Рішення

від 23.01.2014 по справі 905/8611/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2014 Справа № 905/8611/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (83117, місто Донецьк, вулиця Бахметьєва, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 33109845)

до комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Безпощадного, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 03328267)

про стягнення 13 464,40 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Картавих С.М. (довіреність № 1 від 14.06.2013)

від відповідача: Косинський В.І. (довіреність б/н від 17.12.2013)

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» суму заборгованості у розмірі 13 464,40 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти № 14/03-12/13 ИВ від 14 березня 2012 року, та нормативно обґрунтовує свої вимог статтями 625, 655, 712 Цивільного кодексу України та статтями 173, 174, 193, 202, 203 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 грудня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 грудня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить врахувати викладену ним позицію та відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що згідно з пунктом 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 14/03-12/13 ИВ від 14 березня 2012 року замовник (відповідач) здійснює оплату вартості товару у безготівковій формі після пред'явлення учасником видаткової накладної на оплату товару протягом 30 календарних днів. У разі затримки бюджетного фінансування оплата проводиться на протязі 5-ти банківських днів з дня надходження коштів на ці потреби. За твердженням відповідача, строк виконання зобов'язань за поставлений товар не настав у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Представник позивача Картавих С.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача Косинський В.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

14 березня 2012 року між комунальним підприємством «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (далі по тексту - замовник або відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (далі по тексту - учасник або позивач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 14/03-12/13 ИВ (далі по тексту - Договір), за умовами якого учасник зобов'язується у 2012 році поставити замовнику товари, зазначені в тендерній документації, а замовник - прийняти та оплатити такі товари: продукти нафтоперероблення рідкі (код 23.20.1). Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника (пункти 1.1, 1.3 Договору) (а.с. 15-17).

Якість товарів, робіт чи послуг визначено у розділі ІІ Договору.

Пунктами 3.1, 3.3 Договору передбачено, що ціна цього Договору складає 73 608,00 гривень, у тому числі ПДВ - 12 268,00 гривень. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Замовник здійснює оплату вартості товару у безготівковій формі після пред'явлення учасником видаткової накладної на оплату товару протягом 30 календарних днів. У разі затримки бюджетного фінансування оплата проводиться на протязі 5-ти банківських днів з дня надходження коштів на ці потреби (пункт 4.1 Договору).

Термін поставки товару визначено з 14 березня 2012 року до 31 грудня 2012 року (пункт 5.1 Договору).

За умовами Договору відповідач (замовник) зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари; приймати поставлені товари згідно з видатковою накладеною (пункти 6.1, 6.1.1 Договору).

В свою чергу позивач (учасник) зобов'язаний, зокрема: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; забезпечити поставку товарів, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом ІІ Договору (пункти 6.3.1, 6.3.2 Договору).

Пунктом 6.4.1 Договору передбачено, що учасник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Договір набирає чинності з 14 березня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року, а в частині грошових зобов'язань - до повного виконання (пункти 10.1, 10.3 Договору).

Договір на момент спірних поставок був чинним.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 14/03-12/13 ИВ від 14 березня 2012 року у розмірі 13 464,40 гривень.

Згідно видаткових накладних:

- № ДТ-03/20-70 від 20 березня 2012 року на суму 3 280,00 гривень;

- № ДТ-03/20-71 від 20 березня 2012 року на суму 3 640,00 гривень;

- № ДТ-03/20-72 від 20 березня 2012 року на суму 3 552,00 гривень;

- № ДТ-03/20-73 від 20 березня 2012 року на суму 7 024,26 гривень;

- № ДТ-06/11-14 від 11 червня 2012 року на суму 720,80 гривень;

- № ДТ-06/19-50 від 19 червня 2012 року на суму 10 390,00 гривень;

- № ДТ-06/19-51 від 19 червня 2012 року на суму 4 884,40 гривень;

- № ДТ-07/19-28 від 19 липня 2012 року на суму 4 920,00 гривень;

- № ДТ-10/08-22 від 08 жовтня 2012 року на суму 7 373,20 гривень;

- № ДТ-11/16-34 від 16 листопада 2012 року на суму 1 244,40 гривень

підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 47 029,06 гривень (а.с. 19, 23, 26, 29, 32, 36, 40, 44, 48, 52).

У накладних сторонами були узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Повноваження осіб відповідача на отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» спірного товару підтверджується довіреностями виданими на ім'я уповноважених осіб (а.с. 22, 35, 39, 43, 47, 51, 55).

На підставі накладної на повернення № ДТ-0000043 від 15 листопада 2012 року відповідачем повернуто позивачу товар на загальну суму 73,20 гривень з ПДВ (а.с. 56).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що замовником (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежного виконання учасником (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів щодо встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абзацу другого пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені Договором між сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

З наявних в матеріалах справи копій виписок з особового рахунку вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 33 491,46 гривень (а.с. 58-64).

