Рішення

від 21.01.2014 по справі 919/1315/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року справа № 919/1315/13 За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

(04070, м. Київ, вул. Братська, 14, ідентифікаційний код 20474912)

до Приватного підприємства «Царь-Риба»

(99040, м. Севастополь, вул. Промислова, буд. 7, ідентифікаційний код 31183178) ;

про стягнення страхового відшкодування у сумі 2373,55 грн .,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування") - не з'явився;

Відповідач (ПП "Царь-Риба") - не з'явився.

Суть спору:

ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до ПП «Царь-Риба» про стягнення страхового відшкодування у сумі 2373,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані обов'язком відповідача відшкодувати на користь позивача (страховика) суму страхового відшкодування, яка була заподіяна працівником відповідача у результаті дорожньо-транспортної пригоди та сплачена позивачем на користь страхувальника позивача.

Ухвалою від 12.11.2013 позовну заяву прийнято до розгляду судом.

У ході розгляду справи відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності по справі, оскільки ДТП сталася 23.07.2008, а виплата страхового відшкодування відбулася 23.08.2008, отже і строк позовної давності стосовно регресного права вимоги почав відлік з 23.08.2008 та станом на дату подачі позову - сплинув (а.с. 104).

У ході розгляду справи позивач надав докази часткового погашення суми відшкодування відповідачем 1000 грн платіжним дорученням від 13.04.2011 (вх. 564/14 від 17.01.2014).

Позивач у судове засідання 21.01.2014 явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, просив розглядати справі у відсутність його представників, вказавши на те, що підтримує усі свої заявлені клопотання та позовні вимоги в повному обсязі (вх. 590/14 від 20.01.2014).

Відповідач у судове засідання 21.01.2014 явку уповноважених представників не забезпечив, надав письмові пояснення по суті спору, вказавши на те, що платіж Страхової компанії «АХА Україна» у розмірі 1000 грн платіжним дорученням №356 від 13.04.2011 був зроблений у виконання договору №219 АР/АХА від 25.02.2011, який не відноситься до обставин даної справи. З огляду на означене, строк позовної давності не переривався, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справі, оцінивши в сукупності представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2008 між ЗАТ Страхова компанія «Український Страховий Альянс» (страховик), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Аха Страхування» та Льоліч Тетяною Миколаївною (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту ИБ 1037058/05 АК-Л (Договір), за умовами якого страховик прийняв на себе обов'язок компенсувати страхувальнику прями збитки, що перевищують встановлену франшизу, які відбулися в період дії договору, але в межах страхової суми.

Об'єктом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та (або) розпорядженням транспортним засобом, зазначеним у Договорі, а саме, автомобілем «SKODA Оctavia Elegan. 19 TDI», 2008 року випуску, реєстраційний номер СН 7168 АЕ, що належить страхувальнику.

Договір укладений строком з 05.03.2008 по 04.03.2009 (а.с. 11).

Згідно з Довідкою №847 (арк.с. 14) 23.07.2008 у місті Севастополі вул. Стрелецька балка трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого транспортного засобу марки «SKODA», номер СН 7168 АЕ та автомобіля УАЗ 452, що належить ПП «Цар-Риба» під керуванням Шаркова В.М. (а.с. 14).

23.07.2008 відносно Шаркова В.М. було складено протокол АА№234010 про адміністративне правопорушення (а.с 15).

Постановою від 29.07.2008 по справі про адміністративне правопорушення до протоколу серії 234010 на Шаркова В.М. відповідно до частини 2 статті 126 КУпАП накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136 грн (а.с. 16).

Означена ДТП сталась в період дії страхового захисту та згідно страховому акту № 8035/08/05/27 була визнана страховим випадком. При цьому, була визначена сума страхового відшкодування - 2853,55 грн, та розмір збитків страховика у розмірі 3373,55 грн (2853,55 грн + 520,00 грн (експертиза) (а.с. 17).

Вартість послуг експерта щодо проведення огляду та складення акту автотоварознавчого дослідження пошкодженого транспортного засобу складає 520,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 24) .

Позивачем було сплачено на користь страхувальника грошову суму страхового відшкодування у розмірі 2853,55 грн (а.с. 20).

02.12.2010 представник позивача звернувся до ПП «Цар-Риба» з повідомленням про необхідність сплатити спричинену шкоду у розмірі 3373,55 грн (а.с. 42).

Позивачем вказано, що 13.04.2011 платіжним дорученням №356 відповідачем на користь позивача було частково сплачено суму шкоди у розмірі 1000 грн.

З огляду на те, що сума шкоди в повному обсязі не була сплачена відповідачем, позивач звернувся до ПП «Цар-Риба» з позовом про стягнення заборгованості: 2853,55 грн (сума, що була виплачена страхувальнику) - 1000,00 грн (сума, сплачена відповідачем за платіжним дорученням №356 від 13.04.2011) + 520,00 грн (вартість експертизи) = 2373,55 грн.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши представлені докази по справи, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 980 Цивільного України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

В статті 1187 Цивільного кодексу України наведено визначення: „Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема, транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб".

Згідно із п.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями п. 1 ч. 1 статті 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведених правових норм, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.

В силу приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх службових обов'язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). При розгляді справ про відшкодування шкоди за статтею 441 Цивільного кодексу України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених статтею 440 Цивільного кодексу України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими. Однак, позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

В той же час, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. За змістом частини 6 статті 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. У зв'язку з цим із моменту виконання страховиком свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникає право пред'явити регресний позов до суду (постанова Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 3-20гс12).

Відповідно до пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за приписом частини шостої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання. Тому, зокрема, право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Означений висновок також зазначений у Листах Вищого господарського суду від 17.05.2012 №01-06/658/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" та від 09.10.2012 №01-06/1398/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

Матеріалами справи підтверджується, що виплата позивачем страхувальнику була здійснена 22.08.2008 (а.с. 20).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), тобто строк позовної давності починається з 23.08.2008 та діє до 23.08.2011.

Відповідно до положень статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з пунктом 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Позивачем до матеріалів справи представлено платіжне доручення №356 від 13.04.2011 на суму 1000 грн з призначенням платежу - регресний платіж за договором №219 АР/АХА від 25.02.2011.

При цьому, судом встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача грошову суму на підставі правовідносин, які виникли з договору ИБ 1037058/05 АК-Л від 04.03.2008, тобто, договір №219 АР/АХА від 25.02.2011 не має відношення до обставин даної справи. До того ж, платником за платіжним дорученням №356 від 13.04.2011 є АТ «УкрСиббанк»

Відповідно до положень статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входить до предмету доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних та достатніх доказів, наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини справи повинні підтверджуватись певними засобами доказування.

Таким чином, платіжне доручення №356 від 13.04.2011 про оплату шкоди на суму 1000 грн з вказанням призначення платежу - регресний платіж за договором №219 АР/АХА від 25.02.2011 не може бути прийнятий судом в якості доказів часткової оплати регресної вимоги на підставі договору ИБ 1037058/05 АК-Л від 04.03.2008. За таких обставин переривання позовної давності не відбувалось.

Відповідно до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи недоведеність поважних причин пропущення строку позовної давності позивачем, наявність заяви відповідача про її сплив, суд, встановивши обґрунтованість позовних вимог, відмовляє в їх задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 24.01.2014

Суддя підпис О.С. Погребняк

Згідно з оригіналом

помічник судді І.О. Кузьміна 24.01.2014