Рішення

від 06.04.2009 по справі 61/58-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61/58-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2009 р.                                                            Справа № 61/58-09

вх. № 2117/4-61

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача –Буланова О.М. за довіреністю № 4198 від04.12.2008 р.;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Партік", с. Малий Вистороп, Лебединський район, Сумська область        

до   Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", м. Харків  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство „Партік”, звернувся до суду з позовноюзаявою до Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк” про визнання недійсним кредитного договору № 11294532000 від 06.02.2008 р.

Позов обгрунтовано тим, що представник позивача під час укладання кредитного договору не звернув уваги на деякі положення договору, які є дискримінаційними та завідомо йому не вигідними, та взагалі порушують вимоги закону.

У судовому засіданні 06.04.2009 р. представник відповідача проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Також представник відповідача подав через канцелярію суду заперечення на позовну заяву (вх. № 10170 від 06.04.2009 р.).

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.22), витребуваних судом документів не надав.

Ухвалою суд попередив сторони, що у разі неявки їх представників в судове засідання, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Позивач будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні не скористався, повноважного представника в судове засідання 06.04.2009 р. не направив.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, та заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

06.02.2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та приватним підприємством „Партік” було укладено кредитний договір № 11294532000, за яким позивач повинен прийняти та належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в сумі ліміту кредитної лінії що дорівнює 349000,00 грн.

Відповідно до  п. 1.2.1. договору позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 05.02.2009 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Згідно з п. 1.3.1. договору встановлюється процентна ставка у розмірі 14% річних за користування кредитними коштами з 06.02.2008 р.

Відповідно до п. 1.3.2. договору за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у розмірі 28% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу за договором.

Згідно з п. 1.3.5 договору позивач зобов'язується сплачувати проценти у строк з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані відповідачем проценти за користування кредитом.

Згідно з п. 1.4. договору цільове призначення кредиту: поповнення обігових коштів.

Відповідно до п. 1.5. договору кредит надається шляхом: зарахування відповідачем коштів на поточний рахунок позивача для подальшого використання за цільовим призначенням; або оплати відповідачем платіжних документів позивача за рахунок кредитних коштів, наданих відповідно до умов договору та в порядку, окремо обумовленому сторонами в письмовій формі.

Згідно з п. 1.6. договору сторони погодили черговість погашення позивачем своїх грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 2.1. договору у забезпечення зобов'язань позивача за договором відповідач прийняв під заставу обладнання, що підтверджується договорами застави майна № 111686 та 3 111694 (обладнання, основних засобів) від 06.02.3008 р.

Згідно з п. 5.4. договору у випадку непогашення кредиту та/або  процентів за його використання у встановлений термін відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», має право видавати наказ  про примусову оплату боргу за цим договором.

Відповідно до п. 5.5. договору у випадку порушення позивачем термінів повернення кредиту (основної суми боргу) та/або термінів сплати за кредит строком більш ніж на 5(п'ять) календарних днів, та/або у випадку порушення позивачем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з відповідачем договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позивача за цим договором, відповідач має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку, визначеному розділом 11 договору.

Згідно з п. 5.7. договору у випадку невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та плати за кредит відповідач має право стягнути з позивача суму боргу, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення (заставу, поручительство тощо).

Відповідно до п. 5.10. договору у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов'язань, передбачених цим договором, а також будь-якими іншими угодами, що укладені або будуть укладені в майбутньому між відповідачем та позивачем, відповідач  може змінити термін повернення кредиту в повному обсязі та плати за кредит в сторону зменшення в порядку, визначеному розділом 11 договору.

Згідно з п. 7.1. договору за порушення позивачем термінів повернення кредиту та/або процентів за кредитом та/або  комісій, встановлених договором, відповідач має право вимагати від позивача, а позивач при цьому зобов'язаний сплатити відповідачу додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 0,4% річних від суми зазначеної простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом факт/360”.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Встановлення обов'язку позичальника сплатити кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами, означає, що договір кредитування є оплатним.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п*ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Отже, виходячи з вищенаведеного, укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір № 11294532000 від 06.02.2008 р. не є безпроцентним, а є оплатним у вигляді сплати процентів за користування коштами.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний  сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Таким чином, наведені обставини справи, з урахуванням приписів чинного цивільного законодавства, дають підстави суду дійти висновку про необґрунтованість позовних вимог ПП «Партік» щодо посилань позивача на подвійність відповідальності за порушення своїх зобов'язань по договору, оскільки висновок позивача про наявність в кредитному договорі умов щодо його подвійної відповідальності за порушення своїх зобов'язань по договору (а саме: 28% річних та пені в розмірі 0,4%) є хибними, оскільки позивач ототожнює поняття штрафних санкцій (пеня) та платності кредитного договору (процентів за користування кредитними коштами).

Позивач також посилається на те, що пунктами 5.4., 5.5., 5.7., 5.10. кредитного договору встановлені додаткові види цивільно-правової відповідальності. Однак, позивач не довів, яким саме актам чинного законодавства суперечать ці пункти, як то передбачено положеннями статті 203 Цивільного кодексу України.

Суд, зазначає, що вказані пункти договору передбачають різні види відповідальності за різні порушення умов договору. При цьому, посилання позивача на те, що він під час укладання кредитного договору не звернув уваги на деякі положення договору, які є дискримінаційними та завідомо йому не вигідними, та взагалі порушують вимоги закону, а також на те, що кредитний договір складений в формі, яка порушує вимоги закону щодо наявності в договорі суттєвих умов договору, суд вважає недоречним з огляду наступне:

По-перше, у наявному в матеріалах справи тексті договору вбачається, що він містить в собі всі умови, передбачені ч. 2 статті 345 Господарського кодексу України.

По-друге, відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України  визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати  від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства  випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Отже, посилання позивача, що він вимушений був укласти кредитний договір  на невигідних для себе умовах та на те, що договір не містить умов, які передбачені законодавством суд знаходить безпідставними та необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, надані позивачем в  обґрунтування позовних вимог та відповідачем, з урахуванням того, що позивач не довів суду наявності обставин, якими обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача,  суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 232 та 343, 345 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, - суд   

ВИРІШИВ:

В  задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення підписано 10.04.2009 року.

Суддя