Рішення

від 21.01.2014 по справі 916/3495/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р.Справа № 916/3495/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ноте" про стягнення 411 631,11 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ноте" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №05/01-1 від 05.01.2013 р. в розмірі 411 631,11 грн., посилаючись на наступне.

05 січня 2013 р. між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ „Ноте" був укладений договір купівлі-продажу № 05/01-1, згідно з п. 1.1 якого позивач передає у власність, а відповідач приймає та оплачує товар, в асортименті та партіями на умовах діючого договору. В п. 3.2 договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання продукції.

Як вказує позивач, протягом січня-вересня 2013 р. ФОП ОСОБА_2 надавав у власність відповідачу товар, про що свідчать видаткові накладні. Так, загальна вартість поставлених товарів за вказаний період складає 411631,11 грн. При цьому, за ствердженнями позивача, жодних претензій щодо якості товарів від відповідача не надходило.

Згідно п. 2.3 договору оплата здійснюється шляхом банківського переводу на рахунок позивача, вказаний у договорі. Згідно з п. 8.3 договору строк його дії встановлено до 31.12.2014 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення.

Наразі позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_2 звернувся до відповідача з претензією від 06.12.2013 р. щодо сплати боргу, однак відповідач борг не сплатив, що стадо підставою для звернення до суду із заявленими позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.12.2013 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3495/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців (а.с. 43). Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

05 січня 2013 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець) до Товариством з обмеженою відповідальністю „Ноте" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 05/01-1 (а.с. 12-13), відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар, в асортименті та партіями на умовах діючого договору. Конкретна кількість, асортимент та вартість товару, що передається зазначається в рахунках-фактурах, видаткових накладних.

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість дійсного договору визначається шляхом складання вартості всіх партій продукції, переданих за окремими видатковими накладними, у відповідності з умовами договору. П. 2.3 договору визначено, що покупець оплачує вартість кожної партії продукції шляхом безготівкового розрахунку в національній валюті України на рахунок позивача.

Умови поставки продукції за договором купівлі-продажу передбачено у розділі 3 договору. Так, відповідно до п. 3.1 договору продукція передається продавцем покупцю на умовах EXW - м. Одеса, склад покупця, поставка узгодженої партії здійснюється на протязі 10 календарних днів з моменту отримання заявки. Оплата за товар здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання продукції (п. 3.2 договору).

В п. 3.3 договору зазначено, що право власності на продукцію переходить від продавця до покупця в момент передачі даної продукції покупцю по видатковій накладній.

Згідно з п. 8.3 договору строк його дії встановлено до 31.12.2014 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, за своїм правовим змістом спірний договір є договором купівлі-продажу, в свою чергу вказаний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України до договору купівлі-продажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, за загальним правилом, виходячи зі змісту вказаних положень Цивільного кодексу України, покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару після його прийняття, тобто сплатити продавцеві повну ціну вже переданого товару.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору купівлі-продажу № 05/01-1 від 05.01.2013 р. позивач передав товар в асортименті та партіями на умовах діючого договору, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні № 630 від 28.01.2013 р., № 710 від 25.02.2013 р., № 769 від 31.03.2013 р., № 864 від 30.04.2013 р., № 904 від 29.05.2013 р., № 948 від 28.06.2013 р., № 1008 від 31.07.2013 р., № 1048 від 30.08.2013 р. та № 1104 від 30.09.2013 р., підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (а.с. 14-26).

Відтак, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором купівлі-продажу.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем від позивача як продавця товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість отриманого товару.

За умовами п. 3.2 договору купівлі-продажу № 05/01-1 від 05.01.2013 р. відповідач зобов'язався оплатити отриману продукцію протягом 30 банківських днів з моменту її отримання.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу № 05/01-1 не оплатив повну вартість переданого товару, тим самим прострочив виконання свого обов'язку щодо сплати вартості придбаної продукції.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 31), відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом за період: січень 2013 р. - листопад 2013 р. складає 411 631,11 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем вартості поставленого товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 направлялась на адресу відповідача претензія від 06.12.2013 р. (а.с. 27), про що свідчать фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист (а.с. 28-29). У вказаній претензії позивач просив відповідача сплатити суму заборгованості у термін до 10 грудня 2013 р., наголошуючи, що у протилежному випаду позивач змушений буде звернутися до господарського суду Одеської області з вимогою стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Однак, відповідно до відповіді на претензію від ТОВ „Ноте" (а.с. 30), відповідач не згоден з вимогами, викладеними у претензії, оскільки вважає, що товар, який постачався за договором, не відповідає його умовам, а отже як результат не підлягає сплаті. Така позиція відповідача щодо несплати вартості отриманого товару є необґрунтованою та такою, що не узгоджується з вищенаведеними положеннями законодавства.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне ухилення відповідача від виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати придбаного товару з огляду на прийняття товару без будь-яких зауважень.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за поставлені згідно укладеного між сторонами договору № 05/01-1 від 05.01.2013 р. товари відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором в розмірі 411631,11 грн..

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 411631,11 грн. відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ноте" про стягнення 411631,11 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ноте" (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 115; код ЄДРПОУ 37609261; р/р № 26009060750269 в ПАТ КБ „ПриватБанк", МФО 328704) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65111, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 411631/чотириста одинадцять тисяч шістсот тридцять одна/грн. 11 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 8233/вісім тисяч двісті тридцять три/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2014 р.

Суддя Петров В.С.