Ухвала

від 22.01.2014 по справі 805/3203/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року справа №805/3203/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої Арабей Т.Г.

суддів Геращенка І.В., Губської Л.В.,

при секретарі: Борисовій А.А.

за участю:

представника позивача Бондарчук І.В.,

представника відповідача Стасенка О.В., діючих за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 р. у справі № 805/3203/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року за №0000322201, за №0000312201, № 0000342201,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року за №0000322201, за №0000312201, № 0000342201.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 р. у справі № 805/3203/13-а позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року за № 0000322201 в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 734 880,49 грн. (у тому числі: основний платіж - 696 266,49 грн., штрафні санкції - 38 614,00 грн.), за № 0000312201 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 169 076,68 грн. (відшкодована на момент перевірки) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 36 482,00 грн., № 0000342201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 628 310,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - 502 648,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 662,00 грн.) - задоволено повністю, внаслідок чого:

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 14.02.2013 року за № 0000322201 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 734 880,49 грн. (у тому числі: основний платіж - 696 266,49 грн., штрафні санкції - 38 614,00 грн.).;

- визнано недійсним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 14.02.2013 року № 0000312201 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 169 076,68 грн. (відшкодована на момент перевірки) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 36 482,00 грн.;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 14.02.2013 року № 0000342201 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 628 310,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - 502 648,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 662,00 грн.).

Не погодившись з судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі №805/3203/13-а та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Агросервіс» відмовити у повному обсязі з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, а саме п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139, пп. 198.3 та 198.6 ст. 198, п. 187.1 ст. 187, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 138.1.1 ст. 138, п. 195.1.1 ст. 195, Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 11, 69, 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» є юридичною особою та перебуває на обліку як платник податків у ДПІ Калінінського району м.Донецька ( т. 4 а. с. 67-68 ).

Відповідно до плану-графіку проведення планових невиїзних перевірок та на підставі направлень від 07.12.2012 року №№ 2152-2158, від 11.12.2012 року № 2205, в період з 10.12.2012 року по 22.01.2013 року ДПІ у Калінінському районі м. Донецька проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агросервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складений акт від 29 січня 2013 року № 469/11-1/23980432 ( т.1 а.с. 11-84).

Перевіркою встановлені порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс», зокрема :

- п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 від 28.12.1994 року № 334/94-ВР Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ТОВ «Агросервіс» було занижено звичайну ціну від реалізації товару, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 502 648,00 грн., у тому числі: за 9 місяців 2010 року в сумі 208 503,00 грн., за рік 2010 - в сумі 502 648,00 грн.;

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України: занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 719 405,00 грн., у тому числі: за ІІ-ІІІ квартал 2011 року в сумі 199 883,00 грн., за ІІ-IV квартал 2011 року в сумі 564 951,00 грн., за І квартал 2012 року в сумі 53 531,00 грн., за півріччя 2012 року в сумі 154 454,00 грн.;

- пп. 14.1.71, п.14.1 ст.14,198.3 ст. 198, п. 186 .1 ст.186,п. 187.1 ст. 187, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодекса України та пп. 4.5.1 п.4.5 ст.4 Закону України « про податок на додану вартість»:завищено відшкодування ПДВ на суму 460712 гривень, в т.ч.за травень 2010 року - 28 140,00 грн. ; , за листопад 2010 року в сумі 93 325,00 грн. ; за грудень 2010 року в сумі 58 620,00 грн. ; за січень 2011 року в сумі 5 646,00 грн. ; за жовтень 2011 року в сумі 17 092,00 грн. ; за січень 2012 року в сумі 56 065,00 грн ; за квітень 2012 року в сумі 54 515,00 грн. ; за травень 2012 року в сумі 97 569,00 грн. ; за червень 2012 року в сумі 49 740,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Калінінському районі м. Донецька відносно ТОВ «Агросервіс» прийняті податкові повідомлення-рішення:

