Рішення

від 28.01.2014 по справі 901/3938/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2014 Справа № 901/3938/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс»

до відповідача Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського»

про стягнення 121442,00 грн.

Суддя Іщенко І.А.

За участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» - Олейник С.В., довіреність б/н від 20.10.2013, представник;

від Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» - Володін Є.Р., довіреність б/н від 01.07.2013, представник.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 111927,68 грн., штрафні санкції у вигляді пені за порушення термінів оплати у розмірі 8296,09 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.11.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір про надання охоронних послуг №1. Згідно якого позивач взяв на себе обов'язки по охороні об'єктів, що належать відповідачу, а відповідач згідно пункту 3.2. цього договору зобов'язався оплачувати охоронні послуги щомісячно після надання акту виконаних робіт. Проте всупереч умовам договору Республіканське підприємство «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського», не здійснило у встановлений строк оплату за охоронні послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, що і стало підставою для звернення з позовною заявою до суду.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2013 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» про забезпечення позовної заяви залишено без задоволення.

08.01.2014 до суду надійшла зустрічна позовна заява від 27.12.2013 за позовом Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» про визнання недійсними окремих положень договору та відшкодування шкоди в розмірі 159062,00 грн.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.01.2014 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» на підставі статті 62 Господарського процесуального кодексу України, матеріали зустрічного позову повернено Республіканському підприємству «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського».

Під час судового засідання, що відбулось 16.01.2014 від позивача до суду надійшла заява в порядку статті 22 господарського процесуального кодексу України про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 111927,68 грн., штрафні санкції у вигляді пені за порушення термінів оплати у розмірі 9514,32 грн.

Суд вважає за можливе прийняти збільшення позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Клопотання, щодо забезпечення позовної заяви представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» під судового засідання не підтримав.

Відповідач проти позову заперечував, за мотивами викладеними у відзиві на позов, відповідно до якого зазначає, що позивач порушив взяті на себе зобов'язання за договором та неналежним чином здійснював надання охоронних послуг в результаті чого на охоронюваному об'єкті було вчинено дві крадіжки та завдано відповідачу матеріальних збитків на суму 159062,00 грн.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2012 між Республіканським підприємством «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» (виконавець) укладено договір № 1 про надання охоронних послуг з додатками (а.с. 19-23).

Згідно пункту 1.1 договору, замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання по охороні об'єкту розташованого за адресою: вул. Комунальна /пров. Промежуточний, 22/3, м. Сімферополь, АР Крим, Україна, 95000; по охороні об'єкту розташованого за адресою: вул. Крилова, 166, м. Сімферополь, АР Крим, Україна, 95000, які належать замовнику, шляхом здійснення комплексу організаційних та практичних заходів охоронних послуг, направлених на попередження та припинення протиправних дій відносно охоронюваного об'єкту.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість охоронних послуг на Об'єкті визначається на підставі Протоколу узгодження цін, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 3.2 договору оплата охоронних послуг здійснюється Замовником щомісяця після надання (наприкінці місяця, в якому надавалися охоронні послуги) акта виконаних робіт, але не пізніше 5 числа наступного місяці, за місяць в якому надаються послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Відповідно до Протоколу узгодження цін від 23.11.2012, який є невід'ємною частиною Договору про надання охоронних послуг, сторони домовились, що замовник за охоронні послуги оплачує 13,23 грн. за одну годину праці одного охоронця.

15.08.2013 сторонами підписана угода про розірвання договору № 1 про надання охоронних послуг від 23.11.2012 (а.с. 24, зворот).

Позивач стверджує, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт на суму 111927,68 грн., підписаними та скріпленими печатками підприємств (а.с.29-33).

В порушення умов пункту 3.2 договору, відповідач грошові кошти за надані послуги на поточний рахунок позивача не перерахував, у зв'язку з чим за ним склалась заборгованість в розмірі 111927,68 грн.

06.08.2013 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 29 (а.с. 15), про сплату заборгованості в повному обсязі, який отримано представником Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» 08.08.2013 (а.с. 15, зворот), однак відповіді на вказаний лист не отримав.

15.10.2013 позивач спрямував на адресу відповідача претензію вих. № 37, згідно якої вимагає сплатити заборгованість в розмірі 111927,68 грн., яка також була залишена відповідачем без уваги (а.с. 27-28).

Таким чином, несплата Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» у добровільному порядку заборгованості за договором № 1 про надання охоронних послуг від 23.11.2012 у розмірі 111927,68 грн. стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Різновидністю правочину є договір.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного Кодексу України).

Відповідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів погашення відповідної заборгованості, отже, не спростував тверджень позивача про те, що грошові зобов'язання за договором № 1 про надання охоронних послуг від 23.11.2012 не виконані, тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 1 про надання охоронних послуг від 23.11.2012 в розмірі 111927,68 грн., отже вказана сума повинна бути стягнута з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені за порушення термінів оплати у розмірі 9514,32 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то воно підлягає стягненню у повному розмірі.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Матеріали справи свідчать про те, що 08.09.2011 господарським судом Автономної Республіки Крим порушено провадження по справі 5002-3/3846-2011 про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів у відношенні боржника - Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського».

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Приписами статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені за порушення термінів оплати у розмірі 9514,32 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно до задоволених вимог згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 31.01.2014.

Керуючись статями 32, 33, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Республіканського підприємства «Сімферопольський завод фурнітурних виробів ім. М. Островського» (вул. Комунальна/пров. Проміжний, буд. 22/3, Сімферополь, АР Крим, Україна, 95001, ЄДРПОУ 00275257) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь-Сервіс» (вул. Севастопольська, 45, м. Сімферополь, АР Крим, Україна, 95013, ЄДРПОУ 33713627) суму заборгованості за договором № 1 про надання охоронних послуг від 23.11.2012 в розмірі 111927,68 грн., судовий збір в розмірі 2238,55 грн.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Суддя І.А. Іщенко