Постанова

від 21.05.2009 по справі 2/326-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/326-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2009 р.                                                           Справа № 2/326-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

третьої особи - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне  науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми (вх. № 1019 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 12.03.2009р. по справі № 2/326-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне  науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер-Вист", м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба автомобільних доріг України в Сумській області, м. Суми

про визнання договору та векселя недійсними,-  

встановила:

У червні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (м. Суми) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер-Вист" (м. Запоріжжя) про визнання договору міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року, укладеним між позивачем та відповідачем у справі, та визнання простого векселю № 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. за строком платежу 25.01.2005р. –недійсними.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2009р. по справі № 2/326-07 (суддя Лущик М.С.) в позові відмовлено, оскільки позивачем не надано суду аргументованих доказів в підтвердження своєї позиції по справі.

Позивач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач та третя особа письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надали.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання 19.05.2009р. не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Причини неявки представників сторін суду невідомі.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію позивача викладено в апеляційній скарзі і він не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом Сумської області, 25 січня 2001 року між позивачем - Відкритим акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Интер-Вист»був укладений договір міни векселів за № 17-2/58 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач передав, а відповідач прийняв прості векселі, емітовані ВАТ «Сумське МНВО ім.. М.В. Фрунзе»№ 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. зі строком платежу 25.01.2005 року, № 783378031111, номінальною вартістю 38436,72 і Марганецьким виробничим управлінням водопровідно - каналізаційного господарства № 65305307196790, номінальною вартістю 20025,23 грн. Всього три векселя на загальну суму 200000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.2. Договору відповідач передає, а позивач приймає простий вексель, емітований ВАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», № 783378030981 номінальною вартістю 200000,00 грн., вказаний в акті прийому-передачі векселів.

25.01.2001р. між позивачем та відповідачем у справі підписані акти прийому-передачі векселів, що обумовлені даним Договором.

В обґрунтування вимог про визнання векселя № 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. недійсним позивач послався на те, що в порушення норм чинного законодавства він виданий без наявності будь-якої заборгованості позивача перед відповідачем, а тому на його думку є безтоварним. Крім того, позивач звертаючись до господарського суду з даним позовом, просив визнати договір міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року недійсним з підстав його невідповідності вимогам статті 21 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу", оскільки передаючи по Договору недійсний вексель № 783378030981, відповідач в свою чергу отримав від позивача високоліквідний вексель, тим самим порушивши майнові права та законні інтереси позивача.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд виходив з того, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільного права як визнання недійсним векселя, який за своєю правовою природою є цінним папером, що посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Між тим, суд зазначив, що відмова від виконання зобов'язання посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність, не допускається (ч. 2 ст. 198 Цивільного кодексу України).

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності господарським судом також визначено, що рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2008 року та Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року по справі 2/325-07 вексель № 783378030981 номінальною вартістю 200000,00 грн. визнаний таким, що повністю відповідає вимогам законодавства. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання векселя № 783378031110 недійсним, оскільки вони не доведені позивачем жодним чином. З урахуванням цих обставин, господарський суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору міни векселів № 17-2/58 від 25.01.2001 року, укладеним між ВАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе»та ТОВ «Интер - Вист», оскільки відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На думку колегії суддів, позивач не обґрунтував та належним чином не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження.

Заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що вексель № 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. є безтоварним, тобто виданий без наявності будь-якої заборгованості позивача перед відповідачем, а тому цей вексель є недійсним.

Однак з вказаними твердженнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, так як вони не узгоджуються з нормами чинного законодавства, наявними у справі матеріалами та не спростовують обґрунтованих і законних висновків суду по суті спору.

Так, колегія суддів визначає, що у 1930 році Женевською конвенцією запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, до якої у 1936 році приєднався і СРСР.

Відповідно до цієї Конвенції, ЦВК та РНК СРСР 07 серпня 1937 року затвердили Положення про переказний і простий вексель, яке практично повністю відтворювало текст Уніфікованого закону. Це Положення… застосовується до регулювання операцій з векселями в Україні, у тому числі і на момент видачі оспорюваного векселя.

