Рішення

від 20.01.2014 по справі 910/22982/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22982/13 20.01.14

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО"

про стягнення 11 291,18 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Бондаренко А.Д. за довіреністю № б/н від 01.08.2013 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО" (відповідач) про стягнення 11291,18 грн. на підставі Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., з яких: 10248,31 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 282,15 грн. 3% річних, 760,15 грн. пені.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не виконано свого зобов'язання за вищенаведеним договором по сплаті позивачу винагороди (роялті) за публічне виконання творів, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 10300,00 грн. (за період з 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р.), яка з урахуванням індексу інфляції становить 10248,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/22982/13 та призначено розгляд справи на 16.12.2013 р. о 12:30 год.

16.12.2013 р. через відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання, відповідно до якого просив суд врахувати, що 16.12.2013 р. в Господарському суді міста Києва розглядається вісім справ за участю позивача.

16.12.2013 р. через відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи позивача, копії свідоцтва про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011 р., заяви від 16.12.2013 р., якою позивач повідомив про відсутність в провадження господарського суду аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 16.12.2013 р., представник позивача з'явився та надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 16.12.2013 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 28.11.2013 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р. розгляд справи відкладено на 20.01.2014 о 09:50 год.

В судове засідання, призначене на 20.01.2014 р., представник позивача з'явився та надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 20.01.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 28.11.2013 р. та від 16.12.2013 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/22982/13, а рівно з ухвалою суду від 16.12.2013 р., було направлене відповідачу за адресою: 03179, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, буд. 25-А, кв. 115, вказаною у позовній заяві та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ЄДРПОУ № 23-07/3169-36.6 від 27.09.2012 р.

Втім, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 р. та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва за закінченням встановленого строку зберігання.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин, вважається, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Письмових заяв та повідомлень щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 20.01.2014 р., відповідач суду не подав та не надіслав.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.01.2014 р. без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору, а також в межах строку вирішення спору, встановленого статтею 69 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2014 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.01.2014 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.

26.04.2011 р. між позивачем - Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО" (далі - Користувач) був укладений Договір № КБР-Л2604/11 (далі - Договір або Договір № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р.), за умовами якого:

- Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону (пункт 2.1 Договору);

- Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж (пункт 2.3 Договору)

- Користувач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про публічно виконані Твори за формою, наведеною у Додатку № 4 до Договору, якщо інше не встановлено в Додатках до цього Договору (пункт 2.4 Договору);

- У разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (пункт 2.6 Договору);

- Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період (пункт 3.4 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26.04.2012 р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (пункт 4.1 Договору);

- у випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1 Договору дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа (пункт 4.2 Договору).

Додатком № 1 до Договору є "Перелік закладів, в яких Компанія здійснює публічне виконання Творів", зокрема, таким закладом визначено Арт-ресторан "Шляпа" за адресою: м. Київ, вул. Горького, 14, на 80 місць.

Згідно Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за публічне виконання Творів виходячи з фіксованої ставки 1500,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до Договору, зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору). Крім того, в пункті 2 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції.

Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості на підставі Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. за період 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р., позивач вказав, що вже звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості на підставі вказаного договору за попередній період - з 26.04.2011 р. по 30.09.2012 р. (справа Господарського суду міста Києва № 5011-20/6926-2012-67/3-2013, по якій винесено постанову Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р., яка набрала законної сили 13.09.2013 р. та є чинною на даний час).

Позивач також зазначив, що за відсутності повідомлень відповідача в порядку п. 4.2 Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., цей договір вважався пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу, враховуючи визначений у п. 4.1 цього договору строк його дії (з моменту підписання сторонами і до 26.04.2012 р.).

В подальшому, відповідач повідомив позивача про припинення з 26.04.2013 р. дії Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., про що надіслав позивачу відповідне повідомлення № 26/03 від 26.03.2013 р. Такі дії відповідача, на думку позивача, свідчать про підтвердження з боку відповідача чинності Договору в період з 26.04.2011 р. по 26.04.2013 р.

Позивач стверджує, що за період з 01.10.2011 р. по 26.04.2013 р. відповідач повинен був сплатити йому на підставі Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. винагороду (роялті) за публічне виконання Творів в загальній сумі 10300,00 грн. (за жовтень, листопад, грудень 2012 року, за січень, лютий, березень 2013 р. - по 1500,00 грн. щомісячно та 1300,00 грн. за 26 днів у квітні 2013 року), проте не здійснив жодного платежу за період з 01.10.2011 р. по 26.04.2013 р., у зв'язку з чим за вказаний період заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням індексу інфляції становить 10248,31 грн. При цьому позивач зауважив, що здійснені відповідачем проплати на підставі Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., а саме: 07.07.2011 р. - 1000,00 грн., 03.10.2011 р. - 1000,00 грн., 05.10.2011 р. - 1000,00 грн. мали місце стосовно періоду дії вказаного договору, який не відноситься до спірного періоду (з 01.10.2011 р. по 26.04.2013 р.) за даним спором.

Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 48 Закону встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно частини п'ятої статті 48 Закону визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди (частина шоста статті 48 Закону).