- за формою «В1» від 14.02.2013 року № 0000312201 про зменшення ТОВ «Агросервіс» суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 460 712,00 грн. (відшкодована на момент перевірки) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 113 767,00 грн., у тому числі: за травень 2010 року - 28 140,00 грн., штрафні санкції - 7 035,00 грн.; , за листопад 2010 року в сумі 93 325,00 грн., штрафні санкції - 23 331,00 грн.; за грудень 2010 року в сумі 58 620,00 грн., штрафні санкції - 14 655,00 грн.; за січень 2011 року в сумі 5 646,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн.; за жовтень 2011 року в сумі 17 092,00 грн., штрафні санкції - 4 273,00 грн.; за січень 2012 року в сумі 56 065,00 грн., штрафні санкції - 14 016,00 грн.; за квітень 2012 року в сумі 54 515,00 грн., штрафні санкції - 13 629,00 грн.; за травень 2012 року в сумі 97 569,00 грн., штрафні санкції - 24 392,00 грн.; за червень 2012 року в сумі 49 740,00 грн., штрафні санкції - 12 435,00 грн., з якому спірними є суми в частині зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 169 076,68 грн. (відшкодована на момент перевірки) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 36 482,00 грн. (т.1а.с. 110);

- за формою «Р» від 14.02.2013 року № 0000322201 про збільшення ТОВ «Агросервіс» суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 758 019,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 719 405,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 614,00 грн. , яке позивач оскаржує в частині збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 734 880,49 грн. (у тому числі: основний платіж - 696 266,49 грн., штрафні санкції - 38 614,00 грн.) (т.1а.с. 108);

- за формою «Р» від 14.02.2013 року № 0000342201 про збільшення ТОВ «Агросервіс» суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 628 310,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 502 648,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 662,00 грн., яке позивачем оскаржується повністю (т.1 а.с. 111).

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про відсутність реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ПП «Неомаркет», ТОВ «Биоз Аксон», ТОВ «КМІС Торгмаш МК», ТОВ «БК Акрополь СВ», ПП «КФ Агротанс» та ТОВ «ЗК Агромир» з підстав відсутності товаро-транспортних накладних, які б підтверджували поставку товарів, а також карантинні сертифікати, ветеринарні свідоцтва, копії ветеринарної експертизи на висівки пшеничні, чим порушені вимоги чинного законодавства, а отже у зв'язку з відсутністю наведених документів позивачем ,а також отримання від державних податкових інспекцій (ДПІ) актів перевірок та актів про неможливість проведення перевірок по контрагентам позивача, податковий орган прийшов до висновку щодо не підтвердження фактів здійснення господарських операцій з контрагентами позивача, які свідчать про нікчемність правочинів, які укладені ними. Відповідач виходив з того, що діяльність ТОВ «Агросервіс» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Порушенням, що стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень в тієї частині, що оскаржується позивачем також є недоотримання товариством звичайних цін при фінансово-господарських операціях з нерезидентом.

В основу прийнятого судом першої інстанції оскаржуваного рішення покладено висновок про реальність виконання господарських операцій з поставки товару позивачеві.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем сформований податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем та інших первинних документів, а також про помилковість висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з укладанням нікчемних угод.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету, ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість. У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Доказів, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності вищевказаних контрагентів, або мав реальну можливість з'ясувати ті обставини їх діяльності, які унеможливлюють віднесення ним сум ПДВ до податкового кредиту, в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції також виходив з того, що наявними у матеріалах справи первинними документами спростовано висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток з підстав недотримання позивачем звичайних цін.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо відсутності факту реального вчинення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Агросервіс» та ПП «Неомаркет» на суму 802789 гри.; ТОВ «Биоз Аксон» на суму 985068 грн.; ПП «КФ Агротранс» на суму 85458,33 грі.; ТОВ «КМІС Торгаш МК» 735496 грн.; ТОВ «ЗК Агромир» 314583 грн.; ТОВ «БК Акрополь СВ» 167808 грн. , з акту перевірки вбачається, що позивачем було надано в повному обсязі первинні бухгалтерські та інші документи: видаткові накладні; податкові накладні, договори із специфікаціями, платіжні доручення про фактичну сплату вартості товару, товарно -транспортні накладні, які не були оформлені належним чином.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), суб'єкти господарської діяльності, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (далі - підприємства), зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Статтею 8 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

