Рішення

від 22.01.2014 по справі 910/21183/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21183/13 22.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго-Альянс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАО»

про стягнення 59 233, 82 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Жигун С.С. за довіреністю б/н від 02.09.2013 р.;

Кукла Т.Г. за довіреністю б/н від 21.01.2014 р.;

від відповідача: Павлова О.М. за довіреністю № 3 від 11.12.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренерго-Альянс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАО» (далі - відповідач) про стягнення 59 233, 82 грн., в тому числі 53 154, 41 грн. основного боргу, 4 019, 35 грн. пені, 2 060, 06 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720, 50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/21183/13 та призначено її до розгляду на 26.11.2013 р.

26.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 17.12.2013 р.

17.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача борг перед позивачем складає 51 404, 41 грн. і в цій частині він визнає позовні вимоги, у зв'язку з чим просить задовольнити їх частково. При цьому, до відзиву надано платіжні доручення про часткове погашення боргу: № 43 від 22.11.2013 р. на суму 1 300, 00 грн. та № 46 від 16.12.2013 р. на суму 450, 00 грн.

Також, 17.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі щодо обставин надання йому правової допомоги з боку Адвокатської компанії «Бірк і Партнери» в особі адвоката Шипки О.І.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі клопотання представників сторін в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.01.2014 р.

30.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення щодо розрахунків між сторонами.

У судовому засіданні 22.01.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 22.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року позивачем за усною домовленістю з відповідачем було поставлено останньому товар на загальну суму 53 382, 91 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № РН-00000881 від 05.04.2012 р. на суму 5 081, 16 грн., № 915 від 09.04.2012 р. на суму 2 160, 48 грн., № 916 від 09.04.2012 р. на суму 26 783, 00 грн., № 956 від 11.04.2012 р. на суму 2 814, 18 грн., № 972 від 12.04.2012 р. на суму 10 525, 68 грн., № 1007 від 19.04.2012 р. на суму 3 023, 70 грн., № 1122 від 26.04.2012 р. на суму 2 994, 71 грн.

З метою оплати вказаного товару, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури: № СФ-0006621 від 03.04.2012 р., № СФ-00006669 від 05.04.2012 р., № СФ-0006595 від 02.04.2012 р., № СФ-0006788 від 11.04.2012 р., № СФ-0006792 від 11.04.2012 р., № СФ-0006862 від 17.04.2012 р., № СФ-0007084 від 26.04.2012 р.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 30.03.2012 р. 53 836, 25 грн., з яких в оплату спірних накладних було зараховано позивачем 228, 50 грн., проте як решта зарахована в оплату товарів, поставлених періодом раніше згідно з накладними, долученими до матеріалів справи: № 287 від 16.02.2012 р., № 416 від 29.02.2012 р., № 417 від 29.02.2012 р., № 445 від 01.03.2012 р., № 597 від 15.03.2012 р., № 596 від 15.03.2012 р., № 664 від 21.03.2012 р., № 764 від 28.03.2012 р., № 816 від 30.03.2012 р., № 830 від 02.04.2012 р., № 882 від 05.04.2012 р.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 53 154,41 грн.

Під час провадження у даній справі відповідач додатково перерахував позивачу в оплату товару за спірними поставками на підставі платіжного доручення № 43 від 22.11.2013 р. - 1 300, 00 грн. та № 46 від 16.12.2013 р. - 450, 00 грн.

Отже, станом на момент вирішення спору по суті борг відповідача перед позивачем складає 51 404, 41 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні щодо поставок товару містять його найменування, кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на час розгляду справи в сумі 51 404, 41 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Водночас, що стосується частини основного боргу, яку було погашено відповідачем після порушення провадження у даній справі, в цій частині суд припиняє провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення 4 019, 35 грн. пені та 2 060, 06 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Слід звернути увагу на те, що неустойка є різновидом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В даному випадку, як слідує зі змісту укладеного між сторонами Договору, він не містить приписів про встановлення відповідальності відповідача за порушення взятих ним на себе грошових зобов'язань у формі пені.

У свою чергу, норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють пені, яка має застосовуватись у випадку порушення грошових зобов'язань, а лише обмежує її розмір, який сторони визначають при укладенні Договору.

Так, як на тому наголошено в п. 2.1. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Позивачем не наведено спеціального нормативно-правового акту, який би у спірних правовідносинах встановлював пеню.

Таким чином, оскільки між сторонами не було узгоджено можливості застосування пені до спірних правовідносин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 2 060, 06 грн. 3 % річних за період з 13.07.2012 р. по 28.10.2013 р., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині вимог, провадження по яким суд припиняє, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем боргу після порушення провадження у справі, також покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

Що стосується заявлених до відшкодування позивачем понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000, 00 грн., суд відзначає наступне.

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору про надання правової допомоги № 13/09/2013 від 13.09.2013 р., укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Бірк і Партнери», Свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання № 185 від 07.05.1997 р., Статуту Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Бірк і Партнери», Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Шипка О.І., Акту прийому-здачі виконаних робіт від 08.10.2013 р., платіжного доручення № 3146 від 08.10.2013 р. про перерахування Адвокатському об'єднанню «Адвокатська компанія «Бірк і Партнери» 3000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, є співрозмірними та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАО» (02068, місто Київ, Дарницький район, вулиця Драгоманова, будинок 12, квартира 199; код ЄДРПОУ 34474685) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго-Альянс» (04073, місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, будинок 31; код ЄДРПОУ 36471838) 51 404 (п'ятдесят одну тисячу чотириста чотири) грн. 41 коп. основного боргу, 2 060 (дві тисячі шістдесят) грн. 06 коп. 3 % річних, 1 603 (одну тисячу шістсот три) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору та 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

4. В частині стягнення 4 019 (чотири тисячі дев'ятнадцять) грн. 35 коп. пені відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2014 р.

Суддя В.С. Ломака