За приписами пунктів "б" і "в" частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31 - 33 цього Закону; збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої вищенаведеної статті 49, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що організація колективного управління може управляти майновими правами як осіб, які передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", так і осіб, які не передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Виходячи з аналізу вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позивач як організація колективного управління (відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011) мав право укладати договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, в тому числі й з ТОВ "ЛЯ ГУШКО" (відповідач).

Зі змісту укладеного між позивачем та відповідачем Договору № № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р. по справі № 5011-20/6926-2012-67/3-2013 за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО" (далі - Товариство) про стягнення 18051,41 грн. на підставі Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. (за період з 26.04.2011 р. по 31.08.2012 р.), підтверджено висновок рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2013 р. в цій справі про укладеність Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., не зважаючи на відсутність в ньому переліку об'єктів, дозволених для використання Товариству. Наведена постанова Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р. зі справи № 5011-20/6926-2012-67/3-2013, яка набрала законної сили 13.09.2013 р. та є чинною станом на час розгляду даного спору по суті) відповідно до ч. 2 ст. ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення для справи № 910/22982/13, в якій беруть участь ті ж самі сторони, а вимоги позивача заявлені на підставі того ж самого ліцензійного договору, що і в справі № 5011-20/6926-2012-67/3-2013 (Договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р.), за наступний період дії вказаного договору.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порядку п. 4.2 Договору повідомив позивача про припинення з 26.04.2013 р. дії Договору, про що надіслав позивачу відповідне повідомлення № 26/03 від 26.03.2013 р., що не заперечується позивачем.

За встановлених обставин, в період з 26.04.2011 р. по 26.04.2013 р. (т.т. і в спірний період - з 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р.) Договір № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. був чинним, недійсним не визнавався, а тому був обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Також, судом було досліджено пункт 3.4 Договору, в якому вказано, що Користувач (відповідач) зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП (позивача) про припинення публічного виконання Фонограм (Творів) в закладах Користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках у повному обсязі і за весь період.

Як встановлено судом, відповідач в період з 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р. не повідомляв позивача про припинення публічного виконання фонограм в своєму закладі, а отже, зобов'язаний був сплатити винагороду, узгоджену сторонами у Додатку № 2 до Договору у повному обсязі і за весь спірний період (з 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р.). Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Додатком № 2 до Договору сторонами було погоджено суму щомісячної винагороди (1500,00 грн.), яка повинна перераховуватися на розрахунковий рахунок позивача не пізніше ніж за п'ять днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Виходячи з наведеного, за здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті) в сумі 1500,00 грн., що і передбачено пунктами 2.1, 2.3 Договору, підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 Додатку № 2 до Договору.

Відповідно до пункту 2.3 Договору відповідач був зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті) не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Відповідач в спірний період дії Договору не виконав належним чином зобов'язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно умов Договору.

Так, по матеріалам справи судом встановлено, що неоплаченим періодом, за який позивач заявляє позовні вимоги згідно з Договором, є період з 01.10.2012 р. по 26.04.2013 р. (шість місяців та 26 днів), заборгованість ТОВ "ЛЯ ГУШКО" перед позивачем за цей період становить 10300,00 грн. (1500,00 грн. х 6 місяців (жовтень 2012 р. - березень 2013 р.) + 1300,00 грн. за 26 днів у квітні 2013 р.) Разом з тим, враховуючи зміст п. 2 Додатку № 2 до Договору, позивач заявляє до стягнення з відповідача суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за вказаний період, визначаючи її в розмірі 10248,31 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 26.09.2012 р. по 29.10.2013 р., судом встановлено, що сума боргу з урахуванням індексу за вказаний період становить 10289,03 грн.:

Період заборгованості Сума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 26.09.2012 - 29.10.2013 10300.00 0.999 -10.97 10289.03

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума боргу за Договором № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. з урахуванням індексу за період з 26.09.2012 р. по 29.10.2013 р. в розмірі 10248,31 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог. Тому вимоги позивача про стягнення суми боргу за Договором № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. з урахуванням індексу інфляції за період 26.09.2012 р. по 29.10.2013 р. в розмірі 10248,31 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню саме в наведеній сумі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 282,15 грн. 3% річних та 760,15 грн. пені.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних в сумі 282,15 грн., виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд прийшов до висновку, що сума 3% річних розрахована позивачем у відповідності до вимог Договору та не суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 282,15 грн.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що у разі затримки платежів, Користувач (відповідач) зобов'язаний виплатити УЛАСП (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в сумі 760,15 грн., виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, який не суперечить положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд прийшов до висновку, що сума пені розрахована позивачем у відповідності до вимог Договору та не суперечить нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 760,15 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог повністю, судовий збір в сумі 1720,50 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО" (03179, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, буд. 25-А, кв. 115; ідентифікаційний код 37099584), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 8; ідентифікаційний код 37396233) 10248,31 грн. (десять тисяч двісті сорок вісім гривень 31 коп.) боргу з урахуванням індексу інфляції, 282,72 грн. (двісті вісімдесят дві гривні 72 коп.) 3% річних, 760,15 грн. (сімсот шістдесят гривень 15 коп.) пені та 1720,50 грн. (одну тисячу сімсот двадцять гривень 50 коп.) судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.01.2014 р.

Суддя Гумега О.В.