За змістом ст. 9 Закону України № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву підприємства, установи, від імені яких складений документ;

- назву документа (форми), код форми, дату і місце складання;

- зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі);

- посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно п. 8 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Тобто, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Зміни в структурі активів та майнового стану підприємства, пов'язаних із отриманням товару, робіт та оплати за них фіксуються в оборотній відомості , яка є регістром бухгалтерського обліку, що передбачено нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Факт здійснення господарських операцій, між позивачем та його контрагентами , їх реальність, підтверджується первинними документами, а саме: договорами та специфікаціями до них щодо поставки товарів , податковими та видатковими накладними,договорами щодо надання транспортно-експедиційних послуг, товарно-транспортними накладними, які свідчать про рух товару згідно умов договору, актами приймання сільхозпродукції, рахунками-фактурами, посвідченнями про якість висівок (т.1 а.с.,т.2 а.с. 58-137,143-149,170-250, т.3а.с. 3-28, 32-34,38-127, 130-149, 151-162 т.8 а.с. 174-175,178,181).

Всі документи суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Всі ці вимоги позивачем дотримані.

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі сільхозпродукцієй.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та інших первинних документів , який давав право позивачу на формування податкового кредиту, а також не надано доказів того, що товар, який був замовлений позивачем не використовується в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів відповідачем не надано.

Апелянтом не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів вважає, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди, на момент розгляду справи є чинними, оскільки в судовому порядку недійсними не визнавались.

Відповідачем, належно допустимих доказів того, що угоди носять не реальний характер, тобто ознаки недійсності(нікчемності), не зазначено.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні , зареєстрованим платником податку на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нереальність правочинів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені правочин позивача та його контрагентів є таким, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Не повне заповнення товаро-транспортної накладної або її відсутність,відсутність інформації в технічній документації,а також карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв, копій ветеринарної експертизи на висівки пшеничні, - не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості збільшення суми грошового зобов'язання щодо сплати податку на прибуток у розмірі 719405,00 грн. ТОВ «Агросервіс» при здійсненні господарських операцій з ПП «Неомаркет»; ТОВ «Биоз Аксон»; ПП «КФ Агротранс»; ТОВ «КМІС Торгаш МК»; ТОВ «ЗК Агромир»; ТОВ «БК Акрополь СВ», оскільки вони також підтверджені висновками судово-економічної експертизи № 1/02.10-13 від 02.10.2013 року (т.10 а.с.78-164).

Як зазначає позивач, ним визнано та погоджено податкові зобов'язання, що виникли в результаті неправомірного застосування нульової ставки ПДВ по оподаткуванню операцій з експорту товару в частині заниження податкового зобов'язання на суму 266005,62 грн., та податкові зобов'язання що виникли в результаті завищення валових витрат при реалізації олії соняшникової в 3-4 кварталі 2011 року за ціною нижче собівартості, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 23138,51 грн.

Суд першої інстанції, з посиланням на висновки судово-економічної експертизи, дав аналіз первинним документам та прийшов до правильного висновку, що відповідачем не доведено, що ТОВ «Агросервіс» було занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 23 147,38 грн. (289 153,00 грн. - 266 005,62 грн.),а доводи апелянта не спростовують рішення суду з цього питання.

Щодо реалізації товарів ( висівки пшеничні гранульовані) в 2010 році по цінам, що є нижчими за звичайну ціну , суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, правильно виходив щодо безпідставності дій податкового органу, який надав розрахунки звичайної ціни на рівні середньої ціни тотожніх контрактів за цей період між організаціями тих самих регіонів, оскільки, відповідно до матеріалів справи, у нього була інформація середньозважених біржових цін на висівки пшеничні гранульовані за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012 р., починаючи тільки з 15.02.2011р., тобто у відповідача не було інформації щодо біржових цін у 2010 році.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 р. у справі № 805/3203/13-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 січня 2014 р. Ухвала в повному обсязі складена 27 січня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська