Рішення

від 22.01.2014 по справі 914/4732/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2014 р. Справа № 914/4732/13

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (79026, вул. Козельницька, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 00131587)

Відповідач: Комунальне підприємство "Т і К" (80220, вул. Стуса, 2, с. Стоянів, Радехівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 32562161)

про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію ,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : Горбунова О.Л. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : Мандовський А.В. - директор та Литовинський О.М. - представник, довіреність в матеріалах справи.

Суть спору:

Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго" заявлено позов до Комунального підприємства "Т і К" з вимогою стягнення 34137,83грн. боргу за спожиту електроенергію.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 403,46грн. 3% річних від простроченого платежу та 865,11грн. пені.

23.12.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 11год. 00хв. 22.01.2014р.

Представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Представники Відповідача з'явились в судове засідання, надали пояснення по суті спору та заяву про визнання позовних вимог. 22.01.2014р. в судовому засіданні Відповідач подав Відзив на позовну заяву (вих.№3 від 22.01.2014р.) в якому зазначив про визнання позову в повному обсязі.

Крім того, 22.01.2014р. Відповідач подав через канцелярію суду заяву про відстрочення виконання рішення суду.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4.-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Сторін, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" перейменоване з Відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства", що підтверджується, зокрема, п.1.1. статуту Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", нова редакція якого зареєстрована 27.04.2012р.

Щодо стягнення 34137,83грн. основного боргу.

12.04.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Т і К" (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №22192 з додатками (надалі - Договір), відповідно до якого (п.1), Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 "Однолінійна схема".

Відповідно до п. 2.3.3 Договору, Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 "Порядок розрахунків" та №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії"; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатком №7а (7б) "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії" (п.2.3.4).

Приписами п.4.2.1 Договору встановлено, що Споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що спірні питання та розбіжності виконання умов Договору, щодо яких Сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

У п.9.4 Договору зазначено, що Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2011 року.

Згідно доводів Позивача, проведених розрахунків та наявних в матеріалах справи рахунків за використану електричну енергію, борг Відповідача перед Позивачем станом по листопад 2013р. становить 34137,83грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1.3 Правил передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. (із змінами та доповненнями) передбачено, що договір на постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між Постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і Споживачем та визнає зміст правових відносин, прав та обов'язків Сторін.

Приписами підп.1 п.10.2 Правил передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний користуватись електричною енергією для власних потреб виключно на підставі договору .

Приписами ч.1 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" (далі-Закону) встановлено, що Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Статтею 26 Закону передбачено, що Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії; Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною енергією.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд також зазначає, що у відзиві Відповідач визнав суму боргу 35406,40грн. повністю. Враховуючи те, що предметом позовних вимог є стягнення з Відповідача на користь Позивача 35406,40грн. боргу, суд зазначає про визнання позовних вимог Відповідачем.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З даного приводу суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що визнання позову Відповідачем суперечить законодавству чи порушує права або охоронювані законом інтереси інших осіб. Крім того, фактичні обставини, які визнані Відповідачем, встановлені судом на підставі вищенаведених доводів та доказів.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за спожиту електроенергію, в тому числі станом на час подання позову, порушення провадження у справі та вирішення спору по суті - на суму 34137,83грн., а з врахуванням доведеності позовних вимог та враховуючи вищенаведені норми законодавства, враховані судом при прийнятті рішення, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 34137,83грн. підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 865,11грн. пені .

Позивач просить також стягнути 865,11грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви.

У п.4.2.1 Договору встановлено, що Споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований Позивачем правильно.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 865,11грн. пені.

Щодо стягнення 403,46грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 403,46грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що такий розрахований Позивачем правильно.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних у сумі 3959,97грн. позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Вимога Відповідача про розстрочення виконання Рішення суду (термін розстрочення 60 місяців) обґрунтована складним фінансовим становищем та накладенням арештів на рахунки Підприємства ВДВС Радехівського РУЮ на підставі відповідних виконавчих проваджень в період з 10.12.2012 року по 25.11.2013 року, що унеможливлювало проведення розрахунків з Позивачем.

Проте, Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження такого становища та будь-яких інших документів, які б могли підтвердити наявність підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до п.6 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція стосовно відстрочення виконання рішення суду викладена у п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.01.2012р., що підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що посилання Боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст.121 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочення виконання рішення.

Тому, враховуючи зазначену норму, надання розстрочення на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для відстрочення виконання рішення, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Крім того, Боржник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву скрутним фінансовим становищем.

Також, Боржником не надано доказів про реальні заходи, які протягом певного часу дозволять йому виконувати погашення заборгованості за вищезазначеним судовим рішенням.

Крім "винятковості випадків" (ст. 121 ГПК України), пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 N02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (надалі - Роз'яснення), вказано, що ".. .вирішуючи питання про ... відстрочку виконання рішення... господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.".

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення/ розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочення/ розстрочення.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Постанови ВГСУ, свідчать про наявність судової практики, яка унеможливлює застосування відстрочки виконання рішення Боржником, а саме:

- Постановою ВГСУ від 17.07.12 у справі № 21/150-10 встановлено наступне - "судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до ст.ст. 4 2, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

- Постановою ВГСУ від 05.06.12 у справі № 2-5/3581-2009 встановлено наступне - "...в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Крім того, колегіями Вищого господарського суду України зазначено, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення .

В той же час наведені Заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення.

- Постановою ВГСУ від 25.04.12 у справі №2/97 встановлено наступне - "судами першої та апеляційної інстанцій зазначено про наявність скрутного фінансового стану боржника, що ускладнює виконання рішення господарського суду…, а також наявність заборгованості по іншим судовим спорам, що унеможливлює одночасне погашення боргу перед стягувачами.

Однак, надаючи відстрочку, суди не врахували матеріальні інтереси стягувача, оскільки він також здійснює підприємницьку діяльність ....

Судова колегія зазначила, що наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України . Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення зі справи негативно впливає на фінансовий стан Відповідача".

- Постановою ВГСУ від 23.02.11 № 7/70 встановлено наступне - "посилання скаржника на незадовільний фінансовий стан підприємства не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою до відстрочення виконання рішення".

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду №02-5/333 від 12.09.1996 р. (в редакції від 22.10.2007 р.) "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини , що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Заявником не подано жодного доказу, не доведено наявність обставин, передбачених ст.121 ГПК України, їх винятковість. Доказів здійснення заходів, які дозволять йому провести погашення заборгованості за вище зазначеним судовим рішенням суду не надав .

Наведені Відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, а їх винятковість Відповідач обґрунтовує лише скрутним фінансовим становищем, не надаючи при цьому жодних доказів таких доводів.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище, ступінь вини Відповідача, матеріальні інтереси Позивача, беручи до уваги те, що Відповідачем не наведені доводи про важке фінансове становище, а також те, що Відповідачем не надано жодного доказу, з якого можна було б встановити про можливість останнього виконати добровільно рішення суду при наданні розстрочки, суд приходить до висновку, що доводи заявника щодо неможливості виконання рішення Господарського суду від 22.01.2014р. у справі №914/4732/13, у зв'язку із важким фінансовим становищем, є необґрунтованими та не доведеними, а тому в задоволенні заяви про розстрочку виконання судового рішення - слід відмовити .

22.01.2014 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 28.01.2014р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Т і К" (80220, вул. Стуса, 2, с.Стоянів, Радехівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 32562161) на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" (79026, вул. Козельницька, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 00131587) 34137,83грн. основного боргу, 865,11грн. пені, 403,46грн. 3% річних та 1720,50грн. судового збору.

3. В задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.