Рішення

від 21.05.2009 по справі 13/64-пд-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/64-ПД-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

21.05.2009                                                                Справа №  13/64-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу              

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Південь сільхозтехвідродження"

до Херсонської  міської  ради  

про зобов'язання ради укласти договір оренди земельної ділянки,

за участі представників сторін:

позивача –Чуприни І.Г. (представника за дорученням),

відповідача –не з'явився,

                                               в с т а н о в и в:

Ухвалою від 14 квітня поточного року порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 12 травня. При цьому відповідача зобов'язано надати відзив на позов та з'явитись в судове засідання. Не дивлячись на вимоги суду відповідач відзиву на позов не надав і в засідання не з'явився, що стало підставою для відкладення розгляду справи до 21 травня. У вказаний час відповідач вдруге свого представника не направив та причини неявки не повідомив, а тому розгляд справи проведено без участі представника відповідача за наявними у справі документами, наданими позивачем. Водночас неявка відповідача в засідання розцінена судом як спосіб захисту від заявлених вимог.

Безпосередньо позовні вимоги про зобов'язання Херсонської міської ради до укладення з позивачем договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,7373 га по вулиці 49 Гвардійської Стрілецької Херсонської дивізії 10 у м. Херсоні ґрунтуються на наявності у позивача переважного права на поновлення договору оренди земельної  ділянки, виходячи зі змісту пункту 2.2. договору оренди земельної ділянки від 22.05.2003 р. Крім того, він вказує, що на даний час між сторонами продовжують існувати договірні відносини щодо оренди, свідченням чому є сплата орендної плати та її прийняття відповідно міською радою.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 28 березня 2003 року Херсонською міською радою прийнято рішення № 255 „Про вилучення, надання в оренду, передачу права на оренду земельних ділянок, продовження строків дії, внесення змін, скасування деяких пунктів рішень виконкому міської ради та міської ради ” (а.с. 10), за змістом пункту 8 якого товариству з обмеженою відповідальністю „Південь сільхоз-техвідродження” надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,7373 га по вулиці 49 Гвардійської Стрілецької Херсонської дивізії 10 у м. Херсоні під розміщення промислово-продовольчого ринку.

На підставі цього рішення 22 травня 2003 року між Херсонською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 13-15), за яким позивачу передана в оренду вказана земельна ділянка строком на 5 років. Приймання-передача земельної ділянки здійснено на підставі акту про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 22.05.2003 р. (а.с. 19). Таким чином, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки строком до 22 травня 2008 року.

До закінчення строку дії договору позивач звернувся до відповідача з пропозицією про пролонгацію договору, як то встановлено пунктом 2.2. договору, а саме: після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. При цьому зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання пролонгації договору на новий строк не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку договору. Факт звернення з такою пропозицією позивача до відповідача підтверджується негативним висновком управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Херсонської міської ради, яким 20.02.2008 р. за вихідним № 01-17-96 надано негативний висновок про подальше поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки її частина орієнтовною площею 528 м2 знаходиться за межами червоної лінії вулиці 49 Гвардійської Стрілецької Херсонської дивізії.

Разом з тим, між сторонами фактично продовжуються договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, свідченням чому є сплата позивачем орендної плати в період з червня 2008 року по березень 2009 року та її прийняття відповідачем згідно до платіжних доручень № 330 від 27.06.2008 р. (а.с. 29), № 338 від 10.07.2008 р. (а.с. 30), № 346 від 01.08.2008 р. (а.с. 31), № 374 від 11.09.2008 р. (а.с. 32), № 388 від 13.10.2008 р. (а.с. 33), № 440 від 10.12.2008 р. (а.с. 34), № 4 від 04.01.2009 р. (а.с. 35), № 53 від 16.03.2009 р. (а.с. 36).

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.  Поряд з цим, відповідно до статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

В свою чергу, статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.  В силу статті 124  того ж Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Сам порядок укладення договору оренди земельної ділянки встановлено положеннями Закону України „Про оренду землі”. Так, згідно зі статтею 16 цього Закону особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

Враховуючи, що між сторонами існували правовідносини оренди, які за своєю юридичною природою є наймом, суд зазначає, що відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 764 цього Кодексу визначено: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. А відповідно до частини другої статті 759 та частини другої статті 792 Кодексу законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), а відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною шостою статті 93 Земельного кодексу України також передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України „Про оренду землі” строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу частини першої статті 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки цей Закон містить положення, які не є тотожними відповідним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Тобто цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Разом з тим, відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, за національним законодавством поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження, а статтею 33 Закону України „Про оренду землі” не передбачено автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Разом з тим, суд констатує, що Верховною Радою України 17.07.1997 р. прийнято Закон України № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” [1], а 09.02.2006 р. –Закон України “Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” , якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини. Статтею 1 Закону № 475/97-ВР Україна повністю визнала на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

В свою чергу, за приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.  Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.  

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” судам у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.  

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції: „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів”.

При розгляді справ та застосуванні Конвенції і Протоколів до неї, в тому числі і щодо порушень  частини 1 статті 1 Першого протоколу, Європейський суд наголошував, що „... в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання” –рішення у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України” від  14.06.2007 р.  

В цьому ж рішенні Суд стосовно „передбачуваності” закону, який застосовувався в цій справі, зазначив, що він „... сумнівається, що положення закону були „передбачуваними” та надавали достатньо гарантій проти свавільного застосування, оскільки він не здатний запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження в реєстраційних питаннях”.

До цього слід додати, що й в інших рішеннях проти України Європейський суд неодноразово наголошував, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Отже, закон має достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції й порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання у здійснення господарської діяльності. У випадку, коли закон не має такої достатньої чіткості –повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Враховуючи викладене та застосовуючи при цьому вказані принципи і положення норм міжнародного права, які є частиною національного законодавства, суд доходить висновку про можливість спонукання Херсонської міської ради до виконання законодавчого обов'язку по продовженню договору оренди земельної ділянки, оскільки наявний випадок застосування статті 33 Закону України „Про оренду землі”, так як позивач добросовісно виконував зобов'язання за попереднім договором оренди землі, доказів зворотного відповідачем не надано, шляхом укладення відповідного договору з позивачем.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі  зазначених правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

                                                                  в и р і ш и в :  

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Херсонську міську раду (розташовану за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 37) укласти з товариством з обмеженою відповідальністю „Південь сільхозтехвідродження” (розташованим за адресою: м. Херсон, вул. Підпільна, 10, код 21275043) договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,7373 га по вулиці 49 Гвардійської Стрілецької Херсонської дивізії 10 у м. Херсоні.

3. Стягнути з Херсонської міської ради (розташованої за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 37; розрахунковий рахунок невідомий) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Південь сільхозтехвідродження” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Підпільна, 10, код 21275043; розрахунковий рахунок невідомий) –85 грн компенсації по сплаті державного мита та 118 грн компенсації по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

                                                     Дата підпису рішення –22 травня 2009 року                                

                                     Суддя                                                     М.К. Закурін