Постанова

від 12.12.2006 по справі 34/293-44/252(05-5-34/1730)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34/293-44/252(05-5-34/1730)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

12 грудня 2006 р.                                                                                   № 34/293-44/252(05-5-34/1730)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                     Плюшка І.А.

Суддів:                    Савенко Г.В., Ходаківської І.П.

Розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу          Відкритого акціонерного товариства “Київцемент”;

на рішення           господарського суду м. Києва від 28.03.2006 року;

на постанову           Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 року;

у справі          №34/293-44/252

за позовом          Відкритого акціонерного товариства “Київцемент”

до          Закритого акціонерного товариства “Агропромислова компанія “Нива України”

про          стягнення 589 048, 77 грн.

за зустрічним позовом          Закритого акціонерного товариства “Агропромислова компанія “Нива України”

до           Відкритого акціонерного товариства “Київцемент”

про          визнання недійсним додаткової угоди до договору, векселю та стягнення 174 000 грн.

За участю представників:

-          позивача – Бородін Андрій Валерійович;

-          відповідача – Варга Оксана Михайлівна;

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.12.2006р.

Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.03.2006 року у справі №34/293-44/252 частково задоволено позовні вимоги ВАТ “Київцемент” до ЗАТ “АК “Нива України”, зокрема стягнуто з останнього 356 356, 95 грн. –основного боргу, 1700 грн. державного мита, 118 грн. витрат на технічне –інформаційне забезпечення судового процесу. Зустрічний позов ЗАТ “АК “Нива України” до ВАТ “Київцемент” про визнання недійсним векселя №51300012069234 від 29.05.2002 року та додаткової угоди №9 від 29.05.2002 року до Договору купівлі-продажу №43 від 17.08.2001 року укладених між ВАТ “Київцемент” та ЗАТ “АК “Нива України” та стягнення 204 000 грн. сплачених за векселем –залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 року у справі №34/293-44/252 зазначене рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2006 року було скасовано частково, зокрема, в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов було задоволено частково. Визнано недійсним простий вексель №51300012069234 від 29.05.2002 року номінальною вартістю 560 356, 95 грн. виданий ЗАТ “АК “Нива України”. Стягнено з ВАТ “Київцемент” на користь ЗАТ “АК “Нива України” 174 000 грн., 2693, 78 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі №34/293-44/252 судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ВАТ “Київцемент” звернулося зі скаргою на відповідні судові рішення до Вищого господарського суду України з вимогою скасувати останні з мотивів порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та просить прийняти у справі нове рішення, яким стягнути з ЗАТ “АК “Нива України” на користь ВАТ “Київцемент” вексельний борг у розмірі 356 356,95 грн. та 18 247,42 грн. відсотків за векселем. 22.11.2006р. ВАТ "Київцемент" подало уточнення до касаційної скарги, згідно яких просить, суд касаційної інстанції постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006р. скасувати, судові витрати покласти на ЗАТ "Агропромислова компанія "Нива України".

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанції.

При вирішенні справи по суті, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17.08.2001 року між ВАТ “Київцемент” і ЗАТ “АК “Нива України” був укладений договір купівлі –продажу №43, за умовами якого ВАТ “Київцемент” продає, а ЗАТ “АК “Нива України” купує цемент ПЦ-500 у кількості 1000 тон за ціною 176 грн. за тону з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору склала 176 000 грн. 29.05.2002 року між сторонами було укладено додаткову угоду №9 до договору №43, у якій сторони дійшли згоди проте, що покупець розраховується за отриманий товар шляхом видачі простого векселя №51300012069234 від 29.05.2002 року номінальною вартістю 560 356, 95 грн. зі строком платежу за пред'явленням. Приймаючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, з огляду на положення ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” в акті передачі векселя чи в угоді №9 сторони не вказали конкретну партію продукції (накладні), що означає безтоварність векселя, оскільки сума всіх виданих векселів (близько 10) дорівнює лише 3 517 444 грн. Суд апеляційної інстанції виходив також з того, що якщо б вартість цементу і векселів збігалася, тоді можливо було без посилання на конкретні товарні накладні визначити товарність векселів у загальній сумі. В даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, сторони позбавили себе можливості ідентифікувати конкретні накладні до векселів і залишкові накладні до конкретних грошових розрахунків, таким чином, можливість грошового платежу за умовами основного договору по товарним накладним.

Проаналізувавши встановлені судами фактичні обставини та порядок застосування останніми норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 1, 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, що набув чинності для України 06.01.2000 року, вексель повинен містити безумовний наказ сплатити визначену суму грошей, найменування особи яка повинна платити, строк платежу та інше. Статтею 76 Уніфікованого закону передбачено наслідки недотримання відповідних умов, зокрема –недійсність векселя. Таким чином, відповідно до змісту зазначених положень Уніфікованого закону випливає, що вексель посвідчує лише безумовне зобов'язання сплатити певну суму грошей, і не пов'язується із зобов'язанням сплатити визначену векселем суму грошей за умови виконання певних зобов'язань з боку контрагента, або за конкретно вчинені дії з боку контрагента, що на думку суду апеляційної інстанції є ознакою товарності векселя. Посилання суду апеляційної інстанції на положення ст. 4 Закону України “Про обіг векселів Україні” відповідно до якої видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги є, на думку колегії суддів касаційної інстанції, не правильним застосуваннями норм матеріального права, оскільки з огляду на зміст положень зазначеної статті, останньої передбачено можливість вчинення господарських операцій за які може бути видано вексель в рахунок оплати. Однак це не означає, що видача відповідного векселя повинна бути чітко обумовлена здійсненням конкретної господарської операції. У зв'язку з чим, посилання суду апеляційної інстанції на ті обставини, що сторони не передбачили за яку конкретну партію цементу було видано спірний вексель, на думку колегії суддів касаційної інстанції є неправильним застосуванням норм матеріального права, адже застосування відповідної статті Закону України “Про обіг векселів в Україні” повинно здійснюватись з урахуванням правової природи векселя та положень Уніфікованого закону, які є обов'язковими для виконання на території України.

Між іншим, колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що судом першої інстанції встановлено, що пред'явлений простий вексель №51300012069234 від 29.05.2002 року відповідає встановленим ст. 75 Уніфікованого закону вимогам, а оскільки інших підстав, з яких вексель є недійсним чинним законодавством не передбачено, то підстави визнання останнього недійсним  відсутні.

Колегія суддів також звертає увагу судів першої та апеляційної інстанцій, що підстави визнання угод недійсним визначені ст.ст. 45, 48 –50 ЦК УРСР, що був чинним на момент укладення спірного правочину. Зокрема, слід також зважати, що відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України, положення останнього застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до викладеного, згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Отже, відповідно до викладеного, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу судів першої та апеляційної інстанцій, що під час нового розгляду справи необхідно виходити з правової природи векселя, з наявності прямо передбачених в законі підстав визнання його недійсним.

При вирішенні питання щодо дійсності оспорюваних правочинів слід виходити з наявності визначених законом підстав такої недійсності, що повинно бути підтверджено належними доказами.

Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київцемент” задовольнити частково.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2006 року скасувати.

3.          Справу №34/293-44/252 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                       І. Плюшко          

Судді:                                                                                          Г. Савенко

                                                                                                    І. Ходаківська