Ухвала

від 23.01.2014 по справі 826/8641/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8641/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

23 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Центр-Сітка» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Центр-Сітка» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», яке на момент здійснення даних господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та зареєстроване як платник податку на додану вартість, а витрати, понесені в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними первинними документами. Крім того, позивач зазначав, що укладання договорів було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактична поставка товарів та відповідно подальше використання придбаних товарів в господарській діяльності позивача, а тому висновок відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за вказаними операціями є таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених із ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання недійсними цих правочинів не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби № 000370/22.2/37174614, № 000371/22.2/37174614 від 22 травня 2013 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Позивач зареєстрований Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 15.06.2010 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 2, а.с. 227), перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС та являється платником податку на додану вартість, підтвердженням чого є наявне у матеріалах справи свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.07.2010 року № 100290829 (том 2, а.с. 228).

У період з 03.12.2012 року по 06.12.2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Компанія Центр-Сітка» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервісторг-плюс» (код ЄДРПОУ 32001026) за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 30.04.2013 року № 2087/22.2/37174614, за змістом якого під час перевірки було встановлено, що позивачем всупереч п. 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України задекларовано податковий кредит за березень 2012 року у розмірі 69704,00 грн. та сформовано валові витрати за 1 квартал 2012 року у розмірі 348520,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» (код ЄДРПОУ 32001026).

Такий висновок ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС обґрунтовується отриманим в ході перевірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.01.2012 року - 30.04.2012 року, складним ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС за № 609/22-40/32001026, в якому зазначається, зокрема, наступне:

- документів, які з засвідчували проведення фінансово-господарських операцій службовими особами ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» до ДПІ не надані;

- посадові особи за місцезнаходженням юридичної особи не знаходяться, підприємство має стан 8 - «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням»;

- згідно пояснень директора та засновника ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» від 11.06.2012 року, відібраних ст.о/у ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ст. лейтенантом податкової міліції Малій В.О., вказана особа не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, зареєстрував останнє за грошову винагороду, фінансово-господарською діяльністю не займався, документи не складав та не підписував, доручень займатися діяльністю від свого імені не давав, податкову звітність не складав, не підписував та до контролюючих органів не подавав;

- усі операції купівлі-продажу ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу постачання до вигодонабувача.

З урахуванням вищезазначеного, відповідач встановив, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» реально не здійснювалися, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаним операціям та формування валових витрат, що призвело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ за березень 2012 року на суму 69704,00 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 73189,00 грн. за І квартал 2012 року.

22 травня 2013 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000370/22.2/37174614, яким позивачу за порушення п. 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 91486,00 грн., з яких основного платежу - 73189,00 грн., штрафних санкцій - 18297,00 грн. (том 1 а.с.7) та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000371/22.2/37174614, яким позивачу за порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 87130,00 грн., з яких 69704,00 грн. - основного платежу та 17426,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 8).

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат можна зробити також з положень пункту п. 138.2 ст. 138 ПК України та розділу ІІІ ПК України.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку придбаних товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, тобто придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу та підтвердження господарських операцій з придбаних товарів (робіт, послуг) первинним документами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій ТОВ «Компанія Центр-Сітка» з ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» позивачем було надано суду договір поставки №40-01-ЦФ від 29.02.2012 року (том 1 а.с. 46), за умовами якого ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» (як продавець) зобов'язувалось на протязі строку дії даного договору поставити та передати у власність покупця - ТОВ «Компанія Центр - Сітка» товар - дріт ВР-1, сітку зварну, сітку арматурну, елементи сучасних систем огорожі, а покупець зобов'язувався прийняти товар та провести його оплату на умовах договору. (п.1.1.) Товар поставляється товарними партіями, точна адреса поставки, асортимент і кількість товару у кожній товарній партії визначається на основі усної заявки покупця. (п.1.2). Ціна одиниці товару, кількість товару обумовлюється у накладних, що є невід'ємною частиною цього договору (п.3.1). Покупець проводить оплату по мірі реалізації товару (п.3.3).

На виконання умов договору ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» було передано у власність позивача товар (сітку, сітку кручену, сітку просіяно-витяжну, сітку зварну штукатурну, сітку зварну, сітку кручену шестикутну, сітку калініровану і ін.) загалом на суму 365 518,75 грн. в т.ч. ПДВ - 69704,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 48 від 01.03.2012 року, № 50 від 05.03.2012 року, № 51 від 06.03.2012 року, № 163 від 13.03.2012 року, № 164 від 14.03.2012 року, № 166 від 15.03.2012 року, № 170 від 19.03.2012 року, № 171 від 21.03.2012 року, № 177 від 23.03.2012 року, № 181 від 29.03.2012 року, № 182 від 30.03.2012 року (том 2 а.с. 233-243). Даний товар був оплачений позивачем із врахуванням ПДВ у повному обсязі, що відповідачем не заперечується.

За наслідками вказаної поставки ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» було виписано на користь позивача податкові накладні: № 177 від 23.02.2012 року, № 171 від 21.03.2012 року, № 170 від 19.03.2012 року, № 166 від 15.03.2012 року, № 164 від 14.03.2012 року, № 163 від 13.03.2012 року, № 51 від 06.03.2012 року, № 50 від 05.03.2012 року, № 48 від 01.03.2012 року (том 1 а.с. 37-45).

Вказані податкові накладні відображені позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за березень 2012 року, а суми ПДВ за зазначеними податковими накладними віднесені до складу податкового кредиту за березень 2012 року у розмірі 69704,00 грн. та відображені в Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації (том І, а.с. 27-36).

