Рішення

від 03.02.2014 по справі 905/8549/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.02.2014р. Справа № 905/8549/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Апекс-Принт», ЄДРПОУ 36409340,

м.Луганськ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1, м.Донецьк

про стягнення 43 724 грн. 32 коп.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: Садихова О.Г.-по дов.

від відповідача: ОСОБА_4-по дов.

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувалась перерва з 22.01. по 03.02.2014р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Апекс-Принт», м.Луганськ, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в сумі 43724 грн. 32 коп., у тому числі основний борг в сумі 30584 грн. 36 коп., пеня в сумі 860 грн. 55 коп., три проценти річних в розмірі 198 грн. 59 коп. та плату за користування товарним кредитом в сумі 12080 грн. 82 коп.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №66/07 від 08.07.2013р., специфікацію №1 від 12.07.2013р., видаткові накладні №489, №490 від 12.08.2013р., розрахунок суми позову.

Відповідач у запереченнях на позов, що надійшли на адресу суду 22.01.2014р., підтвердив наявність несплаченого боргу перед позивачем в сумі 30584,36 грн. Одночасно, відповідач не визнав позов в частині вимог про стягнення плати за користування товарним кредитом в сумі 12080,82 грн. посилаючись на його неправомірність.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

08.07.2013р. між сторонами був підписаний договір поставки №66/07, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався виготовляти та поставляти покупцю замовлену ним продукцію згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а відповідач (покупець) - прийняти та оплатити продукцію в порядку, передбаченому умовами даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору в специфікації вказуються: найменування продукції, кількість продукції по кожному виду, ціна та загальна вартість замовленої продукції.

Згідно з п.2.2 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. достатньою підставою для здійснення оплати є даний договір та підписана специфікація.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р. (п.9.2 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р.).

12.07.2013р. сторонами була підписана специфікація №1 до договору поставки №66/07 від 08.07.2013р., в якій сторони узгодили найменування продукції, кількість продукції по кожному виду, ціну та загальна вартість замовленої продукції, умови оплати.

Як встановлено судом, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних: №489, №490 від 12.08.2013р. позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 30584,36 грн., з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму з боку відповідача підтверджено.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3 специфікації №1 до договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. встановлені умови оплати: 30% - передплата, 70% - відстрочка платежу 30 календарних днів.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 30584,36 грн. за договором поставки №66/07 від 08.07.2013р., всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

За приписом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості товару, отриманого за накладними №489, №490 від 12.08.2013р. нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 198,59 грн. за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.2 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. за порушення строків оплати поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Таким чином, позивачем на підставі п.5.2 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 860,55 грн. за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р.

Як встановлено, розрахунок суми пені, трьох процентів річних є аріфметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Відповідач у запереченнях на позов, що надійшли до суду 22.01.2014р., підтвердив наявність несплаченого боргу перед позивачем в сумі 30584,36 грн. Одночасно, заперечень проти стягнення пені та трьох процентів річних відповідачем не надано.

За таких обставин, виходячи з того, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу, пені та трьох процентів річних доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, враховуючи, що відповідач заперечень проти цих позовних вимог не надав, позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30584 грн. 36 коп., пені в сумі 860 грн. 55 коп. та трьох процентів річних в розмірі 198 грн. 59 коп. підлягає задоволенню.

Позивачем на підставі п.п.5.6, 5.7 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. також нарахована відповідачу плата за користування товарним кредитом в сумі 12080,82 за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р.

Так, відповідно до п.п.5.6, 5.7 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. плата за користування товарним кредитом не є неустойкою та сплачується окремо. У разі порушення строків оплати, обумовлених в п.2.1 даного договору, покупцю нараховується 30% річних за неналежне виконання зобов'язань, а також 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. Нарахування товарного кредиту відбувається на наступний день після прострочки оплати, обумовленого в п.2.1 та товарний кредит нараховується до повного погашення боргу.

Відповідач у запереченнях на позов вказані позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх неправомірність.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача та вважає вказані позовні вимоги неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно із ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У п.5.7 договору поставки №66/07 від 08.07.2013р. передбачено, що у разі порушення строків оплати, обумовлених в п.2.1 даного договору, покупцю нараховується 30% річних за неналежне виконання зобов'язань, а також 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. Тобто, за умовами даного пункту договору сторонами передбачено подвійну плату за користування чужими грошовими коштами - як 30% річних за неналежне виконання зобов'язань, так і 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

При цьому, укладеним договором (п.5.2) сторони також вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Як встановлено, за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами у вигляді сплати 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, які визначені договором, підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно ст.549 Цивільного кодексу України, частина третьої якої встановлює, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин умовами договору №66/07 від 08.07.2013р. передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011р. у справі №07/238-10.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати недійсною умову договору, викладену в п.5.7 договору №66/07 від 08.07.2013р., щодо нарахування у випадку порушення строків оплати, узгоджених в п.2.1 договору, 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Як наслідок, позов в частині вимоги про стягнення з відповідача плати за користування товарним кредитом в сумі 12080,82 за період з 12.09.2013р. по 28.11.2013р. підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Апекс-Принт», м.Луганськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 43724 грн. 32 коп., у тому числі основний борг в сумі 30584 грн. 36 коп., пеня в сумі 860 грн. 55 коп., три проценти річних в розмірі 198 грн. 59 коп. та плата за користування товарним кредитом в сумі 12080 грн. 82 коп., задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ((АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/рНОМЕР_2 ПАО «ВБР», МФО 380719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Апекс-Принт» (91033 м.Луганськ, вул.Цимлянська, 11/2, ЄДРПОУ 36409340, р/р26006962499242 у ф-лі ПАТ «ПУМБ» в м.Луганськ, МФО 334851) основний борг в сумі 30584 грн. 36 коп., пеню в сумі 860 грн. 55 коп. та три проценти річних в розмірі 198 грн. 59 коп., всього заборгованість в сумі 31643 грн. 50 коп., судовий збір в сумі 1245 грн. 13 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Визнати недійсною умову договору, викладену в п.5.7 договору №66/07 від 08.07.2013р., щодо нарахування у випадку порушення строків оплати, узгоджених в п.2.1 договору, 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Апекс-Принт», м.Луганськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк про стягнення плати за користування товарним кредитом в сумі 12080 грн. 82 коп.

В судовому засіданні 03.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 03.02.2014р.

Суддя Г.В. Левшина