Рішення

від 27.01.2014 по справі 910/24979/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24979/13 27.01.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва"

до приватного підприємства "Блесск"

про стягнення 19 570,23 грн.

Представники сторін:

від позивача: Перелигіна О.А. - представник за довіреністю № 1932 від 09.07.2014 року;

від відповідача: Бобильов С.П. - директор, відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АБ № 628867.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" до приватного підприємства "Блесск" про стягнення 19 570,23 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.11.2002 року між ним та приватним підприємством "Блесск" укладено договір №39 на комунальні послуги та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення, пов'язаних з утриманням будинку і прибуткової території.

В порушення умов договору на норм чинного законодавства відповідач за період з квітня 2013 року по листопад 2013 року включно належним чином не виконав зобов'язання по оплаті експлуатаційних витрат, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 18 330,47 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення у розмірі 18 330,47 грн., пені в розмірі 912,82 грн., 3% річних у розмірі 326,94 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.12.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.01.2014 року.

24.01.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду від 25.12.2013 року.

В судовому засіданні 27.01.2014 року представник відповідача надав суду докази оплати основної заборгованості.

Представник відповідача підтримав подану заяву про зменшення позовних вимог №195 від 23.01.2014 року, в якій зазначив що позивач сплачено суму основного боргу в розмірі 18 330,37 грн., у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 912,82 грн., 3% річних в розмірі 326,94 грн. та судовий збір в розмірі 1 720,50 грн.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Подана позивачем заява про зменшення позовних вимог приймається до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Представник відповідача позовні вимоги визнав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.11.2002 року між комунальним підприємством "Господар" та приватним підприємством "Блесск" укладено договір на комунальні послуги та експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення №39.

Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств та установ, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації» №201/6417 від 06.10.2011р., змінено найменування комунального підприємства «Господар» Дарницької районної м. Києва на комунальне підприємство «Господар Дарницького району міста Києва».

Відповідно до п.1.1 договору споживач, який згідно договору №39 від 01.11.02 р. займає нежитлове приміщення для більярдного клубу по вул.. Бориспільській, 36 загальною площею 339, 7 кв.м, сплачує експлуатаційні витрати пропорційно займаній площі згідно додатка №1 та вартість наданих комунальних послуг згідно з додатку №2, постачальник забезпечує надання експлуатаційних послуг з утримання приміщення, прибудинкової території та комунальних послу.

Згідно з п.2.4.1 договору, споживач зобов'язаний сплачувати постачальнику витрати за надані комунальні послуги згідно з додатком №2, та відповідну частину експлуатаційних витрат згідно з додатком №1 в терміни встановлені договором.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що постачальник до 10 числа місяця, слідуючого за звітним, надає споживачу відповідний рахунок до сплати експлуатаційних витрат та комунальних послу.

Споживач до 15 числа місяця, слідуючого за звітним, сплачує на рахунок постачальника за надання експлуатаційних та комунальних послуг.

Позивач звернувся в суд у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору за період з квітня 2013 року по листопад 2013 року включно по оплаті експлуатаційних витрат, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 18 330,47 грн.

Як встановлено судом, 25.12.2013 року відповідачем сплачено суму основного боргу по договору, у зв'язку з чим позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Господарські відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року № 1875-IV.

Згідно ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

У відповідності ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 912,82 грн. та 3 % річних в розмірі 326,94 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.3 договору, за несвоєчасну сплату споживач сплачує на користь постачальника послу пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 39 від 01.11.2002 року станом на 23.12.2013 року (момент подання позову) у розмірі 18 330,47 грн., суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 326,94 грн. та пені в розмірі 912,82 за розрахунком позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до абз.2 п.4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства «Блесск» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 36, ідентифікаційний код 24256069) на користь комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" (02096, м. Київ, вул.. Заслонова, 3, ідентифікаційний код 14315687) три проценти річних в розмірі 326 (триста двадцять шість) грн. 94 коп., пеню в розмірі 912 (дев'ятсот дванадцять) грн.. 82 коп., а також 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий