Рішення

від 21.01.2014 по справі 910/21530/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21530/13 21.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн»

до Приватного підприємства «Украрм»

про стягнення 7 565, 80 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бойко І.А. за довіреністю № 46/К від 24.12.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Украрм» (далі - відповідач) про стягнення 11 132, 10 грн., в тому числі 5 700, 00 грн. основного боргу та 5 432, 10 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21530/13, розгляд справи призначено на 26.11.2013 р.

26.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 17.12.2013 р.

11.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 7 565, 80 грн., в тому числі 3 800, 00 грн. основного боргу та 3 765, 80 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами. Заява мотивована тим, що бухгалтерією позивача представлено докази погашення відповідачем частини боргу.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі клопотання представника позивача та в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 21.01.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.02.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 5124, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти такий товар, сплатити його вартість та своєчасно повернути тару у відповідності до умов даного Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору вид, асортимент, ціна та загальна вартість товару визначаються в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони узгодили, що оплата за придбаний товар, який передається по даному Договору, виробляється покупцем в національній валюті України шляхом оплати готівкою через касу продавця (з оформленням прибутково-касових документів), або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в п. 9 Договору протягом чотирнадцяти календарних днів з дня отримання товару покупцем.

Відповідно до п. 7.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та дії протягом одного року від дати підписання, зазначеної у цьому Договорі.

У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про припинення Договору до закінчення строків його дії, строк дії Договору продовжується автоматично до кінця поточного календарного року (п. 7.2. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 10 301, 68 грн., що підтверджується Товарно-транспортною накладною № ЦПД-005126 від 02.03.2011 р.

Відносно вказаної господарської операції позивачем було складено на ім'я відповідача податкову накладну № 3042 від 02.03.2011 р.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплативши позивачу 11.05.2012 р. - 500, 00 грн., 23.05.2012 р. - 400, 00 грн., 22.05.2012 р. - 400, 00 грн., 01.08.2012 р. - 300, 00 грн., 19.06.2012 р. - 300, 00 грн., 11.07.2011 р. - 300, 00 грн., 22.06.2011 р. - 302, 54 грн., 19.05.2011 р. - 500, 00 грн., 13.05.2011 р. - 500, 00 грн., 06.05.2011 р. - 500, 00 грн., 04.05.2011 р. - 500, 00 грн., 21.04.2011 р. - 500, 00 грн., 18.04.2011 р. - 499, 14 грн., 07.04.2011 р. - 500, 00 грн., 06.04.2011 р. - 500, 00 грн., всього 6 501,68 грн., що підтверджується виписками банку та прибутковими касовими ордерами, представленими позивачем до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 3 800, 00 грн.

Листом від 27.03.2012 р. за № 16/с позивач звертався до відповідача з вимогою щодо погашення боргу щодо оплати вартості поставленого товару, однак задоволення у повному обсязі таких вимог так і не домігся, що слугувало причиною його звернення з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили інший порядок розрахунків, про який зазначалось вище.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3 765, 80 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 5.2.2. Договору його сторони визначили, що у випадку затримки платежів за прийнятий товар більше 10 календарних днів покупець зобов'язується додатково до суми боргу сплатити продавцю відсоток по невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 0, 1 % від суми боргу за кожен день користування грошовими коштами продавця.

Позивач нарахував відповідачу 3 765, 80 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 17.03.2011 р. по 02.12.2013 р. на суму боргу в розмірі 3 800, 00 грн., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Також, слід зазначити, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Оскільки позивач під час розгляду справи зменшив позовні вимоги, відповідна частина судового збору має бути йому повернута з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Украрм» (04108, місто Київ, Подільський район, проспект Правди, будинок 64-Б, квартира 77; код ЄДРПОУ 25408647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» (95050, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, Київський район, вулиця Ростовська, будинок 6, квартира 2; код ЄДРПОУ 37171990) 3 800 (три тисячі вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 3 765 (три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 80 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1 169 (одну тисячу сто шістдесят дев'ять) грн. 31 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» (95050, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, Київський район, вулиця Ростовська, будинок 6, квартира 2; код ЄДРПОУ 37171990) зі спеціального фонду Державного бюджету України 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 19 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2014 р.

Суддя В.С. Ломака