Рішення

від 21.01.2014 по справі 905/9205/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.2014 Справа № 905/9205/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» (94670, Луганська область, Антрацитівський район, селище Краснолуцький, вулиця Польова, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 33767080)

до приватного підприємства «Схід-Інвест 2009» (86203, Донецька область, місто Шахтарськ, вулиця Театральна, будинок № 35; код ЄДРПОУ - 36525814)

про стягнення 90 904,17 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Богачонок С.В. (довіреність б/н від 24.12.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства «Схід-Інвест 2009»:

- суму заборгованості у розмірі 87 134,04 гривень;

- пеню у розмірі 2 637,89 гривень;

- інфляційні нарахування у розмірі 523,50 гривень;

- три відсотки річних у розмірі 608,74 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № ВИ-ТР-АМ 08/13 від 09 серпня 2013 року, та нормативно обґрунтовує свої вимог статтями 526, 530, 625 Цивільного кодексу України та статтями 173-175, 181, 193, 216-220 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 грудня 2013 року (суддя Соболєва С.М.) позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 січня 2014 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Склад суду змінювався.

Розпорядженням за підписом в.о. голови господарського суду Донецької області від 21 січня 2014 року справу передано на розгляд судді Фурсовій С.М. (а.с. 31).

Представник позивача Богачонок С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання з вирішення спору.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

09 серпня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» (далі по тексту - продавець або позивач) та приватним підприємством «Схід-Інвест 2009» (далі по тексту - покупець або відповідач) укладено договір поставки № ВИ-ТР-АМ 08/13 (далі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію, в асортименті, за ціною та в строки, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 15-17).

Пунктами 2.1, 3.1 Договору передбачено, що ціна товару визначена в національній валюті України та зазначена в специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до Договору, які є його невід'ємною частиною. Кожна партія товару, поставляється покупцю на умовах СРТ (згідно правил Інкотермс в редакції 2000 року) і в строки, зазначені в специфікаціях до даної партії товару. Зміни умов поставки вказуються в специфікаціях до Договору.

Розрахунки покупця з продавцем за поставлений товар проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті України в порядку зазначеному в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього Договору, і є його невід'ємними частинами. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий період продавця (пункти 5.2, 5.3 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного їх проведення (пункт 9.3 Договору).

Договір на момент спірної поставки був чинним.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

09 серпня 2013 року сторонами укладено специфікацію № 1 до Договору, в якій узгоджено: найменування товару, його кількість, порядок розрахунків, строк та порядок поставки товару, ціна за тонну товару та його загальна сума (а.с. 18).

Пунктом 4 специфікації № 1 від 09 серпня 2013 року до Договору визначено наступні умови оплати: 100 % від вартості кожної відвантаженої партії - протягом 30 банківських днів з дати відвантаження товару зі складу продавця.

Договір та специфікацію до нього підписано сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором поставки № ВИ-ТР-АМ 08/13 від 09 серпня 2013 року у розмірі 87 134,04 гривень.

Згідно видаткової накладної № 12 від 19 серпня 2013 року, підписаної уповноваженими особами сторін та скріпленої печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв товар (вугілля) на загальну суму 87 134,04 гривень (а.с. 19).

У накладній сторонами були узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за тонну товару та його загальна сума.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежного виконання продавцем (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів щодо встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належного виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абзацу другого пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені Договором між сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права» . Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість послуг) у власність позивача.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаною видатковою накладеною, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати переданого товару, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 87 134,04 гривень.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 87 134,04 гривень, господарський суд виходить з наявного в матеріалах справи первинного документу (видаткової накладної № 12 від 19 серпня 2013 року), що підтверджує вказану обставину.

Надавши оцінку вказаному первинному документу, господарський суд дійшов висновку, що він має необхідні реквізити відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тому є належним доказом того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товару за договором поставки № ВИ-ТР-АМ 08/13 від 09 серпня 2013 року), і, відповідно - є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 509 ЦК України та статей 173-174, 193 ГК України.

Зі змісту видаткової накладної вбачається, що переданий товариством з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» товар був прийнятий представником приватного підприємства «Схід-Інвест 2009», про що свідчить підпис на накладній, завіреній печаткою відповідача.

Відтиск печатки відповідача, наявний на первинному документі (видатковій накладній), є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті переданого товариством з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» товару).

У претензії № 1 за вихідним № 0412 від 04 грудня 2013 року, отримання якої відповідачем підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 05 грудня 2013 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості за товар у розмірі 87 134,04 гривень (а.с. 22-26).

Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану претензію.

Крім того, в оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29 квітня 2013 року викладено наступну позицію суду касаційної інстанції з приводу застосування господарськими судами статей 692 та 530 ЦК України: строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Частиною першою статті 222 ГК України унормовано, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковою накладною, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 20.09.2012 у справі № 12/5026/556/2012.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної заборгованості у розмірі 87 134,04 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача, всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 87 134,04 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Звертаючись до господарського суду з відповідною позовною вимогою, позивач здійснив нарахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання з порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

З наданого розрахунку відсотків річних вбачається, що позивач здійснював нарахування з 01 жовтня 2013 року по 24 грудня 2013 року (85 днів) відносно заборгованості 87 134,04 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помножено на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (абзац третій пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З наданого розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що позивач визначає період нарахування з 01 жовтня 2013 року по 24 грудня 2013 року (85 днів) відносно заборгованості 87 134,04 гривень, проте вірно здійснює нараховує інфляційних лише за період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року (тобто повних 2 місяці) .

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2 637,89 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати партії товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати партії товару.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач здійснював нарахування з 01 жовтня 2013 року по 24 грудня 2013 року (85 днів) відносно заборгованості 87 134,04 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 87 134,04 гривень, пені у розмірі 2 637,89 гривень, інфляційних нарахувань у розмірі 523,50 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 608,74 гривень є правомірними, доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства «Схід-Інвест 2009» (86203, Донецька область, місто Шахтарськ, вулиця Театральна, будинок № 35; код ЄДРПОУ - 36525814, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» (94670, Луганська область, Антрацитівський район, селище Краснолуцький, вулиця Польова, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 33767080, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 87 134,04 гривень, пеню у розмірі 2 637,89 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 523,50 гривень, три відсотки річних у розмірі 608,74 гривень, судовий збір у розмірі 1 818,08 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 січня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова