Рішення

від 29.01.2014 по справі 910/22116/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22116/13 29.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Др. Фальк Фарма Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармюніон»

про стягнення 14 746 867, 51 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Кулик Д.Ю. за довіреністю б/н від 12.11.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Др. Фальк Фарма Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармюніон» (далі - відповідач) про стягнення 14 654 166, 18 грн., в тому числі 12 920 471, 65 грн. основного боргу, 1 429 577, 41 грн. пені та 304 117, 12 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 68 820, 00 коп.

При цьому, за змістом позовної заяви позивач вказував, що основний борг розраховано з урахуванням індексу інфляції, зазначаючи, що за відповідний період він склав 100, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку, що окремо вимог про стягнення інфляційних втрат позивач не заявляє, так як такі ним не нараховані.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Разом з подачею позову позивачем заявлено письмове клопотання про витребування у відповідача оригіналу Договору поставки № 010112 від 01.01.2012 р., укладеного між сторонами. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач зазначає, що після передачі документів від попереднього директора до новопризначеного було виявлено відсутність вказаного Договору в оригіналі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/22116/13, розгляд справи призначено на 10.12.2013 р.

10.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також клопотання, відповідно до якого він просить забезпечити участь у розгляді справи наступних осіб для дачі ними пояснень з питань, пов'язаних з вирішенням цього спору: Цвігуна Станіслава Григоровича, який обіймав посаду директора ТОВ «Др. Фальк Фарма Україна» в період з 10.12.2012 р. та діяв від імені позивача при укладенні спірного договору, та Горю Едуарда Дмитровича, який займав посаду директора ТОВ «Фармюніон» та діяв від імені відповідача при укладенні спірного Договору.

Також, позивачем за текстом поданого ним письмового клопотання викладено заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 12 920 471, 65 грн. основного боргу (з урахуванням індексу інфляції), 1 506 828, 51 грн. пені та 319 567, 35 грн. 3 % річних.

Крім того, за текстом вказаного клопотання позивачем наведено письмові пояснення, в яких він зазначає, що всього на дату подання позову у даній справі ним було поставлено відповідачу за спірним Договором товар на суму 20 035 190, 07 грн., з якого відповідач оплатив лише товар на суму 7 114 718, 42 грн.

У судовому засіданні 10.12.2013 р. судом з урахуванням приписів ст. 22 ГПК України було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 15.01.2014 р.

13.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання позивача направити відповідачу копію позовної заяви з додатками, мотивоване тим, що він не отримав зазначених документів, а про судовий розгляд справи дізнався в інформаційному центрі господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. на підставі клопотань позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, в порядку ст. 38 ГПК України витребувано у відповідача оригіналу Договору поставки № 010112 від 01.01.2012 р., та відкладено розгляд справи на 29.01.2014 р.

25.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а саме: оригінал опису-вкладення у цінний лист від 14.11.2013 р. про направлення відповідачу позовної заяви з додатками та конверт, повернутий відділенням поштового зв'язку № 37, з довідкою, в якій зазначено причину повернення: інші причини, які не дали змогу виконати.

28.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання позивача направити відповідачу копію позовної заяви з додатками, мотивоване тим, що він так і не отримав вказаних документів від позивача.

Представник відповідача в судове засідання 29.01.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, відповідач вдруге посилається на те, що ним не було отримано копії позовної заяви з додатками від позивача, однак наданим йому правом ознайомитись з матеріалами справи, не користується, що свідчить про його небажання сприяти суду у встановленні об'єктивної істини у справі та намагання затягнути її розгляд.

До матеріалів справи долучено належні докази направлення позивачем на адресу відповідача - м. Київ, проспект Червонозоряний, 9/1, відображену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копії позовної заяви разом з додатками, - оригінал поштової квитанції № 0680 від 14.11.2013 р. та опису-вкладення у цінний лист від 14.11.2013 р.

Та обставина, що поштовим відділенням № 37 було повернуто відповідне поштове відправлення позивачу, у зв'язку з неможливістю вручити його відповідачу, не може в даному випадку розглядатись, як невиконання позивачем процесуальних обов'язків, визначених ГПК України.

Так, позивач у відповідності з чинним законодавством направив копію позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Враховуючи зазначене, суд не знайшов правових підстав для зобов'язання позивача повторно направити копію позовної заяви разом з додатками відповідачу, тим більше, що як вбачається з наданих до матеріалів справи доказів, відповідач не отримує і інших поштових відправлень позивача.

