Постанова

від 23.01.2014 по справі 801/10778/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2014 р. (12:38) Справа №801/10778/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Токарєвої Є.В., представника позивача - Аметової Е.М., довіреність № б/н від 14.01.2013 року, представника відповідача - Бекірової Д.П., довіреність № 57/10 від 11.11.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства Паливно-енергетичного комплексу "Современник"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Паливно-енергетичний комплекс «Современник» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009932270 від 16.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 173 119,50грн., у тому числі за основним платежем у сумі 115413,00грн., за штрафними санкціями у сумі 57 706,50грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на безпідставність висновків перевірки відповідача щодо не підтвердження реальності господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ «Газойль».

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні позовних у повному обсязі.

Враховуючи вищезазначені обставини, дослідивши надані докази у справі та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Приватне підприємство Паливно-енергетичного Комплексу "Современник" (далі - ПП «ПЕК «Современник») є юридичною особою (ідентифікаційний код 24870616), що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.21).

Посадовою особою відповідача було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності декларування податкового кредиту за травень 2013 року при здійснення взаємовідносин з ТОВ «Газойль», про що складено акт №705/22.7/24870616 від 23.08.2013 року (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2013 року у сумі 115413 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Газойль», що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет у сумі 115413 грн., встановлено неможливість встановити реальність поставки товару ПП «ПЕК «Современник» від контрагента ТОВ «Газойль».

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача винесено податкове повідомлення-рішення №0009932270 від 16.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 115413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57706,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність висновків акту перевірки, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний податковий кредит з ПДВ за травень 2013 року в сумі 115413,00 грн. був визначений на підставі отриманих від ТОВ «Газойль» податкових накладних №1 від 24.05.2013 року на суму 346 239,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 57 706,50 грн., №2 від 27.05.2013 року на суму 346 239,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 57 706,00 грн. (а.с.38, 41).

Вищевказані податкові накладні, відповідають вимогам ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ТОВ «Газойль».

Висновки відповідача про не підтвердження реальності господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «Газойль суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Під час судового розгляду судом залучено до матеріалів справи та досліджено первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

31.07.2012 року між ТОВ «Газойль» (покупець) та ПП «ПЕК «Современник» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №1/12, відповідно до якого Продавець зобов'язується призвести відвантаження нафтопродуктів: бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо, пічне паливо, мазут, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити поставлений товар, призначений для подальшої реалізації (а.с.42).

Відповідно до цього договору позивач отримав товар (бензин А-92) на загальну суму 692 478,00 грн., у тому числі ПДВ - 115 413,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №5 від 24.05.2013 року, №6 від 27.05.2013 року, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів №11 від 24.05.2013 року, №13 від 27.05.2013 року (а.с.37, 39, 40, 44).

Оплата позивачем отриманого товару (бензин А-92) підтверджується частково у сумі 631000 грн. платіжними дорученнями №2302 від 14.06.2013 року, №2718 від 13.09.2013 року, №2219 від 03.06.2013 року, №2222 від 30.05.2013 року, №80 від 10.06.2013 року, №86 від 11.06.2013 року, №1052 від 03.06.2013 року, №1087 від 18.06.2013 року, №1232 від 23.08.2013 року, №96 від 14.06.2013 року (а.с.87-95).

Отриманий від ТОВ «Газойль» товар (бензин А-92) був переданий на зберігання ЗАТ «Авіатермінал», що підтверджується укладеним між позивачем та зазначеним контрагентом договором зберігання нафтопродуктів №1 від 01.01.2011 року, актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання №4284 від 24.05.2013 року, №4284 від 27.05.2013 року (а.с.134-140).

Даний товар було придбано позивачем з метою його використання у власній господарській діяльності, а саме шляхом його подальшої реалізації через мережу автозаправочних станцій, які належать позивачу на праві власності, що підтверджується залученими до матеріалів справи договорами купівлі-продажу на придбання АЗС, свідоцтвами про право власності на АЗС, торговими патентами на здійснення на АЗС підприємницької діяльності у сфері роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами (а.с.147-162).

Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт часткової сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо не реальності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Висновки акту перевірки щодо не підтвердження реальності господарських операцій обґрунтовується тим, що згідно наданих товарно-транспортних накладних від ТОВ «Газойль» не можливо підтвердити доставку бензину на ПП «ПЕК «Современник» у зв'язку із відсутністю на товарно-транспортних накладних відмітки про дату та час прибуття товару до вантажоодержувача, відсутність відтиску печатки, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстрованим Міністерством юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 (у редакції на момент виникнення спірних відносин) товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пунктів 11.1, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби з печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють, що товарно-транспортні накладні є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та за якими у особи виникає право на податковий кредит, а лише визначають права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

Крім того, недоліки залучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних в частині відсутності відміток про дату та час прибуття товару до вантажоодержувача, про дату та час виїзду від вантажоодержувача, не свідчить проте, що поставка товару взагалі не відбувалась. Товарно-транспортні накладні підписано та скріплено печатками замовника та вантажоодержувача, заповнені всі інші необхідні реквізити документу, зокрема, дата, пункт завантаження, пункт розвантаження, дані перевізника, держ. номер та марка автомобіля, яким було здійснено перевезення, найменування та марка нафтопродукту, об'єм нафтопродукту та ін.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Газойль», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ «Газойль» товарів. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно не підтвердженням реальності укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами з ТОВ «Газойль» в розмірі 115 413,00 грн. є правомірним, а висновки акту перевірки, зокрема і в частині заниження суми ПДВ до сплати в бюджет, є безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Оскільки судом встановлено, що сума основного платежу визначена неправомірно та підлягає скасуванню, відтак, також підлягають скасуванню суми штрафних санкцій, які нараховані на суму такого основного платежу.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0009932270 від 16.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 115413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57706,50 грн. є протиправними та його належить скасувати.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.01.2014 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 28.01.2014 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0009932270 від 16.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 115413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57706,50 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.