Рішення

від 02.12.2013 по справі 784/4599/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №784/4599/13 02.12.2013 02.12.2013 02.12.2013

Провадження №22-ц/784/3623/13 Головуючий у першій інстанції Щербина С.В.

Категорія 7 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Орельською Н.М.,

за участю:

прокурорів Добрікової І.В. та Середи Є.В.,

представника Миколаївської міської ради Татарінова В.П.,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради , визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним і скасування його державної реєстрації, та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

23 травня 2013 року прокурор пред'явив до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року № 33/37 товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект» було надано дозвіл для складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 м-2 , з метою надання її в оренду строком на 10 років, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою, щодо відведення із земель міста, не наданих у власність або користування, земельної ділянки площею 22 156 м-2, з яких:

· 55 м-2 під капітальною забудовою;

· 99 м-2 під спорудами;

· 1 766 м-2 під проходами, проїздами та площадками;

· 20 236 м-2 під зеленими насадженнями.

Ним же, визначено цільове призначення ділянки, встановлено обмеження у її використанні і передано в оренду строком на 10 років товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект».

Ділянка підлягала комерційному використанню названим товариством, і призначалася для обслуговування придбаного ним май по АДРЕСА_1.

Відносно усієї ділянки встановлювалося обмеження, щодо зміни її цільового використання, а щодо її частини площею 2 304 м-2 - ще й спеціальні обмеження типу 4.3.1. класифікатора КОПВНЗТВЗД, щодо обмеження забудови в санітарно-захисних зонах інженерно-технічних споруд і комунікацій.

У подальшому, не дивлячись на встановлені обмеження, Миколаївська міська рада п. 56 та підпунктом 56.1.(який є складовою частиною названого пункту) свого рішення від 04.09.2009 року № 36/61 затвердила проект землеустрою, щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2, площею 1 000 м-2 і, змінила її цільове призначення, віднісши до земель житлової забудови, й надала у власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.

На підставі цього рішення, 29 жовтня 2009 року ОСОБА_6 одержала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155, згідно якого вона стала власником земельної ділянки за названою адресою.

31 березня 2011 року ОСОБА_6, за нотаріально посвідченим договором, продала названу ділянку ОСОБА_4

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушеннями чинного земельного та водного законодавств, оскільки розташована у прибережній захисній смузі ріки Південий Буг і відноситься до земель водного фонду з обмеженою сферою використання - просив позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року у позові відмовлено за його безпідставністю та пропуском позовної давності.

Заступник прокурора Миколаївської області подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи і положенням чинних земельного та водного законодавств, а саме, що спірна земельна ділянка не могла бути виділена ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, оскільки вона знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а на таких ділянках забороняється діяльність зазначеного характеру.

Апеляційну скаргу слід задовольнити у повному обсязі, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати, оскільки воно ухвалено без точного дотримання вимог чинного земельного та водного законодавств, і ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задовольнити частково.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що порушень чинного законодавства при передачі міською радою у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки не було, а тому остання могла не тільки вільно користуватися нею, але і відчужити на власний розсуд. ОСОБА_4, яка правомірно купила земельну ділянку є її добросовісним набувачем, а тому від неї взагалі не можна витребувати набуте. Крім того, достовірно знаючи про прийнятті рішення, прокурор оскаржив їх лише тепер, за спливом позовної давності, що вже саме по собі є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, як на думку районного суду, у позові слід відмовити як за його недоведеністю, так і за пропуском позовної давності.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.

Так, в силу ст. ст. 13- 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державо.

Відповідно до ст.ст. 78-83, 116, 118, 125, 126 ЗК України ( в редакції, що діяли на час передачі земельної ділянки відповідачам),право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України,Земельного кодексу України, атако ж інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки лише с підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності,

До земель комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, зазначивши в ній бажані розміри та мету її використання.

Відповідна державна адміністрація або рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Після розробки проекту і узгодження його з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, він подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, яка і приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина.

За дотримання вище виписаних процедур, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, за формою державних актів затверджених Кабінетом Міністрів України.

Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.

Зокрема, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом.

За ст. ст. 58, 60-61 ЗК України та ст. ст. 87-88, 91 Водного кодексу України, «Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», затверджених постановою Кабінету міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 до земель водного фонду належать землі, зайняті річками й прибережними захисними смугами вздовж них.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються - з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Громадянам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

З системного логічного аналізу зазначених норм випливаю висновок про те, що Миколаївська міська рада могла передати у власність громадян земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку лише за умови, що наділена земельна ділянка має саме таке цільове призначення; вона є вільною; надана за відповідною процедурою і щодо неї чинним законодавством чи рішенням компетентних органів, постановлених у межах їх повноважень, не встановлено обмежень, щодо можливості її використання для зазначених цілей. При цьому, орган місцевого самоврядування не може постановляти рішення щодо правової долі ділянки усупереч положенням чинного земельного, водного або іншого законодавств. Якщо таке рішення все ж таки постановлено, то воно є незаконним і на ньому не може базуватися право особи на земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, при виділенні ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1 000 м-2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2, Миколаївська міська рада виписаних вище вимог не дотрималася, у зв'язку з чим таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Так, відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області від 26.11.2013 року № 2513/6.1-4, виділена ОСОБА_6 земельна ділянка по АДРЕСА_2, знаходиться у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги за класифікатором великої річки Південий Буг, яка становить 100 м від урізу води. За розташуванням, північно-західна сторона виділеної ділянки знаходиться на відстані 15 м, а її південно-східна сторона - на відстані 58 м від урізу води.

