Постанова

від 17.01.2014 по справі 804/14428/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2014 р. Справа № 804/14428/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Ткаченка І.С. Димарьової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Техпром» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Техпром» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому із врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №0006351501.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Техпром» з питань дотримання податкового законодавства України з податку на додану вартість при документальному підтвердженні господарських відносин з ТОВ «Віннер Групп» (код ЄДРПОУ 38463593) за березень 2013 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 09.09.2013 року №852/22-3/32083795 висновками якого встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Господарського кодексу України; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України.

23.09.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006351501, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 652 639,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача ТОВ «Віннер Групп», ПП «Полтаваспецпроект», ПП «Домен Лік», ТОВ «Май світ» були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Судом встановлено, що позивачем із вказаними контрагентами укладено ряд договорів, які мають усі обов'язкові реквізити, юридичні адреси сторін, скріплені печатками та підписами.

Виконання умов укладених договорів підтверджується складеними належними первинними документами, а саме актами виконаних робіт, видатковими та податковими накладними. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Розрахунки між підприємствами здійснювались в безготівковій формі.

Стосовно висновку відповідача, що ПП «Техпром» не надано до перевірки товарно-транспортних накладних щодо підтвердження фактичного переміщення товару, суд зазначає, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процессу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних з огляду на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Більш того, матеріалами перевірки встановлено, що ПП «Техпром» не понесло витрат на транспортування придбаного товару.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України суд зауважує, що відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами. При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Аналізуючи статтю 20 Податкового кодексу України, суд вважає, що висновок податкового органу про порушення позивачем частини 1 статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України зроблено поза межами компетенції податкової інспекції, оскільки чинним законодавством не передбачено право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та викласти позовні вимоги в іншій редакції шляхом визнання податкового повідомлення-рішення протиправним, оскільки спірне рішення не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого рішення.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, таким, що спростовується матеріалами справи, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 458,8 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Техпром» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.09.2013 року №0006351501.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Техпром» судові витрати у розмірі 458,8 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень вісімдесят копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 січня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко