Постанова

від 20.01.2014 по справі 801/79/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2014 р. (15:47) Справа №801/79/14

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Аметовій В.Г. розглянувши за участю представника позивача Усатенко Н.О., довіреність № 9 від 10.01.14, паспорт серія НОМЕР_1; представника відповідача Сорокіна М.В., довіреність № 58/10 від 11.11.13, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Шкірвзуття"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство "Шкірвзуття" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0009322270 від 02.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, податковий кредит сформований на підставі отриманих від контрагента первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Товарність та відповідність укладеної з контрагентом угоди нормам чинного законодавства підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим, оскаржуване податкове повідомлення - рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Крім того, позивач зауважує, що у податкового органу не було підстав для визнання фіктивними господарських операцій між ПАТ "Шкірвзуття" та ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс».

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові, окремо зауважив, що нарахування та сплата податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» у січні 2012 року здійснювалися позивачем згідно з законодавством.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, окремо зауважив, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято за порушення позивачем податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

З 02.08.2013 протягом 5 робочих днів відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» у січні 2012 року та відображення іх в податковій звітності, за результатами якої складено Акт перевірки № 640/22.7/05502315 від 15.08.2013 року (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» у сумі 9961,16 грн., в результаті чого донараховано ПДВ у сумі 9961 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 02.09.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009322270, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9961 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 2490,25 грн.

Не погодившись з зазначеним податковим - повідомленням рішенням позивач звернувся зі скаргами до Головного Управління Міндоходів в АРК та до Міністерства доходів і зборів України, які за результатами розгляду залишенні без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Податкова накладна згідно до п.201.7 ст. 201 ПК України складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» укладено Договір підряду на виконання будівельних робіт № 1001/12 від 10.01.2012 року.

На підставі зазначеного Договору ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» взяло на себе обов'язок своїми силами та засобами на власний ризик здійснити ремонтні роботи об'єкту, а саме приміщення хімцеху за адресою: м. Сімферополь, вул. Об'єздна, 10, що належить позивачу.

ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» були виконанні роботи за зазначеним Договором в підтвердження чого було складено Акт прийому виконаних робіт за січень 2012 року (а.с.46-49), підсумкова відомість ресурсів ((витрати за фактом) а.с.50- 53), підсумкова відомість ресурсів (а.с.54-57), локальний кошторис № 2-1-1 на ремонтні роботи (а.с.58-61), договірна ціна (а.с.45), акт прийому виконаних робіт за січень 2012 року (а.с.46-49), копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» складена, підписана та видана позивачу податкова накладна № 464 від 31.01.2012 року на загальну суму 59766,98 грн. у т.ч. ПДВ у сумі 9961,16 грн.

Зазначена податкова накладна відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за січень 2012 року під № 16 (а.с.81 зворотній бік).

Отримані за вказаною накладною послуги були повністю оплачені позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Видані ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема вищеназвана податкова накладна повністю відповідає вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства, зокрема п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» на час здійснення вищеназваної господарської операції, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що на момент укладання договорів, виписки та складання вищеназваних первинних документів, зокрема податкової накладної ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» було зареєстровано, як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарської операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

З залученої до матеріалів справи належним чином завіреної копії податкової накладної встановлено, що вона виписана зареєстрованим платником ПДВ, оформлена належним чином, має всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Але суть спору полягає в тому, що на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту у перевіряємий період суми ПДВ, оскільки у ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбанням товарів (послуг) з підприємствам - покупцям.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» об'єктивної можливості для виконання господарської операції, в силу місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, також вважаються судом неспроможними, позаяк податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит в залежність від об'єктивної можливості контрагента для виконання господарської операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, більш того податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання підрядних робіт, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт.

Ані Акт перевірки, ані заперечення відповідача на позов не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» свої обов'язки виконали в повному обсязі.

Приписи ПКУ чітко визначають підстави для віднесення сум до складу податкового кредиту

Крім того, суд звертає увагу на те, що послуги не тільки отримані позивачем, але й сплачена його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкової накладної платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання послуг, керуючись зазначеними вище положеннями ст.198 ПКУ, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені вищезазначеному контрагенту в ціні послуг згідно зазначеної вище податкової накладної.

Отже, висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту у сумі 9961,16 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Отже, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення сум грошових зобов'язань з ПДВ, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2490,25 грн.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 02.09.2013 № 0009322270.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 02.09.2013 № 0009322270 не може бути визнане такими, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 20.01.2014 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 27.01.2014 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 02.09.2013 № 0009322270.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "Шкірвзуття" (м.Сімферополь, вул. Об'їзна,10, ЄДРПОУ 05502315) витрати зі сплати судового збору у сумі 172,05 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Євдокімова О.О.