У відповідності з пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2470-XII "Про застосування векселів в господарському обороті України" в Україні було введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року. Таким чином, фактично з 17.06.1992 р. регулювання вексельного обігу в Україні здійснювалося на підставі Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Згаданими документами визначено правову сутність векселя. Зокрема, вказано, що вексель є проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму, яка висловлена в письмовій формі. Під безумовністю векселя розуміється як безумовність виникнення зобов'язання трасата, що міститься в пропозиції трасата, так і безумовність виконання акцептантом своїх зобов'язань, що походять з векселя. Всі дані, відображені в тексті векселя, є достовірними, не потребують підтвердження іншими документами і мають бути визнані безумовними.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та пунктом 2 Положення…, документ, який не містить одного чи більше з обов'язкових реквізитів не має сили векселя. Також є недійсними векселя, що містять не передбачені Положенням або послідовні строки платежу (пункт 33 Положення…). Інших випадків визнання векселя недійсним (позбавлення його вексельної сили) законодавство України не містить.

Отже, спеціальним законодавством про вексельний обіг передбачається визнання векселя недійсним лише у випадках відсутності відповідних реквізитів у самому векселі. Однак такі обставини позивачем не доведені.

Колегія суддів визначає, що оспорюваний вексель № 783378031110    заповнений з дотриманням всіх вимог Положення… і містить всі необхідні реквізити, передбачені статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Позивач у своїй в позовній заяві про визнання даного векселя № 783378031110 недійсним, не зазначив жодної норми матеріального права, на підставі якої цей вексель повинен бути визнаний судом недійсним, а лише вказує на те, що  даний вексель є безтоварним. Однак ці твердження позивача суперечать пункту 1 розділу 2 “Використання вексельних бланків” Правил виготовлення і використання вексельних бланків”, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528, згідно якого векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та наданні послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Окрім цього, відповідно до статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" переказні і прості векселі можуть видаватися лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги. Із змісту даної статі Закону випливає, що видача простого векселя в рахунок оплати майбутньої поставки, виконаної роботи чи наданої послуги не допускається. Обставини щодо видачі спірного векселя без наявності боргу векселедавця (позивача), заявником апеляційної скарги не доведені.

Таким чином, посилання позивача на безтоварність походження  оспорюваного векселя, як на підставу визнання його недійсним не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить чинному законодавству України.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Цивільним законодавством України не передбачено такого способу захисту цивільного права, як визнання недійсним векселя, що витікає із самої правової природи векселя, а саме із статті 21 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, згідно якої вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 198 Цивільного кодексу України відмова від виконання зобов'язання посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання векселя № 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. недійсним є законними обґрунтованими, а твердження заявника апеляційної скарги їх не спростовують.

У своїй апеляційній скарзі позивач також посилається на те, що договір міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам статті 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», так як відповідач передав позивачу простий вексель № 783378030981 номінальною вартістю 200000,00 грн., який є недійсним.

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на те, що переданий відповідачем позивачу вексель № 783378030981 номінальною вартістю 200000,00 грн. по договору міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року, повністю відповідає вимогам чинного законодавства і цей факт встановлений рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2008 року та Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року по справі 2/325-07. В силу положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України даний факт є преюдиційним і при вирішенні даного господарського спору не повинен доводитись. Жодних правових підстав для визнання векселя № 783378031110 недійсним, що є предметом даного господарського спору, позивач не вказав.

Крім того, відповідно до загальних засад цивільного законодавства, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Так, підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що позивач не довів та не вказав, як це передбачає частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України, з яких саме правових підстав спірний Договір слід визнати недійсним.

Окрім того, позивач не надав жодних аргументованих правових доказів в підтвердження тієї обставини, що відповідач при укладенні спірного Договору не дотримався вимог чинного законодавства та порушив майнові і законні інтереси позивача.

Колегія суддів визначає, що аналіз положень договору міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року свідчить про те, що такий договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а позивач, звертаючись з даними позовними вимогами, не довів як суду першої так і апеляційної інстанції, що договір, який він просить визнати недійсним, не породжує будь-яких бажаних сторонами результатів. Разом з цим, недійсність векселю № 783378031110 номінальною вартістю 141538,05 грн. з підстав його видачі без наявності будь-якої заборгованості позивача перед відповідачем, на якій наголошує позивач, не тягне за собою правових наслідків, у вигляді визнання договору міни векселів № 17-2/58 від 25 січня 2001 року недійсним.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд при прийнятті оскарженого рішення дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, належним чином з'ясував обставини, що мають значення для справи та прийняв рішення у відповідності до норм чинного законодавства, в зв'язку з чим, підстави для скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.03.2009 р. по справі № 2/326-07 відсутні, а тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись пунктом 2 Положення про переказний і простий вексель, затв. ЦВК та РНК СРСР 07.08.1937р., статтею 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні",  статтею 3, частиною 2 статті 198, статтею 203, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, статтями 1, 32, 33, 34, 35, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (м. Суми) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12 березня 2009 року по справі № 2/326-07 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.