У свою чергу, суд відзначає, що вказані обставини подання відповідачем суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2012 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір поставки № 010112, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти та передавати у власність покупця: лікарські засоби та товари медичного призначення, протягом терміну дії Договору, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору його сторони визначили, що постачальник передає покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною (узгоджується за заявками, що здійснюються за допомогою електронного, факсимільного чи телефонного зв'язку), та зазначаються у видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1. Договору ціна на кожну поставку визначається відповідною накладною і є незмінною, при цьому в такій накладній також визначається ціна за одиницю товару.

Згідно з п. 5.4. Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 180 календарних днів з дати поставки, на кожну партію товару окремо, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі.

Відповідно до п. 9.2. Договору він набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання умов Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 20 035 190, 07 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № ФФ-0000001 від 10.01.2012 р. на суму 1 001 500, 00 грн., № ФФ-0000012 від 24.01.2012 р. на суму 690 000, 00 грн., № ФФ-0000023 від 31.01.2012 р. на суму 193 600, 00 грн., № ФФ-0000025 від 06.02.2012 р. на суму 282 900, 00 грн., № ФФ-0000026 від 06.02.2012 р. на суму 724 500, 00 грн., № ФФ-0000028 від 08.02.2012 р. на суму 17 266, 00 грн., № ФФ-0000041 від 21.02.2012 р. на суму 920 110, 00 грн., № ФФ-0000054 від 07.03.2012 р. на суму 424 740, 00 грн., № ФФ-0000057 від 13.03.2012 р. на суму 242 000, 00 грн., № ФФ-0000062 від 14.03.2012 р. на суму 28 683, 20 грн., № ФФ-0000067 від 26.03.2012 р. на суму 772 040, 00 грн., № ФФ-0000082 від 18.04.2012 р. на суму 114 015, 00 грн., № ФФ-0000087 від 24.04.2012 р. на суму 80 856, 36 грн., № ФФ-0000091 від 07.05.2012 р. на суму 990 026, 14 грн., № ФФ-0000096 від 16.05.2012 р. на суму 393 505, 00 грн., № ФФ-0000105 від 28.05.2012 р. на суму 345 000, 00 грн., № ФФ-0000114 від 25.06.2012 р. на суму 80 652, 00 грн., № ФФ-0000119 від 27.06.2012 р. на суму 3 232 184, 74 грн., № ФФ-0000125 від 25.07.2012 р. на суму 315 675, 00 грн., № ФФ-0000133 від 31.07.2012 р. на суму 1 673 749, 19 грн., № ФФ-0000139 від 09.08.2012 р. на суму 62 040, 00 грн., № ФФ-0000157 від 31.08.2012 р. на суму 1 017 006, 08 грн., № ФФ-0000166 від 19.09.2012 р. на суму 1 263 630, 00 грн., № ФФ-0000169 від 26.09.2012 р. на суму 49 321, 80 грн., № ФФ-0000171 від 27.09.2012 р. на суму 46 413, 50 грн., № ФФ-0000177 від 09.10.2012 р. на суму 210 127, 50 грн., № ФФ-0000181 від 12.10.2012 р. на суму 1 254 834, 37 грн., № ФФ-0000182 від 15.10.2012 р. на суму 417 068, 52 грн., № ФФ-0000183 від 2 095 191, 28 грн., № ФФ-0000185 від 22.10.2012 р. на суму 626 876, 25 грн., № ФФ-0000186 від 25.10.2012 р. на суму 49 307, 50 грн., № ФФ-0000187 від 25.10.2012 р. на суму 142 584, 82 грн., № ФФ-0000188 від 05.11.2012 р. на суму 219 863, 82 грн.

У свою чергу, відповідач вказаний товар оплатив частково, на суму 7 114 718, 42 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12 920 471, 65 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 18.07.2013 р. було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до п. 1 якої сторони підтвердили, що станом на 18.07.2013 р. загальна сума боргу покупця перед постачальником становила 13 920 471, 65 грн.

