковій накладній містяться всі суттєві умови договірних зобов'язань, а саме: найменування постачальника та одержувача, предмет, найменування товару, одиниця виміру, кількість та ціна.

Товар отриманий уповноваженою собою відповідача, на підставі виписаної відповідачем довіреності № 65, виданої 04.08.2010 р.

По факту поставки товару позивачем відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000041 від 04.08.2010 р. на оплату 200 564 грн. 03 коп.

Відповідач 05.08.2010 р. сплатив позивачу 76 949 грн. 03 коп., із посиланням «оплата за електроди згідно рах. № СФ-0000041 від 04.08.2010 р.», що підтверджується банківською випискою.

24.11.2010 р. листом за вих. № 01-24 позивач звернувся до відповідача із проханням терміново погасити заборгованість в розмірі 123 615 грн. 00 коп. Цим листом позивач направив відповідачу два примірника проекту акту звірки станом на 08.11.2010 р.

Відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого, сторони підтвердили заборгованість відповідача перед позивачем станом на 08.11.2010 р. в сумі 123 615 грн. 00 коп.

30.11.2010 р. відповідач сплатив позивачу 80 000 грн. 00 коп., із посиланням «оплата за електроди згідно рах. № СФ-0000041 від 04.08.2010 р., що підтверджується банківською випискою.

Вищевикладені дії позивача та відповідача щодо пропозиції, поставки, отримання та часткової сплати отриманого товару, свідчать, що між сторонами відбулось укладення договору поставки у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача було направлено листа (претензію, вимогу) № 01-24 від 24.11.2010 р., що підтверджується поштовою квитанцією, в якій позивач просить відповідача терміново погасити заборгованість в сумі 123 615 грн. 00 коп. та направив на адресу відповідача два примірники проекту акту звірки, для підписання. Про отримання вказаної претензії та двох примірників акту звірки, свідчить підпис з боку відповідача на акті звірки станом на 08.11.2010 р. про підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 123 615 грн.

Отже, у відповідача виник обов'язок сплатити залишок заборгованості у семиденний строк з дня пред'явлення відповідної вимоги.

Враховуючи, що лист-вимогу про заборгованість було направлено позивачем відповідачу 24.11.2010 р., а отже, з урахуванням поштового перебігу, відповідач повинен був виконати викладені у цьому листі вимоги у строк до 05.12.2010 р. (включно).

30.11.2010 р. відповідач сплатив позивачу 80 000 грн. 00 коп. заборгованості.

Залишок заборгованості в сумі 43 615 грн. 00 коп. відповідачем сплачено не було.

Отже, в установлений законом строк відповідач зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару в сумі 43 615 грн. 00 коп. не виконав.

Крім того, 04.07.2011 р. позивач також звертався до відповідача із претензією про сплату заборгованості в сумі 43 615 грн. протягом 7-ми банківських днів.

Доказів надання відповіді на претензію чи сплату залишку заборгованості, сторонами суду не надано.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Поставка позивачем відповідачу товару та наявність у відповідача перед позивачем несплаченої простроченої заборгованості в сумі 43 615 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи.

Доказів сплати залишку заборгованості в сумі 43 615 грн. 00 коп. суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено, і матеріалами справи підтверджується правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 43 615 грн. 00 коп. основного боргу.

За таких обставин, беручи до уваги, що судове рішення повинно відповідати загальним засадам справедливості, а позивач до цього часу не отримав від відповідача у повному обсязі кошти за поставлений товар, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 43 615 грн. 00 коп.

Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання за сплати залишку заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 2 371 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. та 3 457 грн. 70 коп. 3% річних за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у справі та встановлено, що позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних, однак, як зазначалось раніше, враховуючи, що лист-вимогу про заборгованість було направлено позивачем відповідачу 24.11.2010 р., а отже, з урахуванням поштового перебігу, відповідач повинен був виконати викладені у цьому листі вимоги у трок до 05.12.2010 р. (включно), а тому період нарахування відповідних сум повинен починатись з 06.12.2010 р.

Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума 3% річних становить 3 457 грн. 70 коп., і ця сума не є більшою ніж та, що встановлена судом при здійсненні правильного перерахунку, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 457 грн. 70 коп., у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання зі сплати 43 615 грн. 00 коп.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково.

Так, згідно розрахунку позивача, останній просить стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в сумі 2 371 грн. 08 коп. за період з 02.12.2010 р. по 02.08.2013 р. з урахуванням індексів інфляції за грудень 2010 р. - за період 2013 р.

Однак, суд при здійсненні перевірки розрахунку інфляційних втрат, враховував наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

З урахуванням вищенаведеного, та беручи до уваги розрахунок здійснений судом за допомогою інформаційно-пошукової системи «Законодавство», за період грудень 2010 р. - липень 2013 р. сума інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем перед позивачем грошового зобов'язання в сумі 43 615 грн. 00 коп. складає 2 306 грн. 43 коп.

На підставі викладеного, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, в сумі 2 306 грн. 43 коп., в іншій частині заявлених позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як у необґрунтовано заявлених до стягнення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача слід стягнути 43 615 грн. 00 коп. основного боргу, 3 457 грн. 70 коп. 3% річних та 2 306 грн. 43 коп. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог судом відмовляється.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір відноситься на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємство «КМП» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 119, код 31289124, п/р 26004304436001 в ЗРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 313399) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проммет» (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 5, кв. 30, код 34948146, р/р 26006013014947 в ПАТ «ВТБ Банк» м. Запоріжжя, МФО 313767) 43 615 (сорок три тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 3 457 (три тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн. 70 коп. 3% річних, 2 306 (дві тисячі триста шість) грн. 43 коп. інфляційних втрат та 1 718 (одна тисяча сімсот вісімнадцять) грн. 25 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 24» січня 2014 року.