Постанова

від 21.01.2014 по справі 802/4920/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 січня 2014 р. Справа № 802/4920/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кошевого Богдана Анатолійовича

представника позивача: Постоєнко Л.В.

представника відповідача: Мельниченка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватне підприємство "Олімп Поділля"

до: Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство "Олімп Поділля" (далі - ПП "Олімп Поділля") з адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Козятинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Олімп Поділля" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Размус" за період з 01.04.2013р. по 30.04.2013 р., складено акт № 82/22/35746455 від 28.11.2013 року, в якому зафіксовані порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПП "Олімп Поділля" податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 50000 грн.

На підставі даного акту перевірки, Козятинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001372200 від 12.12.2013 року, яким ПП "Олімп Поділля" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 50000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 12500 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та пояснення, надані у судовому засіданні, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях (а.с. 77), в яких зазначила, що Козятинська ОДПІ, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, в період з 15.11.2013 року по 21.11.2013 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Козятинської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Олімп Поділля" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Размус" за період з 01.04.2013р. по 30.04.2013р.

За результатами перевірки складено акт від 28.11.2013 року № 82/22/35746455 (надалі - акт перевірки) (а.с. 10-27).

Перевіркою встановлено порушення ПП "Олімп Поділля" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження останнім податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 50000 грн., в тому числі за квітень 2013 року на суму 50000 грн.

12 грудня 2013 року на підставі акту перевірки Козятинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001372200 (а.с. 28), яким ПП "Олімп Поділля" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 50000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 12500 грн.

Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.

Матеріалами перевірки встановлено, що за період з 01.04.2013р. по 30.04.2013р. ПП "Олімп Поділля" задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 53700 грн.

Перевіркою повноти визначення кредиту за вказаний період з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Размус", встановлено його завищення на суму 50000 грн.

До таких висновків перевіряючий дійшов з огляду на те, що ПП "Олімп Поділля", у перевіряємому періоді, не проводило розрахунки із ТОВ "Размус".

При цьому в акті перевірки зазначено, що в ході перевірки встановлено, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі первинних документів, а саме: договору постачання, накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Так, підпунктом.14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши дані норми стає зрозумілим, що для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Отже, таке право виникає у разі підтвердження товарності операції відповідними первинними документами.

В ході розгляду справи судом досліджено питання товарності операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Размус", реальність яких було підтверджено належними доказами, серед яких: укладений належним чином між ПП "Олімп Поділля" та ТОВ "Размус" 08.04.2013 року договір постачання № 9/13 (а.с. 48-50); видатковими накладними: № 746 від 08.04.2013р., № 747 від 11.04.2013р., № 748 від 15.04.2013р., № 749 від 18.04.2013р., № 750 від 29.04.2013р. (а.с. 61, 62, 63, 64, 65); податковими накладними: № 746 від 08.04.2013р., № 747 від 11.04.2013р., № 748 від 15.04.2013р., № 749 від 18.04.2013р., № 750 від 29.04.2013р. (а.с. 51, 52, 53, 54, 55).

Згідно вказаних документів, ТОВ "Размус" здійснив поставку ПП "Олімп Поділля" трансформаторів ТМ 1000/10/0,4 в кількості 11 штук.

Факт поставки трансформаторів підтверджується товарно-транспортними накладними: № 7 від 08.04.2013р., № 8 від 11.04.2013р., № 8 від 15.04.2013р., № 9 від 18.04.2013р., № 10 від 29.04.2013р. (а.с. 56, 57, 58, 59, 60).

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання господарських взаємовідносин позивачем з контрагентом ТОВ "Размус", а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо позиції перевіючого, яка стосується не проведення розрахунків ПП "Олімп Поділля" із ТОВ "Размус" і як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару (трансформаторів) та не доведення факту їх використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.

Так, як вже зазначалось вище, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, це або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Однак, в акті перевірки перевіряючим зроблено хибний висновок, що датою виникнення права платника податку віднесення сум податку до податкового кредиту є сукупність вказаних подій, тобто, як і дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, так і дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, що не відповідає положенням Податкового кодексу України.

При цьому, пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу, лише у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими первинними документами.

Щодо використання отриманих від ТОВ "Размус" трансформаторів в подальшій господарській діяльності ПП "Олімп Поділля", то даний факт підтверджується картками рахунками № 281 за квітень 2013 року, згідно яких трансформатори оприбутковувались на складах ПП "Олімп Поділля" та в подальшому були реалізовані.

На підтвердження подальшої реалізації вищеописаного товару (трансформаторів), позивачем долучено до матеріалів адміністративної справи договори постачання товарів, податкові, видаткові накладні, рахунки на оплату, акти прийому-передачі товарів, а також виписки по рахунках, що підтверджують подальшу реалізацію ПП "Олімп Поділля" товарів (трансформаторів), отриманих від ТОВ "Размус", своїм контрагентам - ТОВ "Інвесткомплектенерго", ПП "Енергоєвробуд - Умань", ПП "Енергосталь".

Отже, у судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Размус".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових, податкових та товарно-транспортних накладних, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З урахуванням усього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскільки висновки, викладені в акті перевірки від 28.11.2013 року № 82/22/35746455, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а отже, і прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення № 0001372200 від 12.12.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини, оскаржуване рішення не відповідає вище переліченим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Оскільки, позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення рахуються вимогами майнового характеру, так як безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача. Тому, ставка судового збору, що підлягає стягненню в дохід бюджету становить 1720,50 грн., з урахуванням 10 відсотків розміру ставки судового збору сплаченого при поданні позивачем адміністративного позову до суду.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (Постанова N 845) встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 172,06 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Решта суми судового збору у розмірі 1548,44 грн. стягується з відповідача згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" пропорційно до задоволеної частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12 грудня 2013 року № 0001372200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП "Олімп Поділля" (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Машинобудівників, буд. 6 , кв. 10, ЄДРПОУ 35746455) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 172 грн. 06 коп. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 1548 грн. 44 коп. () шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна