Рішення

від 28.01.2014 по справі 906/1825/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" січня 2014 р. Справа № 906/1825/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Собко Л.В. - довір. б/н від 01.09.2013;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд-Мен" (м.Житомир)

про стягнення 99935,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 99935,03грн заборгованості, з яких: 92553,61грн. основного боргу, 1282,89грн 3% річних та 6098,53грн пені.

В обґрунтування заявлених позивачем вимог, останній посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №14-ЗТЕ на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів від 21.01.2013 в частині оплати наданих послуг на загальну суму 92553,61грн.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві; повідомив, що заборгованість відповідача за надані послуги не змінилась і станом на 14.01.2014 складає 92553,61грн, на підтвердження чого надав довідку про заборгованість, яку разом з іншими документами просив долучити до матеріалів справи та з приводу чого надав клопотання, яке було задоволено судом (а.с.47-52). Також представник позивача пояснив, що рахунки на оплату наданих послуг направлялися відповідачу 01.03.2013 разом з актами простими поштовими листами. На думку позивача, підписавши акти виконаних робіт (надання послуг) від 01.03.2013, відповідач погодився із вказаними в них сумами. Разом з тим, представник позивача вказує, що оскільки відповідачем не було сплачено заборгованість, позивач повторно направив на його адресу рахунки, що підтверджується претензією та поштовими квитанціями доданими до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є Реєстр Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 16.01.2014 та інформація з Інтернет сайту УДППЗ "Укрпошта" (а.с.53-54).

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (позивач/замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вуд-Мен" (відповідач/експедитор) був укладений договір №14-ЗТЕ на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і таранзитних вантажів (далі - договір, а.с.10-13), шляхом укладення якого сторони врегулювали господарські відносини по перевезенню вантажів.

Пунктом 1.1 договору сторони визначили, що замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання від свого імені і за рахунок замовника здійснити транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів залізничним транспортом по території України, країн СНД та інших держав (далі за текстом договору - послуги).

Так, транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Згідно зі ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиційні послуги опосередковуються договором транспортного експедирування. Згідно зі ст.316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вбачається з пп.2.2.1 п.2.2 договору, об'єм послуг, які надаються згідно даного договору, та інформація щодо умов перевезення товару погоджуються сторонами в завчасно поданих замовником заявках на планові перевезення.

У відповідності до п.2.1 п.п.2.1.6 договору, експедитор зобов'язався надавати замовникові інші транспортно-експедиційні послуги за згодою сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно підписаної сторонами заявки №2 (а.с.48), ТОВ "КСТ Груп Україна" та ТОВ "Вуд-Мен" погодили умови перевезення вантажу.

На підставі вказаної заявки, експедитор прийняв на себе зобов'язання по організації перевезення належного відповідачу вантажу за маршрутом м.Житомир (Україна) - ст.Дошогуз (Туркменістан), доказом чого є міжнародна товарно-транспортна накладна СМR №UA/0036711128 (а.с.49).

Згідно ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За п.2.2 пп.2.2.2 договору, замовник зобов'язався своєчасно здійснювати оплату згідно з умовами договору, а також відшкодовувати витрати, яких зазнав експедитор, виконуючи надане йому замовником доручення.

У відповідності до п.3.1 договору, сторони погодили, що замовник здійснює 100% попередню оплату у розмірі заявленого об'єму перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків упродовж 5-ти банківських днів з дня виставлення рахунку. Банківські витрати несе замовник. Оплата за цим договором здійснюється в гривнях України (п.3.3).

Оскільки відповідач відповідно до умов договору попередню оплату не провів, а позивач, не дивлячись на це, надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги, то до правовідносин сторін в частині строку виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих послуг підлягають застосування положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки позивачем не надано належних доказів направлення (вручення) відповідачу 01.03.2013 рахунків №00000317 від 20.02.2013 та №00000318 від 20.02.2013, строк оплати наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг слід обраховувати, виходячи з направленої на адресу відповідача претензії №565 від 09.09.2013 та рахунків на оплату (а.с.18-19).

Отже, враховуючи положення ст.530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок розрахуватись за надані позивачем послуги у строк до 20.09.2013 включно (10.09.2013 (дата направлення претензії згідно квитанції) + 7 днів + 3 дні (на поштовий обіг згідно Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку №1149 від 12.12.2007)).

Однак, як підтверджується матеріалами справи, та не спростовано відповідачем, останній вартість наданих транспортно-експедиційних послуг у розмірі 92553,61грн позивачу не сплатив.

Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 92553,61грн боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованих позивачем до стягнення сум пені та 3% річних, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Аналогічні приписи містяться і у главі 26 "Штрафні та оперативно-господарські санкції" Господарського кодексу України, а саме у його ст. 230.

З аналізу норм вказаної глави 26 ГК України також вбачається, що право вимагати сплати штрафних санкцій належить будь-якому учаснику господарських правовідносин, чиї права порушені невиконанням або неналежним виконанням господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій за порушення зобов'язання, у випадках, коли він не передбачений законом, сторони самостійно можуть передбачити в договорі. В цей же час їх застосування здійснюється тільки у відповідності з вимогами закону, при цьому розмір останніх підлягає доведенню сторонами в судовому порядку.

Пунктом 3.4 договору сторони передбачили, що за прострочення платежу замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку позивача, останній нарахував до стягнення з відповідача 6098,53грн пені за період з 23.03.2013 по 25.08.2013 на суму боргу 92553,61грн. При цьому, суд вказує на наявність описки в описовій частині позовної заяви в частині встановлення позивачем дати початку нарахування пені (23.03.2012, а не 23.03.2013) з огляду на загальну суму боргу та період прострочки, які заявлені позивачем як вихідні дані для подальшого обрахування суми штрафної неустойки заявленої у вигляді пені.

Перевіривши правильність нарахування пені згідно поданого до справи розрахунку, суд вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача 6098,53грн пені, оскільки право на нарахування такого виду неустойки виникає у позивача лише з 21.09.2013, тобто поза межами визначеного позивачем у позовній заяві періоду її нарахування.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3% річних, господарський суд враховує, що за ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача, останній просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1282,89грн.

Однак, перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд також встановив, що їх заявлено позивачем до стягнення безпідставно з причин аналогічних нарахуванню пені.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст. 32 ГПК).

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, відзиву на позовну заяву та доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 92553,61грн основного боргу. У стягненні 6098,53грн пені та 1282,89грн 3% річних слід відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що при зверненні позивача до суду останнім було сплачено 2000,00грн. судового збору, замість 1998,70грн, керуючись п.1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір", позивачу слід повернути з Державного бюджету України 1,30грн судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33,34,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд-Мен" (10001, Житомирська обл., місто Житомир, Корольовський район, вул.Київська, буд.77, ідент. код 38373604)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (03062, місто Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.67, ідент. код 35122124):

- 92553,61грн основного боргу;

- 1851,07грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (03062, місто Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.67, ідент. код 35122124) з Державного бюджету України 1,30грн судового збору, зайво сплаченого згідно платіжного доручення №3754 від 24.10.2013 на суму 2000,00грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 30.01.14

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам - рек. з повід.