Під час судового розгляду справи сторони не заперечували факт формальної наявності всіх необхідних реквізитів у первинних бухгалтерських та податкових документах та належного відображення позивачем у бухгалтерському і податковому обліку зазначених господарських операцій та декларування валових витрат, прибутку, податкових зобов'язань з податку на додану вартість, формування податкового кредиту з ПДВ.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та копії яких знаходиться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Відповідно до вимог статті 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Правова позиція по даному питанню викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

З'ясовуючи питання про ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» платником податку на додану вартість, судом використано інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України, де відповідно до вимог пункту 183.13 статті 183 Податкового кодексу України для інформування платників ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду.

З бази анульованих свідоцтв платників ПДВ, розміщеної на офіційному сайті Державної податкової служби України, судом першої інстанції було встановлено, що свідоцтво про реєстрацію ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» як платника податку на додану вартість за № 100281099 було анульоване 20.07.2012 року (том ІІІ, а.с.65), в той час як податкові накладні на користь позивача були видані у березні 2012 року.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт).

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №16678013 серія АВ від 19.06.2013 року (том ІІІ, а.с. 5-6) підтверджує, що ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у місті Києва державною адміністрацією, станом на момент здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також на момент розгляду даної справи.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання відповідача на те, що ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» має стан 8 - «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням» з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встанолено, що відповідно до вказаного вище витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»: 01038, м. Київ, вул. Рейтарська, будинок 35-а, запису про відсутність за місцезнаходженням даного суб'єкта господарювання вказаний витяг не містить. Також відсутність ТОВ «Продсервісторг-плюс» за його місцезнаходженням може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак дана обставина не стосуються належного виконання господарських зобов'язань виконавцем робіт (постачальником товарів) за укладеними договорами.

Суду не надано доказів припинення юридичної особи - ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» (скасування державної реєстрації, виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру, тощо, під час взаємовідносин із позивачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність правочинів між позивачем та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» придбання товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 16678059 серії АВ від 19.06.2013 року (том ІІІ, а.с. 3-5) до основних видів діяльності позивача - ТОВ «Компанія Центр-Сітка» належать: «діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту» (46.19), «неспеціалізована оптова торгівля» (46.90), «виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин» (77.39) та інше.

Матеріали справи свідчать, що товари поставленні ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» замовлялись позивачем з метою здійснення основної діяльності - виробництва сітки металевої та посередництва в торгівлі готовими виробами. Готова продукція реалізовувалась позивачем своїм замовникам (покупцям), зокрема: ПАТ «Нова Лінія», ДП «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Консепт Партнерс», ФОП ОСОБА_4, ТОВ « 1000 дрібниць», ПП «Азов-Галичина», ТОВ «Дукат ЛВ», ТОВ «Абсолют Інжиніринг захід», ТОВ «Пронем», ТОВ «Галичспецбудмонтаж», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Торгова група «Західсталь», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Будівельник», та інші. На підтвердження вказаного позивачем були представлені Договори купівлі-продажу та поставки товару (сітки зварної, арматурної, плетеної та склотканевої), укладені з покупцями товару, а також податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками, тощо (том І, а.с. 47 - 260, том ІІ а.с. 1-211).

Викладене підтверджує, що господарські договори позивача з наведеними в Акті перевірки контрагентами є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем, замовлялись з метою використання у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів представника відповідача про те, що видаткова накладна, надана на підтвердження продажу позивачем товару ТОВ «Нова лінія», не міститься підпису отримувача, а у виданій позивачем на користь ТОВ «Нова лінія», податковій накладній підпис бухгалтера не збігається з підписом цієї особи у іншому документі, оскільки вказані документи стосуються подальшого відчудження товару, а не операцій між позивачем та його постачальником (том ІІІ, а.с. 63, 64). Відтак, недоліки у складанні таких документів не можуть свідчити про безтоварність операцій між позивачем та його постачальником - ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс».

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Відтак, відсутність певних реквізитів у вказаних накладних не може свідчити про відсутність реальності вчинених господарських операцій.

Також колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції висновків ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» від 19.06.2012 року № 609/22-40/32001-26, з огляду на наступне.

Вказаний акт було складено, як зазначено у ньому, у зв'язку з відсутністю ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» за зареєстрованим місцезнаходженням (том ІІІ, а.с. 43-62). Як вбачається зі змісту наведеного акту, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ «Центр Сітка» і ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» податковим органом не досліджувались.

Таким чином, висновок про відсутність фактичного виконання ТОВ «Центр Сітка» і ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» своїх зобов'язань ґрунтується лише на припущенні про відсутність у контрагента позивача документів, що підтверджують здійснення відповідних операцій. Однак, самі по собі такі припущення не можуть бути підставою для донарахування ТОВ «Центр Сітка» податкових зобов'язань.

З приводу пояснень керівника ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» щодо його непричетності до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, колегія суддів зазначає, що вказані пояснення не стосувались обставин взаємовідносин між ТОВ «Центр Сітка» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» та самі по собі не можуть бути доказом відсутності реального виконання укладених правочинів.

Відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

У зв'язку з цим встановлені під час її розслідування обставини, в тому числі ті, що отримані під час допиту свідків, згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, підлягають доведенню в межах даної справи в загальному порядку.

Проте доказів, які б підтверджували обставини, викладені в протоколі допиту вказаної особи, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України, надано не було.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Також відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, колегія суддів вважає правильним виновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Отже, ТОВ «Компанія Центр-Сітка» правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ та валові витрати за 1 квартал 2012 року, висновки Акту перевірки про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є помилковими, а відтак, прийняте ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС податкове повідомлення-рішення № 000371/22.2/37174614, яким позивачу за порушення Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 87130,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 000370/22.2/37174614, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 91486,00 грн., є неправомірними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача правомірними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.