Згідно з п. 4 Додаткової угоди сторони дійшли згоди, що постачальник надасть знижку за весь період 2012 року одноразово шляхом зменшення існуючої суми заборгованості на загальну суму знижки у розмірі 6 960 235, 82 грн. на дату надходження в повному обсязі грошових коштів від покупця на поточний рахунок постачальника в силу повного виконання ним свого зобов'язання зі сплати існуючої заборгованості з урахуванням суми знижки із графіком погашення заборгованості, що міститься в Додатку № 1 до Додаткової угоди, але у будь-якому випадку не пізніше 15.10.2013 р.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди її сторони визначили, що у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язання зі сплати заборгованості перед постачальником з урахуванням суми передбаченої знижки у строки та розмірах, визначених графіком погашення заборгованості, що містяться у Додатку № 1 до цієї Додаткової угоди, покупець не матиме права на отримання знижки від постачальника незалежно від досягнутих обсягів закупівлі (Додаток № 1 до Додаткової угоди), а загальна сума заборгованості покупця перед постачальником у розмірі 13 920 471, 65 грн. підлягатиме сплаті у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив умови Додаткової угоди та визначеного в Додатку № 1 до неї графіку погашення заборгованості, сплативши позивачу лише 1 000 000, 00 грн. 19.07.2013 р., що підтверджується випискою банку по поточному рахунку позивача.

Таким чином, до спірних правовідносин умови Додаткової угоди щодо надання знижки застосовані бути не можуть, а основний борг відповідача перед позивачем, як зазначалось вище, складає 12 920 471, 65 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 180 календарних днів з дати поставки, на кожну партію товару окремо, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 506 828, 51 грн. пені та 319 567, 35 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Слід звернути увагу на те, що неустойка є різновидом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В даному випадку, як слідує зі змісту укладеного між сторонами Договору, він не містить приписів про встановлення відповідальності відповідача за порушення взятих ним на себе грошових зобов'язань у формі пені.

У свою чергу, норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють пені, яка має застосовуватись у випадку порушення грошових зобов'язань, а лише обмежують її розмір, який сторони визначають при укладенні Договору.

Таким чином, оскільки між сторонами не було узгоджено можливості застосування пені до спірних правовідносин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Посилання позивача як на підставу для стягнення пені на те, що в Договорі міститься припис щодо відповідальності сторін, визначеної чинним законодавством, до уваги судом не приймається, оскільки позивачем не наведено спеціального нормативно-правового акту, який би у спірних правовідносинах встановлював пеню.

Так, як на тому наголошено в п. 2.1. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 319 567, 35 грн. 3 % річних, розрахунок яких є невірним, оскільки позивач здійснює їх нарахування на відповідні суми боргу в тому числі враховуючи дні, коли відповідачем було здійснено часткове або повне погашення таких сум.

Так, суд звертає увагу на те, що відсотки річні, передбачені ст. 625 ЦК України, нараховуються за період прострочення виконання зобов'язання.

Такий період характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов'язання (його частини) не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій припиняє таке зобов'язання повністю або частково (ст. 599 ЦК України).

Аналогічний підхід застосовано Вищим господарським судом України при формулюванні роз'яснень, наведених у п. 1.9. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого зазначається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком 3 % річних їх розмір має становити 319 106, 21 грн.

Що стосується інфляційних втрат, то як зазначалось вище, за змістом позовної заяви і заяви про збільшення позовних вимог слідує, що окремо вимог про стягнення інфляційних втрат позивач не заявляє, так як такі ним не нараховані, хоча він і вживає в прохальній частині позову у поєднанні з вимогами про стягнення основного боргу - словосполучення «з урахуванням індексу інфляції».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармюніон» (03037, місто Київ, Солом'янський район, проспект Червонозоряний, будинок 9/1; код ЄДРПОУ 33945406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Др. Фальк Фарма Україна» (03124, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Виборзька, будинок 55/13; код ЄДРПОУ 36715669) 12 920 471 (дванадцять мільйонів дев'ятсот двадцять тисяч чотириста сімдесят одну) грн. 65 коп. основного боргу, 319 106 (триста дев'ятнадцять тисяч сто шість) грн. 21 коп. 3 % річних та 61 785 (шістдесят одну тисячу сімсот вісімдесят п'ять) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 1 506 828 (один мільйон п'ятсот шість тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 51 коп. пені та 461 (чотириста шістдесят одна) грн. 14 коп. 3 % річних відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.01.2014 р.

Суддя В.С. Ломака