У зв'язку з таким, спірна земельна ділянка не могла бути виділена ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, оскільки за виписаними вище нормами у прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво таких споруд.

За такого, назване рішення Миколаївської міської ради в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_6 підлягає скасуванню з відповідними похідними від цього правовими наслідками, а саме: визнанням недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155 від 29 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_6 та визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2011 року, за яким ОСОБА_6 продала землю ОСОБА_4 Крім того, на останніх слід покласти обов'язок повернути землю територіальній громаді м. Миколаєва та сплатити судовий збір державі.

Оскільки суд 1 інстанції був іншої думки і відмовив прокурору у вимогах про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність територіальної громади, то його рішення слід скасувати і рішенням апеляційної інстанції зазначені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Що ж до вимоги про скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку, то через зміну процедури реєстрації прав на нерухомість, відсутність натепер відповідного органу та порядку скасування таких актів, ця вимога не може бути задоволена. З врахуванням викладеного і беручи до уваги те, що на час проведення такої реєстрації землевпорядний орган діяв у межах своїх правомочностей, у цій вимозі слід відмовити.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для скасування рішення районного суду, в частині вирішення названої вимоги, немає.

Стосовно тверджень відповідачів, а за ним і суду 1 інстанції про те, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги земель водного фонду, оскільки відсутній проект та нормативно-технічна документація визначення розміру і межі водоохоронної зони, то вони є помилковими.

Законодавець, надаючи чинності земельному та водному кодексу сам визначив ширину прибережної захисної смуги, ширину яких, орган місцевого самоврядування на свій розсуд зменшити не може. Правомочності названого органу стосуються лише документально-технічного оформлення встановленого розміру, меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них .

Не може братися до уваги і твердження відповідачів щодо належності спірної ділянки до земель забудови, оскільки вони суперечать виписаному вище і, крім того, вона виведена з земель водного фонду без дотримання порядку та процедури зміни цільового призначення земель, передбачених главою 4 Земельного кодексу України.

Не заслуговують на увагу і твердження сторони відповідача про неможливість витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, яким як на її думку є ОСОБА_4, оскільки воно суперечить ст. 388 ЦК України, яка передбачає, як характеристики добросовісного набувача так й підстави витребування майна у нього.

За встановленого механізму та темпів виведення спірної земельної ділянки із земель водного фонду і передачі її у власність фізичних осіб, темпу спорудження нерухомості на ній, не дивлячись на перевірки прокуратурою законності її виділення та заборону на продовження будування, колегія вважає, що земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади протиправно, без врахування дійсного волевиявлення останньої, про що ОСОБА_4 могла достовірно знати, а тому вона може бути витребувана від неї.

Щодо висновку суду про пропуск прокурором позовної давності, то він є помилковим, оскільки про названі порушення прокурор дізнався лише в березні 2013 року, після здійснення перевірки матеріалів, розповсюджених у засобах масової інформації, щодо порушень Миколаївською міською радою земельного законодавства.

Присутність прокурора на сесій міської ради, навіть за її доведеності, на перебіг позовної давності по даній справі не впливає, оскільки з прийнятого радою рішення не можна певно судити про наявність порушення земельного законодавства, це можна було встановити лише при перевірці, що прокуратурою і було здійснено.

За такого позовну давність по названих вимогам слід рахувати з березня 2013 року, а не з дня постановлення оскарженого рішення Миколаївської міської ради.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь держави слід стягнути по 57 гривень 35 копійок судового збору з кожної.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, про часткове задоволення позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави.

Визнати незаконним та скасувати п. 56 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04.09.2009 року, в частині надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 1 000 м-2 для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155 з кадастровим номером 4810136300:12:001:0014 загальною площею 0,1000 га, виданий на ім'я ОСОБА_6 27 листопада 2009 року.

Визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2, укладений 31 березня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 й зареєстрованому в реєстрі за № 525.

Зобов'язати ОСОБА_6 та ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва земельну ділянку площею 1 000 м-2, розташовану по АДРЕСА_2.

У вимозі про скасування державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155 від 29 жовтня 2009 року відмовити.

Стягнути із ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь держави по 57 гривень 35 копійок судового збору з кожної.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді:

Провадження №22-ц/784/3623/13 Головуючий у першій інстанції Щербина С.В.

Категорія 7 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(вступна та резолютивна частини)

02 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Орельською Н.М.,

за участю:

прокурорів Добрікової І.В. та Середи Є.В.,

представника Миколаївської міської ради Татарінова В.П.,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради , визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним і скасування його державної реєстрації, та повернення земельної ділянки, -

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, про часткове задоволення позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави.

Визнати незаконним та скасувати п. 56 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04.09.2009 року, в частині надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 1 000 м-2 для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155 з кадастровим номером 4810136300:12:001:0014 загальною площею 0,1000 га, виданий на ім'я ОСОБА_6 29 жовтня 2009 року.

Визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2, укладений 31 березня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 й зареєстрованому в реєстрі за № 525.

Зобов'язати ОСОБА_6 та ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва земельну ділянку площею 1 000 м-2, розташовану по АДРЕСА_2.

У вимозі про скасування державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140155 від 29 жовтня 2009 року відмовити.

Стягнути із ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь держави по 57 гривень 35 копійок судового збору з кожної.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: