Рішення

від 27.01.2014 по справі 922/4896/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р.Справа № 922/4896/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Бабиніним Д.О.

розглянувши справу

за позовом ПП "Далоз-75", м. Дніпродзержинськ до ТОВ "Востокпневматика", м. Харків про стягнення коштів за участю :

Представника позивача: Грудського І.М., дов. б/н від 10.12.2013 р.

Представник відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Далоз-75", звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокпневматика" про стягнення 46957,37 грн., з яких: 46800,00 грн. - сума неповерненої попередньої оплати, 157,37 грн. - 3% річних, а також просив суд покласти на відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 1720,50 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 05131-Р від 24.05.2013 р. щодо поставки оплаченого товару, повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.

В судовому засіданні 27.01.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав письмові пояснення по справі (вх.№ 2785 від 27.01.2014 р.), в яких зазначив, що договором поставки № 05131-Р від 24.05.2013 р. сторони домовились, що відповідач поставить позивачу товар (кран роз'єднувальний) на суму 46800,00 грн., інших поставок зазначений договір не передбачає, окрім того, інших договорів між позивачем та відповідачем не укладалось.

Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, витребуваних ухвалою суду документів не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.спр. 23, 39, 45).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

24 травня 2013 року між позивачем (як замовником) та відповідачем (як постачальником) було укладено договір поставки № 05131-Р (далі - "договір поставки").

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовнику певну продукцію (товар), відповідно до специфікацій, а замовник зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Найменування товару: гальмівне обладнання до рухомого складу залізниць (п. 1.2 договору поставки).

Пунктом 7.2 договору поставки сторони погодили, що замовник оплачує постачальнику товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника за кожну партію товару на підставі рахунку фактури в наступному порядку: передоплата у розмірі 100 відсотків від вартості товару.

Згідно п. 5.1 договору поставки товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 робочих днів від дня отримання попередньої оплати згідно п. 7.2 договору, допускається дострокова поставка товару за погодженням замовника, який повинен прийняти товар і оплатити його у такому випадку протягом 5 банківських днів з дня поставки.

Якість товару, що постачається за цим договором, повинна відповідати встановленим стандартам країни-виробника товару (п. 2.1 договору поставки).

Відповідно до п. 6.1 договору поставки замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікаціях.

В специфікації № 1 до договору поставки (арк.спр. 14) сторони визначили, що відповідач має поставити позивачу 300 шт. крану роз'єднувального 1-4 У1 ОСТ24.290.16-86 (ум.ном.372) загальною вартістю 46800,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідач обумовлений договором товар поставив. Втім, відповідний товар було повернено відповідачу.

Після повернення товару відповідач не перерахував позивачу сплачену ним вартість відповідного товару, що й зумовило звернення останнього з даним позовом до суду.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 157,37 грн. за період з 19.09.2013 р. по 01.10.2013 р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору поставки, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 021 від 24.05.2013 р. (арк.спр. 15), позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 46800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 270 від 27.05.2013 р. (арк.спр. 16).

04 червня 2013 року відповідач поставив позивачу обумовлений договором поставки товар (видаткова накладна № ВП-027 від 04.06.2013 р., акр. спр. 17).

Втім, вказаний товар було повернено позивачем відповідачу та прийнято останнім 18.06.2013 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною про повернення постачальнику № 1 від 18.06.2013 р. (арк.спр. 17).

07 вересня 2013 року позивач направив відповідачу вимогу вих.№ 303 про перерахування на його користь оплаченої ним вартості поверненого відповідачу товару в сумі 46800,00 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги(арк.спр. 19).

Відповідач отримав вказану вище вимогу 11.09.2013 р. (повідомлення про вручення поштового відправлення, арк.спр. 19) та листом вих.№ 409/2013-Д від 13.09.2013 р. (арк.спр. 20) просив відкласти питання повернення сплачених позивачем грошових коштів в сумі 46800,00 грн. до 01.10.2013 р., посилаючись на скрутне матеріальне становище.

Позивач стверджує, що відповідач вказаних коштів станом на момент розгляду справи не повернув.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази повернення позивачу сплачених останнім 46800,00 грн.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1, 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Факт повернення позивачем відповідачу товару, та прийняття останнім повернення такого товару, їх наступне листування, свідчать про розірвання між сторонами договору поставки, а від так і припинення взаємних зобов'язань за відповідним договором.

Враховуючи факт припинення за взаємною згодою сторін зобов"язань за договором поставки, правова підстава для володіння відповідачем сплаченими позивачем коштами в сумі 46800,00 грн. - відпала.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідачем доказів повернення вказаних коштів на надано.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав свій обов»язок з повернення вартості оплаченого та поверненого позивачем товару, безпідставно зберігає у себе сплачені позивачем 46800,00 грн.,а від так і про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 46800,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) на вимогу кредитора сплачує боржник, який прострочив саме грошове зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Так, враховуючи, що правовою підставою повернення коштів сплачених за товар є положення ст.1212 ЦК України (у зв»язку з припиненням між сторонами договірних відносин з поставки шляхом розірвання відповідного договору), а не грошове зобов»язання відповідача за договором чи законом, суд вважає за неможливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми при частковому задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - розмірі 1714,73 грн.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 175, 181 ГК України, ст.ст. 530, 610, 612, 625, 651, 653, 712, 1212 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 32- 34, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКПНЕВМАТИКА» (61129, м. Харків, вул. Уборевича, буд. 44 В, квартира 8, код ЄДРПОУ 30962900) на користь Приватного підприємства «Далоз-75» (51938, м. Дніпродзержинськ, вул. Матросова, буд. 19, код ЄДРПОУ 35902940) 46800,00 грн. боргу, судовий збір в розмірі 1714,73 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 157,37 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 30.01.2014 р.

Суддя Суярко Т.Д.