Рішення

від 27.04.2009 по справі 38/86-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

38/86-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2009 р.                                                            Справа № 38/86-09

вх. № 2197/6-38

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача -  Варибрус В.А.Т - за довір. № 305-9 від 08.07.2008 року,  відповідача - не з"явився, 3-ї особи  - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство промислової політики України

до  ТОВ "Арола", м. Харків  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське державне авіаційне орденів Жовтневої Революції таТрудового Прапору виробниче підприємство, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання договору про співробітництво від 29.01.2008р. недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2009 р. до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено орган державної влади, до сфери управління ого входить позивач – Міністерство промислової політики України.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та третя особа представників в судові засідання не направляли. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлялись.

Третя особа в письмових поясненнях підтримала заявлені позовні вимоги та просила здійснювати розгляд справи без участі її представників.

За таких обставин, справа розглядається на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України , за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про співробітництво від 29.01.2008 р.

          Відповідно до п.1.1 оспорюваного договору сторони домовилися шляхом об'єднання своїх зусиль та використання майна, що належить їм на відповідних правових засадах, діяти для досягнення мети, визначеної цим договором. Як свідчать положення оспорюваного договору, сторони вирішили спільно використовувати нежитлові приміщення  корпусу № 24 загальною площею 809 кв. м., споруд інв. № 1915 та № 1916 площею 73 кв. м. та 73,5 кв. м. та приміщення контрольно –пропускного пункту площею 17,6 кв. м., що знаходяться на балансі та у господарському віданні позивача. До початку їх використання сторони вирішили привести нежитлові приміщення та земельну ділянку, на якій знаходяться нежитлові приміщення до належного стану, а також технічно їх оснастити для використання під технічне та інше обслуговування автомобілів. Для цього, згідно п. 2.3 оспорюваного договору, відповідач зобов'язався підготувати проектно-кошторисну документацію, організувати виконання ремонтно-будівельних робіт та робіт по облаштуванню прилеглої території, встановити у нежитлових приміщеннях устаткування та механізми, необхідні для здійснення господарської діяльності, визначеної цим договором. За результатами здійснення господарської діяльності сторони домовилися в порядку, встановленому п. п. 3.3-3.4 оспорюваного договору, здійснювати розподіл отриманого прибутку від здійснення спільної господарської діяльності з використанням нежитлових приміщень.

Положеннями  п. 6.3 оспорюваного договору сторони встановили, що в разі прийняття позивачем рішення про відчуження нежитлових приміщень та/аба прилеглої території, відповідач має переважне право перед іншими особами право на викуп, приватизацію, або іншим способом відчуження цих нежитлових приміщень та /або прилеглої території.

З положень оспорюваного договору вбачається, що, предметом оспорюваного договору є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи для досягнення спільної господарської мети –отримання прибутку шляхом використання нежитлових приміщень позивача під технічне та інше обслуговування автомобілів.

Згідно ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Вимогами ст. 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, а умовами договору про спільну діяльність є координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як свідчать досліджені судом матеріали справи, оспорюваний договір про співробітництво за своєю суттю є фактично договором про спільну діяльність, у якому сторони здійснюють спільне використання майна – нежитлових приміщень, які належать позивачеві та за результатами цієї спільної господарської діяльності,  розподіляють отриманий прибуток відповідно до умов договору.

Поряд з цим, суд відмічає, що однією із сторін оспорюваного договору є підприємство, яке належить до державного сектору економіки України.

Як вбачається із Статуту позивача,  Харківське державне авіаційне орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробниче підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Державному комітету промислової політики України (на сьогодні – Міністерство промислової політики України). Підприємство створено з метою отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності в галузі авіаційної промисловості. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, у відповідності до законодавства України, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству  та цьому Статуту.

Положеннями ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства, до якого відноситься позивач, закріплюється за ним на праві господарського відання. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Положенням „Про Міністерство промислової політики України”, що затверджене Указом Президента України від 21.09.2001 р. № 849/2001, встановлено, що до завдань вказаного Міністерства, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики, належить у тому числі, виконання відповідно до законодавства України функцій з управління об'єктами державної власності.

Згідно Закону України „Про управління об'єктами державної власності” цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності. У відповідності до ст. 1 цього Закону, управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Вимогами п. 20 ст. 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” встановлено, що міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління) погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні. Тобто, держава як власник майна, що перебуває у господарському віданні державного підприємства, реалізує свою компетенцію власника шляхом надання погодження Міністерством промислової політики України на укладення договорів про спільну діяльність, у яких використовується державне нерухоме майно.

При цьому, укладення договорів про спільну діяльність, у яких використовується державне нерухоме майно, є можливим тільки у випадку погодження  таких договорів власником в особі уповноважених органів управління.

Як вбачається з надісланих до суду письмових пояснень третьої особи, оспорюваний договір про співробітництво від 29.01.2008 р. не погоджувався Міністерством промислової політики України.

З огляду на викладене, суд вважає, що договір про співробітництво від 29.01.2008 р., у якому використовується державне нерухоме майно, не відповідає вимогам Закону України „Про управління об'єктами державної власності”.

Відповідно до ч. 1 ст. 203  Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, згідно ч.1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню як підтверджені належними доказами та такі, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Судові витрати належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -    

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

          Визнати недійсним договір про співробітництво від 29.01.2008р., укладений між Харківським державним авіаційним орденів Жовтневої Революції та Трудового Прапору виробничим підприємством (61023, м. Харків, вул. Сумська, 134, код 14308894) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Арола” (61057, м. Харків, вул. Римарська, 23, код 33673108).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арола" (61057, м. Харків, вул. Римарська, 23, код 33673108) на користь Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Прапору виробничого підприємства (61023, м. Харків, вул. Сумська, 134, код 14308894) - 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя