Рішення

від 03.02.2014 по справі 906/1903/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" лютого 2014 р. Справа № 906/1903/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Пелех Ю.В. (довіреність №1294 від 19.07.13)

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славія" (с. Майстрова-Воля Новоград-Волинського району)

про стягнення 2675,03 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 2675,03 грн. заборгованості за договором №28/а від 02.07.12., з яких: 2536,00 грн. - основний борг, 30,43 грн. - інфляційні, 108,60 грн. - 3% річних.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 03.02.14 про вручення кореспонденції.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2012 року між Філією "Новоград-Волинська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (підрядник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славія" (замовник/відповідач) укладено договір №28/а, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання по наданню послуг автомобільним транспортом відповідачу, а останній в свою чергу зобов'язався оплатити надані послуги.

На виконання умов договору, позивач надав послуги автомобільним транспортом відповідачу на загальну суму 2536,00грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками товарно-транспортними накладними від 05.07.12, 09.07.12, 10.07.12, Актом приймання виконаних робіт за липень 2012 рік, Актом про надання послуг №160 від 12.07.12 (а.с.9-14,16,17).

Для оплати наданих послуг, позивач виставив відповідачу рахунок №6 від 12.07.12 (а.с.18).

За умовами п.2.3 договору, оплата автопослуг, виконаних робіт здійснюється протягом 5 днів після надання рахунку, тобто відповідач зобов'язався оплатити надані позивачем послуги у строк до 17.07.12.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в розмірі 2536,00грн.

10.07.12 позивач надіслав відповідачу письмову вимогу за №1221 від 09.07.13 про сплату заборгованості, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення ( а.с. 115).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 2536,00грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить: 30,43 грн. інфляційних та 108,60 грн. 3% річних (а.с.3,4).

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних приходить до висновку, що річні підлягають до стягнення в сумі 108,29грн.

В частині стягнення інфляційних рарахувань, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

З огляду на викладене, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд прийшов до висновку, що позивачем безпідставно врахований індекс інфляції за липень місяць 2012 року, так як індекс за липень є таким по відношенню до попереднього місяця, тобто до червня. А так як строк виконання зобов'язання настав в липні, то перший індекс інфляції, який має бути врахований - це індекс за серпень.

Крім того, визначаючи порядок нарахування інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляційні процеси.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних (а.с.3-4), з урахуванням обставин даної справи, умов договору стосовно строків проведення розрахунків, а також рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в загальній сумі 10,02грн.

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав, у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 2654,31грн., з яких : 2536,00грн. боргу, 10,02грн. інфляційних, 108,29грн. річних. В частині стягнення 20,41грн. інфляційних та 0,31грн. річних слід відмовити за безпідставністю.

Витрати , пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славія" (11743, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Майстрова-Воля; код 31460348) на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003,м.Житомир, вул.Перемоги,75; код 32008278) - 2536,00грн. боргу, 10,02грн. інфляційних, 108,29грн. річних, 1707,17грн. витрат на оплату судового збору.

3.Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 20,41грн. інфляційних та 0,31грн. річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2-відповідачу (рек. з повідом.)