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданого товару, позивач просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 47 029,06 - 33 491,46 - 73,20 = 13 464,40 гривень, де:

- 47 029,06 гривень - вартість поставленого відповідачу товару;

- 33 491,46 гривень - сума оплаченого товару;

- 73,20 гривень - вартість повернутого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 47 029,06 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

Надавши оцінку переліченим первинним документам, господарський суд дійшов висновку, що вони мають необхідні реквізити відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 14/03-12/13 ИВ від 14 березня 2012 року), і, відповідно - є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 509 ЦК України та статей 173-174, 193 ГК України.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що переданий товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» товар був прийнятий уповноваженими представниками комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради», про що свідчить підписи на накладних.

У претензії за вихідним № 06/06-1 від 06 червня 2013 року, отримання якої відповідачем підтверджується долученою копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості (а.с. 65, 70).

Комунальне підприємство «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» листом за № 809 від 10 червня 2013 року повідомило позивачеві про фінансові труднощі підприємства, а також гарантувало повну оплату заборгованості після надходження грошових коштів на ці потреби (а.с. 71).

Умовами Договору передбачено, що замовник здійснює оплату вартості товару у безготівковій формі після пред'явлення учасником видаткової накладної на оплату товару протягом 30 календарних днів. У разі затримки бюджетного фінансування оплата проводиться на протязі 5-ти банківських днів з дня надходження коштів на ці потреби.

Посилання відповідача на те, що строк оплати поставленого товару не настав у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на ці потреби, не приймається до уваги з наступних підстав.

Так, в силу частини першої статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, частина перша статті 530 ЦК України визначає, що строк виконання зобов'язання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати поставленого товару пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого договору.

За змістом статті 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з частиною другою статті 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

При цьому, в силу частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарський суд відзначає, що на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішень Європейського суду з прав людини у справах «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року та «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 11/446, яка за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної суми заборгованості у розмірі 13 464,40 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача, всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 13 464,40 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 500,00 гривень, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті першої та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (абзац третій пункту 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

За змістом статей 44, 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (на сьогоднішній день - Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Витрати позивача, пов'язані з оплатою ним послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України, відповідно до якої, судові витрати сторони відшкодовуються за рахунок винної особи.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Вказаний закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що витати пов'язані з оплатою послуг адвоката в даному спорі підтверджується договором про надання правової допомоги № 08/10 від 08 жовтня 2013 року, укладеним з адвокатом Картавих С.М. та платіжним дорученням № 177 від 16 жовтня 2013 року, яке засвідчує оплату позивачем адвокату Картавих С.М. адвокатських послуг згідно договору про надання правової допомоги № 08/10 від 08 жовтня 2013 року у розмірі 1 500,00 гривень (а.с. 72, 74).

Згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 483 громадянин Картавих Сергій Миколайович має право на заняття адвокатською діяльністю (підстава: рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної адвокатури від 23.02.1994 № 3) (а.с. 73).

Пунктами 1.1, 2.1 договору про надання правової допомоги № 08/10 від 08 жовтня 2013 року передбачено, що підприємство (позивач) доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання у відповідності з умовами договору представляти інтереси підприємства у господарському суді Донецької області у справі про стягнення заборгованості з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради». Адвокат зобов'язується представляти інтереси підприємства (позивача) у господарському суді Донецької області, скласти позовну заяву та інші необхідні документи правового характеру тощо.

Вартість наданих адвокатом юридичних послуг складає 1 500,00 гривень без ПДВ (пункт 3.1 договору про надання юридичних послуг № 08/10 від 08 жовтня 2013 року).

Строк дії вказаного договору з урахуванням укладеної додаткової угоди від 27 грудня 2013 року до нього: з 08 жовтня 2013 року до 31 березня 2014 року (а.с. 102).

Отже, внаслідок невиконання боржником (відповідачем) грошового зобов'язання позивач був вимушений звернутись за правовою допомогою до адвоката. Таким чином, укладення з адвокатом договору про надання юридичних послуг зумовлене неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним Договором.

Зі змісту договору про надання правової допомоги № 08/10 від 08 жовтня 2013 року випливає, що надання юридичної (правової) допомоги та її об'єм безпосередньо пов'язані з даною справою. Витрати позивача документально підтверджуються копією платіжного доручення № 177 від 16 жовтня 2013 року. Статус адвоката підтверджується копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 483.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає, що витрати на оплату послуг адвокату у розмірі 1 500,00 гривень, відповідають усталеній практиці розміру таких витрат, враховуючи категорію спору.

Таким чином, позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, тому господарський суд дійшов висновку, що сума 1 500,00 гривень на переконання суду з урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідає принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

За таких обставин, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 500,00 гривень підлягають задоволенню.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Безпощадного, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 03328267, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (83117, місто Донецьк, вулиця Бахметьєва, будинок № 51; код ЄДРПОУ - 33109845, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 13 464,40 гривень, вартість послуг адвоката у розмірі 1 500,00 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 січня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова